ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.02.2019Справа № 910/15019/18
За позовом Дочірнього підприємства «КиївГазЕнерджи»
до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна
компанія «Нафтогаз України»
про визнання частково недійсними п.п. 6.1. та 6.3. договору купівлі-
продажу природного газу № 16-480-Н від 28.10.2016.
Суддя Сівакова В.В.
секретар судового засідання Кимлик Ю.В.
за участю представників сторін
від позивача Мельник О.В., довіреність Д-07/18 від 19.01.2018 (посвідчення
адвоката № 195 від 22.12.2011)
від відповідача Безпалик О.Л., довіреність № 14-72 від 14.04.2018
09.11.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Дочірнього підприємства «КиївГазЕнерджи» до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтобаз України» про визнання частково недійсними п.п. 6.1. та 6.3. договору № 16-480-Н купівлі-продажу природного газу від 28.10.2016.
В обґрунтування позовних вимог в частині визнання частково недійсним п. 6.1. договору № 16-480-Н купівлі-продажу природного газу від 28.10.2016 позивач зазначає, що вказаний пункт суперечить Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою КМУ № 20 від 11.10.2005 та Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою КМУ № 256 від 04.03.2002, оскільки визначає строки оплати спожитого газу, в той час як на оплату газу за пільговими та субсидованими категоріями споживачів розраховується держава у визначеному нормативними актами порядку. Враховуючи викладене, позивач позбавлений можливості впливати на такі розрахунки, а тому не може нести відповідальність за прострочення оплати в цій частині. Стосовно визнання частково недійсним п. 6.3. договору № 16-480-Н від 28.10.2016, позивач посилається на те, що оспорюваний пункт був укладений із порушенням вимог ст.ст. 203, 233 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2018 відкрито провадження у справі № 910/15019/18; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 04.12.2018.
Даною ухвалою зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.
У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 14.11.2018 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103048138822 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 13.11.2018 є місцезнаходженням відповідача.
Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Відповідач ухвалу суду від 14.11.2018, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 19.11.2018, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103048138822, а отже відзив мав бути поданий у строк до 04.12.2018.
В підготовчому засіданні 04.12.2018 відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 20.12.2018.
05.12.2018 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (поданий до поштового відділення зв'язку 03.12.2018), відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на те, що позивач схвалив та прийняв договір до виконання шляхом прийняття поставленого відповідачем природного газу, підписання актів прийому-передачі природного газу та проведення оплати його вартості. Наразі договір закінчив свою дію в частині реалізації природного газу та заборгованість за переданий газ відсутня. Вважає, що позивачем не наведено обґрунтування в чому саме спірні пункти договору суперечать нормам законодавства, інтересам держави і суспільства, а тому відсутні підстави для визнання договору в частині недійсним. Також вказує на те, що позивачем не подано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що договори укладено проти волі позивача та під тиском тяжких обставин, які змусили позивача підписати договір на вкрай невигідних умовах.
20.12.2018 позивачем до суду подано клопотання про залучення до матеріалів справи доказів.
Згідно з ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Враховуючи викладені норми та з урахуванням відсутності наведених зі сторони позивача обґрунтувань неможливості подати відповідні докази разом з позовною заявою, вони не приймаються судом до розгляду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 910/15019/18 на 30 (тридцять) днів.
В підготовчому засіданні 20.12.2018 відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 17.01.2019.
17.01.2019 відповідачем до суду подано заперечення на клопотання позивача про долучення до матеріалів справи доказів, оскільки позивачем пропущено строк для їх подачі та позивачем не наведено жодних обґрунтувань неможливості подання доказів у встановлений строк, тобто разом з позовною заявою.
В підготовчому засіданні 17.01.2019 відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 29.01.2019.
В підготовчому засіданні 29.01.2019 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст.ст. 182, 185 Господарського процесуального кодексу України про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 07.02.2019.
07.02.2019 позивачем до суду подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю направити в судове засідання повноважного представника, який має приймати участь в іншому судовому процесі.
В судовому засіданні 07.02.2019 відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 14.02.2019.
В судовому засіданні 14.02.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва
28.10.2016 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець, відповідач) та Дочірнім підприємством «КиївГазЕнерджі» (покупець, позивач) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 16-480-Н (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується передати покупцеві у 2016-2017 роках природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах цього, договору.
Природний газ, що передається за цим договором, використовується покупцем виключно для постачання побутовим споживачам (п. 1.2 договору).
