вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" березня 2019 р. Справа№ 925/924/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Руденко М.А.
Дідиченко М.А.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Черкаської області від 04.12.2018 у справі №925/924/18 (суддя Васянович А.В., повний текст складено - 04.12.2018) за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Ватутінського комунального підприємства теплових мереж про стягнення 157 978,43 грн.
ВСТАНОВИВ наступне.
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Ватутінського комунального підприємства теплових мереж про стягнення 71 200,68 грн. пені, 7 365,56 грн. 3% річних та 79 412,19 грн. інфляційних втрат, нарахованих за неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №1768/14-БО-36 від 04.12.2013.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 04.12.2018 у справі №925/924/18 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду мотивовано тим, що оскільки заявлені до стягнення з відповідача пеня, 3% річних та інфляційні нараховані позивачем на заборгованість, яку відповідач сплатив до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 04.12.2018 у справі №925/924/18 та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на неправомірність застосування судом першої інстанції положень ч. 3 ст. 7 Закону, з огляду на не набуття відповідачем статусу учасника процедури врегулювання заборгованості, через не включення Ватутінського комунального підприємства теплових мереж до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Черкаської області від 04.12.2018 у справі №925/924/18; роз'яснено учасникам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.
Також, вказаною ухвалою учасникам справи встановлено строк для подання відзивів, заперечень на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань протягом 15 днів з моменту отримання даної ухвали.
У встановлений судом строк від сторін жодних клопотань, в тому числі і про розгляд справи у судовому засіданні, до суду не надійшло.
В свою чергу, від відповідача до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечив проти її задоволення та зазначив, що застосування приписів частини третьої статті 7 Закону "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" не ставиться в залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Ватутінським комунальним підприємством теплових мереж (покупець) 04 грудня 2013 року було укладено договір купівлі-продажу природного газу №1768/14-БО-36.
Відповідно до п. 1.1. вищезазначеного договору продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.
Згідно п. 2.1. договору продавець передає покупцеві з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 654.2 тис. куб.м.
До умов вищевказаного договору сторонами вносилися зміни, зокрема, щодо ціни на газ, про що свідчать додаткові угоди №1 від 31 січня 2014 року, №2 від 29 квітня 2014 року, №3 від 27 травня 2014 року, №4 від 13 червня 2014 року, №5 від 11 вересня 2014 року, №6 від 27 листопада 2014 року, №7 від 26 грудня 2014 року.
Згідно п. 6.1 Договору оплата за природний газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
У разі невиконання Покупцем умов пункту 6.1 Договору він зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 7.2 Договору).
На виконання умов договору у січні-квітні, жовтні-грудні 2014 року позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 2 162 389 грн. 17 коп., що підтверджується копіями актів приймання - передачі природного газу, які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.
У зв'язку з тим, що зобов'язання з оплати природного газу здійснювалося відповідачем з порушенням встановлених договором строків оплати, позивачем нараховано Ватутінському комунальному підприємству теплових 71 200,68 грн. пені, 7 365,56 грн. 3% річних та 79 412,19 грн. інфляційних втрат.
З вимогою про стягнення зазначених сум позивач звернувся з даним позовом до суду.
Як вже було зазначено, судом першої інстанції у задоволенні вказаних вимог відмовлено.
Колегія суддів погоджується із відмовою у задоволенні позову, з огляду на наступне.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідачем зобов'язання з оплати природного газу виконувались неналежним чином, тобто з порушенням строків, встановлених договором. Останній платіж відповідача за поставлений у грудні 2014 року газ, позивач отримав 06.04.2015.
Колегія суддів зазначає, що обставини оплати відповідачем заборгованості у загальній сумі 2 162 389 грн. 17 коп. позивачем жодним чином не заперечуються, у позовній заяві вимоги про стягнення суми основної заборгованості відсутні, а предметом спору є лише стягнення пені, річних та інфляційних, нарахованих у зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем природного газу.
Питання пов'язані з урегулюванням відносин щодо сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення, у тому числі і питання пов'язані з організацію взаєморозрахунків, погашення заборгованості, у тому числі, за природний газ, урегульовані у Законі України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", який набрав чинності 30.11.2016 (далі - Закон).
Відповідно до приписів статті 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Згідно зі статтею 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Відповідно положень цього Закону реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), яка не погашена станом на 31 грудня 2016 року.
У статті 7 Закону передбачено списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення.
Частиною першої цієї статті, встановлено, що на реструктуризовану заборгованість за спожитий природний газ станом на 1 липня 2016 року неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями договору про реструктуризацію заборгованості.
Частиною третьою статті 7 Закону передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
На день набрання чинності Законом відповідач не мав перед позивачем кредиторської заборгованості за спожитий природний газ за Договором.
Так, як вже було зазначено, останній платіж відповідача за поставлений у грудні 2014 року газ, позивач отримав 06.04.2015, що підтверджує сам апелянт у своєму розрахунку заборгованості (а.с.17).
Наведене також підтверджується Актом звірки розрахунків між сторонами за договором (а.с.77-78), який підписано представниками обох сторін та скріплено печатками.
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений природний газ за договором станом на 30.11.2016 була відсутня.
При цьому, слід зазначити, що відповідач є теплогенеруючою організацією і на нього поширюється дія Закону.
Так, згідно Ліценції Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг Ватутінське комунальне підприємство теплових є постачальником теплової енергії (а.с.53).
Стосовно доводів апелянта про неправомірність застосування судом першої інстанції положень ч. 3 ст. 7 Закону, з огляду на не набуття відповідачем статусу учасника процедури врегулювання заборгованості, через не включення Ватутінського комунального підприємства теплових мереж до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, слід зазначити наступне.
Частиною першою статті 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.
Так, відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.
Водночас, частиною третьою статті 7 Закону, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина третя статті 7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування приписів частини третьої статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться в залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (про що повідомило і Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України у межах своєї компетенції).
Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд, зокрема, у постановах від 07.02.2018 у справі №927/1152/16 та від 16.01.2019 у справі №905/299/18.
З огляду на викладене, для застосування ч. 3 ст. 7 Закону не потрібно включення підприємства відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а тому відповідно вказані доводи апелянта відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.
При цьому, колегія суддів зазначає, що у п. 1.2 договору сторони узгодили, що газ, який продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість застосування ч. 3 ст. 7 Закону.
За наведених обставин, нарахування пені, відсотків річних та інфляційних за наявності імперативної норми Закону, яка обмежує позивача в цьому праві та задоволення такого позову, суперечитиме як наведеній нормі Закону, так і принципам розумності, справедливості та належного урядування.
Враховуючи те, що заборгованість відповідача перед позивачем за Договором купівлі-продажу природного газу від 04.12.2013 №1768/14-БО-36 була сплачена Ватутінським комунальним підприємством теплових мереж до набрання чинності вказаним Законом, нарахування пені, 3 % річних та інфляційних є неправомірним.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 04.12.2018 у справі №925/924/18 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено: 14.03.2019 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Руденко
М.А. Дідиченко