ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
11 березня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/2249/18
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Принцевської Н.М.;
суддів: Колоколова С.І., Савицького Я.Ф.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, проспект Шевченка,29)
Секретар судового засідання Соловйова Д.В.
Представники сторін в судове засідання не з'явились.
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України”
на рішення Господарського суду Одеської області від 05.12.2018 року
по справі №916/2249/18
за позовом Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України”
до Комунального підприємства „Чорноморськтеплоенерго” Чорноморської міської ради Одеської області
про стягнення 362 827,50 грн.,
(суддя першої інстанції: Демешин О.А., дата та місце ухвалення рішення: 05.12.2018, Господарський суд Одеської області, м.Одеса, проспект Шевченка, 29)
В жовтні 2018 року Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (далі - ПАТ «НАК «Нафтогаз України») звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Комунального підприємства “Чорноморськтеплокомуненерго” Чорноморської міської ради Одеської області (далі - КП «Чорноморськтеплоенерго» Чорноморської міської ради Одеської області) про стягнення 362 827,50 грн., з яких 185 282,94 грн. - пеня, 29569,61 грн. - 3 % річних, 147 974,96 грн. - сума інфляційних втрат.
Позовна заява обґрунтована неналежним виконанням Відповідачем умов Договору купівлі-продажу природного газу від 18.12.2013 № 1893/14-БО-23 в частині оплати.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.12.2018 (суддя - Демешин О.А.) у задоволенні позовних вимог ПАТ «НАК «Нафтогаз України» до КП «Чорноморськтеплоенерго» Чорноморської міської ради Одеської області про стягнення 362 827,50 грн. відмовлено.
Суд першої інстанції зазначив, що, оскільки предметом позовних вимог є стягнення сум пені, 3 % річних та інфляційних трат за періоди з 15.02.2014 до 09.12.2014, тобто сум права на нарахування яких виникло до 30.11.2016, та які підлягали списанню в силу норм прямої дії частини третьої ст. 7 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” від 03.11.2016 № 1730-VIII, суд дійшов висновку про відмову в позові у повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ПАТ «НАК «Нафтогаз України» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 05.12.2018 року по справі скасувати, та прийняти нове - про задоволення позовних вимог.
Зокрема, апелянт вважає рішення суду першої інстанції незаконним та ухваленим з порушенням норм процесуального права, а саме ст.ст. 7, 86, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».
Крім того, апелянт зазначає, що в оскаржуваному рішенні Господарським судом Одеської області не надано правової оцінки тому факту, що за отриманий природний газ відповідач розрахувався з порушенням строків оплати, які визначені п.6.1 Договору купівлі-продажу природного газу, що призвело до ухвалення рішення з порушенням норм матеріального права.
Також заявник апеляційної скарги стверджує, що, оскільки в матеріалах справи відсутні докази включення КП «Чорноморськтеплоенерго» Чорноморської міської ради Одеської області до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, то застосування ч.3 ст.7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та тепло генеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» є неправомірним.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 року відкрито апеляційне провадження по справі №916/2249/18 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” на рішення Господарського суду Одеської області від 05.12.2018 року.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 року розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” на рішення Господарського суду Одеської області від 05.12.2018 року по справі №916/2249/18 призначено на 18.02.2019 року о 12-30 год.
22.01.2019 до Південно-західного апеляційного господарського суду від КП «Чорноморськтеплоенерго» Чорноморської міської ради Одеської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги, наполягає на залишення її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
На думку відповідача доводи ПАТ «НАК «Нафтогаз України» викладені в апеляційній скарзі є незаконними, необгрунтваними та такими, що спрямовані на безпідставне збагачення позивача.
У зв'язку з перебуванням судді - члена колегії Колоколова С.І. з 18.02.2019 року по 22.02.2019 року відповідно до наказу голови суду ОСОБА_1 від 14.02.2019 року №45-в та з 25.02.2019 року по 01.03.2019 року відповідно до наказу голови суду ОСОБА_1 від 25.02.2019 року №51-в у відпустці, а також у зв'язку з тимчасовою непрцездатністю судді-члена колегії ОСОБА_2 з 13.02.2019 року, судове засідання по справі №916/2249/18, яке призначено на 18.02.2019 року не відбулось, про що складено довідку секретарем судового засідання.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 розгляд справи №916/2249/18 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” на рішення Господарського суду Одеської області від 05.12.2018 призначено на 11.03.2019.
В судове засідання 11.03.2019 представники сторін не з'явились, не повідомивши суд про причини неявки, про дату, час та місце проведення судового засідання по справі повідомлені належним чином.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Відповідно до ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Враховуючи викладене, з огляду на те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представників сторін за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється сторонами, 18.12.2013 між Позивачем та Відповідачем по справі укладено Договір купівлі-продажу природного газу № 1893/14-БО-23.
Відповідно до п.п. 1.1, 1.2, 6.1 Договору від 18.12.2013 продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ “НАК “Нафтогаз України” за кодом згідно УКТ ЗЕД 271121 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами. Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Між сторонами по справі укладались додаткові угоди, а саме: Додаткова угода № 1 від 31.01.2014, № 2 від 24.04.2014, № 3 від 23.05.2014, № 4 від 10.06.2014, № 6 від 10.11.2014. Вказаними угодами, зокрема, збільшувалась ціна газу.