Згідно з п. 11.1 договору цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за їх наявності), поширює свою дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01 жовтня 2016 року, і діє в частині продажу природного газу до 31 березня 2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Додатковими угодами № 1 від 28.11.2016 та № 2 від 27.02.2017 внесено зміни до п. 2.1 договору в частині обсягів та періодів передачі природного газу.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору відповідач передав, а позивач прийняв природний газ, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2016 на суму 105.669.011,66 грн, від 30.11.2016 на суму 109.409.714,78 грн, від 31.12.2016 на суму 127.482.391,81 грн, від 31.01.2017 на суму 9.777.304,45 грн, від 31.01.2017 на суму 132.266.645,16 грн, від 28.02.2017 на суму 73.876.043,12 грн, від 28.02.2017 на суму 43.584.571,62 грн, від 31.03.2017 на суму 84.897.528,11 грн, від 31.03.2017 на суму 8.905.733,22 грн.
Пунктом 6.1 договору сторони передбачили, що оплата за природний газ здійснюється покупцем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця купівлі-продажу природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ, крім фактично переданого природного газу, визначеного абзацом третім цього пункту, здійснюється до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу.
Остаточний розрахунок з оплати вартості придбаного природного газу на суму наданих побутовим споживачам пільг, субсидій та компенсацій проводиться за процедурою, визначеною Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.012005 (Офіційний вісник України, 2005 р., № 2, ст. 88) і має бути здійснений протягом 90 днів з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу. У разі, якщо продавець протягом 5 робочих днів з дати надходження спільного протокольного рішення не підпише його, зазначений строк оплати вартості природного газу продовжується на кількість днів, що дорівнює кількості днів які перевищують цей 5 денний строк.
Вартість фактично переданого газу, яка підлягає сплаті грошовими коштами за процедурою, передбаченою абзацом третім цього пункту, визначається на підставі актів звіряння розрахунків (в тому числі, коригуючих актів) за відповідний місяць, підписаних покупцем та розпорядником коштів місцевого бюджету, оригінали яких надаються покупцем продавцеві до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу.
У разі не надання покупцем продавцеві до 25 числа (включно) передбачених в абзаці четвертому цього пункту актів звіряння розрахунків за відповідний місяць, остаточний розрахунок за весь фактично переданий у відповідному місяці купівлі-продажу природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу.
Покупець зберігає за собою право надати акт звіряння розрахунків, передбачений в абзаці четвертому цього пункту до закінчення 90 (дев'яностого) дня, що відраховується з 1 числа місяця, що настає за місяцем в якому була здійснена купівля-продаж природного газу. При цьому, у випадку, якщо покупець надасть продавцеві, передбачений абзацом четвертим цього пункту, акт звіряння пізніше 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу але до закінчення 90 днів, що відраховуються з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу, то розрахунок за придбаний покупцем газ, в частині суми зазначеної в такому акті звіряння, буде здійснюватись в порядку, передбаченому абзацом третім цього пункту але з такими особливостями. З дати надання продавцеві покупцем зазначеного вище акту звіряння, припиняється нарахування продавцем неустойки, 3% річних, а також інфляційних збитків на суму, зазначену в такому акті звіряння, на період з дати надання акту звіряння продавцеві і до закінчення 90 днів що відраховуються з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу. Остаточний розрахунок за придбаний покупцем природний газ в частині, що підлягає оплаті за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 (Офіційний вісник України, 2005 p., № 2, ст. 88), має бути здійснений до закінчення 90 (дев'яностого) дня що відраховується з 1 числа місяця, що настає за місяцем в якому була здійснена купівля-продаж природного газу, за виключенням випадків, коли продавець протягом 5 робочих днів з дати надходження спільного протокольного рішення не підпише його то зазначений строк оплати вартості природного газу продовжується на кількість днів, що дорівнює кількості днів які перевищують цей 5 денний строк.
Покупець може ініціювати проведення розрахунку за придбаний природний газ за процедурою передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 і після спливу 90 денного строку, передбаченого абзацом 3 цього пункту.
Сторони погодили, що підписання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 не змінює строків та умов розрахунків за цим договором, за виключенням випадків, коли продавець протягом 5 робочих днів з дати надходження спільного протокольного рішення не підпише його то зазначений строк оплати вартості природного газу продовжується на кількість днів, що дорівнює кількості днів які перевищують цей 5 денний строк.
Пунктом 6.2 договору визначено, що оплата за природний газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідною постановою НКРЕКП.
Відповідно до п. 6.3 договору за наявності заборгованості за попередні періоди покупець перераховує кошти з поточного рахунку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця.
У платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково зазначити номер договору, дату його підписання та призначення платежу.
Кошти, які надійшли від покупця, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором.
На думку позивача, абзаци 3, 6-8 п. 6.1 договору та абзац 1 п. 6.3 договору не відповідають нормам діючого законодавства у зв'язку з чим, просить суд визнати їх недійсними.
Так, обґрунтовуючи недійсність пункту 6.1 договору в частині, позивач наголошує, що така частина пункту суперечить Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005; Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженому наказом Міненерговугілля та Мінфіну № 493/688 від 03.08.2015; Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, оскільки визначає остаточні строки оплати спожитого газу, тоді як оплата газу за пільговими та субсидованими категоріями споживачів розраховується державою у визначеному нормативними актами порядку. Отже, позивач позбавлений можливості впливати на такі розрахунки за договором, а тому не може нести відповідальність за прострочення оплати в цій частині. За твердженням позивача, правочин в цій частині завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Стосовно визнання частково недійсним п. 6.3. договору № 16-480-Н від 28.10.2016, позивач посилається на те, що оспорюваний пункт був укладений із порушенням вимог ст.ст. 203, 233 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтю 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Тотожні положення містить й Господарський кодекс України (ч. 1 ст. 193 Господарський кодекс України).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб'єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб'єктивні права за своїм розсудом.
Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.
Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення.
Наявність укладеного між позивачем та відповідачем Договору та факт його виконання, свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти Договір, і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідав внутрішній волі.
За змістом ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач та відповідач, за результатами досягнення згоди з усіх істотних умов договору уклали договір купівлі-продажу природного газу, який став обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).
При цьому, невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Під час розгляду даної справи судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину (частини правочину).
Так, за змістом статті 179 Господарського кодексу України господарські договори на основі примірних і типових договорів необхідно укладати, дотримуючись умов, передбачених даною статтею, шляхом складання єдиного документа, оформленого відповідно до вимог ст. 181 Господарського кодексу України, а також відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірних або типових договорів.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено сторонами спірний договір, в тому числі і в частині оспорюваного пункту, був укладений на підставі примірного договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Примірний договір це договір, який рекомендується органом управління суб'єктам господарювання для використання його положень при укладанні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст.
Сторони, укладаючи договір купівлі-продажу природного газу, в тому числі і в частині спірних умов, за взаємною згодою визначили його умови на власний розсуд, з урахуванням примірного договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що не протирічить вимогам чинного законодавства.
Під час розгляду справи сторонами було підтверджено та не оспорено те, що позивачем в повному обсязі виконано умови договору та оплачено весь обсяг поставленого відповідачем газу, тобто позивачем здійснено ряд дій, які свідчать про схвалення спірного договору, а відповідно і прийняття на себе зобов'язання щодо порядку та умов проведення розрахунків та відповідальність за невиконання або неналежне виконання цих умов договору. На сьогодні договір припинив свою дію в частині реалізації природного газу та заборгованість за переданий природний газ відсутня.
При цьому, суд відхиляє доводи позивача про те, що абзаци 3, 6-8 п. 6.1 договору суперечать Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженому постановою Кабінетом Міністрів України № 20 від 11.01.2005, Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженому наказом Міненерговугілля та Мінфіну № 493/688 від 03.08.2015 та Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженому постановою Кабінетом Міністрів України № 256 від 04.03.2002, оскільки позивачем належним чином не обґрунтовано і не доведено в чому саме полягає така суперечливість.
З системного аналізу наведених позивачем нормативних актів вбачається, що жодна з норм вказаних нормативних актів, які регулюють алгоритм розрахунків, не обмежує права сторін на укладення договорів купівлі-продажу природного газу з доповненням на власний розсуд їх змісту, зокрема, в частині встановлення остаточних строків розрахунку і врегулювання відповідальності сторін за неналежне виконання умов договору купівлі-продажу природного газу і встановлення остаточного строку розрахунків жодним чином не змінює алгоритм розрахунків, який затверджений державними органами.
Суд приходить до висновку, що позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оспорюваний ним пункт 6.1 договору суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Цивільне законодавство передбачає можливість визнання недійсними правочинів (договорів), вчинених особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах (кабальних правочинів (договорів).
Під тяжкими обставинами кабального договору необхідно розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, фінансове, соціальне чи інше становище, а його крайні форми, для усунення чи пом'якшення яких необхідне термінове укладення правочину.
Кабальний правочин особа вчиняє добровільно (тут немає насильства), більше того, вона сама може бути ініціатором такого правочину, вона також усвідомлює, що вчиняє правочин на вкрай невигідних для себе умовах (тут нема помилки або обману), але вимушена це зробити під впливом тяжкої обставини.
Відповідно до п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача.
У відповідності до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Положеннями ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
За змістом ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Позивачем не доведено, а судом, на підставі зібраних в матеріалах справи доказів, не встановлено існування на момент вчинення спірного п. 6.3 договору тяжких обставин, як умови для визнання його недійсним в силу приписів ст. 233 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст.ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги або заперечення.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Дочірнього підприємства «КиївГазЕнерджи» необґрунтовані та задоволенню не підлягають повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240ГПК України, -
В позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено 28.02.2019.
СуддяВ.В.Сівакова