ПАТ «НАК «Нафтогаз України» поставив Відповідачу природний газ в обсязі 1892,83 тис. куб.м. на загальну суму 8 802 528,39 грн., що підтверджується Актами приймання-передачі природного газу:
-від 31.01.2014 за січень 2014 на суму 1 311 739,60 грн.;
-від 28.02.2014 за лютий 2014 на суму 1 597 968,54 грн.;
-від 31.03.2014 за березень 2014 на суму 1 084 177,60 грн.;
-від 30.04.2014 за квітень 2014 на суму 555 555,41 грн.;
-від 31.05.2014 за травень 2014 на суму 95 016,15 грн.;
-від 30.06.2014 за червень 2014 на суму 89 593,68 грн.;
-від 31.10.2014 за жовтень 2014 на суму 272 894,17 грн.;
-від 30.11.2014 за листопад 2014 на суму 1 259 994,12 грн.;
-від 31.12.2014 за грудень 2014 на суму 2 535 589,12 грн.
Разом з тим, КП «Чорноморськтеплоенерго» Чорноморської міської ради Одеської області розрахувався за вказані обсяги переданого газу несвоєчасно.
Відповідно до п. 7.2 Договору від 18.12.2013 у разі невиконання покупцем пункту 6.1 договору цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Згідно з п. 9.3 Договору від 18.12.2013 у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.
З огляду на порушення відповідачем строків оплати, встановлених п.6.1 Договору, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до місцевого господарського суду з позовом до КП «Чорноморськтеплоенерго» Чорноморської міської ради Одеської області про стягнення 362827,50 грн., з яких 185282,94 грн. пені, 3%річних у розмірі 29569,61 грн., індекс інфляції у розмірі 147974,96 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст.202 Цивільного Кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).
В силу частини другої ст. 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотка від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 185282,94 грн. пені, 3%річних у розмірі 29569,61 грн., індекс інфляції у розмірі 147974,96 грн.
За змістом ст.ст. 598, 590 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
30.11.2016 набрав чинності Закон України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” від 03.11.2016 № 1730-VIII, яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до приписів ст. 1 вищевказаного Закону, заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Згідно зі ст. 2 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” від 03.11.2016 № 1730-VIII дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства. (ч.1 ст. 3 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” від 03.11.2016 № 1730-VIII)
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 N93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.
Так, відповідно до п. 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.
Водночас ч. 3 ст. 7 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” від 03.11.2016 № 1730-VIII, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Частина 3 ст. 7 Закону про врегулювання заборгованості за спожитий природний газ є нормою прямої дії, а, відтак, її застосування до споживачів не ставиться в залежність від виконання будь-яких інших умов поряд з їх обов'язком щодо погашення заборгованості за спожитий природний газ у строк до набрання чинності 30.11.2016 цим Законом. При цьому, виконання даної норми не залежить від факту включення підприємства-споживача до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, оскільки в силу частини 1 статті 58 Конституції України зазначений Закон не має зворотної дії в часі, не поширюється на правовідносини з розрахунків за поставлений природний газ, які проведено до набрання ним чинності, а визначає порядок врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, що не була погашена боржниками станом на 30.11.2016.
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 3 статті 7 Закону викладена у Постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 15.03.2018 у справі №904/10736/16, від 03.04.2018 у справі №904/11325/16, від 02.05.2018 у справі №914/102/17, від 15.05.2018 у справі №908/3126/16, від 30.05.2018 у справі №908/2055/17, від 14.01.2019 у справі №904/1615/18.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги в частині необхідності включення боржника до реєстру судовою колегією Південно-західного апеляційного господарського суду не приймаються до уваги.
Таким чином, встановивши, що позивачем нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати на основну заборгованість за спожитий природний газ, яку було погашено відповідачем до набрання чинності Законом України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, з урахуванням ч. 3 ст. 7 Закону, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовної заяви ПАТ «НАК «Нафтогаз України».
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.
Судова колегія також звертає увагу скаржника на те, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою (рішення у справах "Серявін та інші проти України", "Руїз Торіха проти Іспанії"), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі „Трофимчук проти України").
Судова колегія зазначає, що місцевим господарським судом у ході розгляду справи було досліджено усі обставини справи, перевірено їх наявними у ній доказами, та надано їм відповідну правову оцінку. Інші аргументи сторін, які не впливають на суть прийнятого рішення, не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” на рішення Господарського суду Одеської області від 05.12.2018 року по справі №916/2249/18 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Одеської області від 05.12.2018 року по справі №916/2249/18 залишається без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 -284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” на рішення Господарського суду Одеської області від 05.12.2018 року по справі №916/2249/18 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 05.12.2018 року по справі №916/2249/18 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст.288, 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 13.03.2019 року.
Головуючий Н.М. Принцевська
Судді: С.І. Колоколов
ОСОБА_2