11 березня 2019 рокуЛьвів№ 857/887/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів :
головуючого судді: Запотічного І.І.,
суддів: Довгої О.І., Сапіги В.П.,
при секретарі судового засідання: Луців І.І.,
з участю представника апелянта: ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року (суддя- Валюх В.М., ухвалене в м. Луцьку о 16:14, повний текст складено 07.12.2018р.) у справі № 140/1966/18 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Західного офісу Державної аудиторської служби України , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,-
В жовтні 2018р. ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до Західного офісу Державної аудиторської служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням суду ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення винесене без належного з'ясування обставин справи і з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить його скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Як на доводи апеляційної скарги, апелянт посилається зокрема на те, що відповідачем неправомірно звільнено її з посади, оскільки, вона в цей час перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Зазначає, що відповідач зобов'язаний її звільнити лише після виходу на роботу з відпустки.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення суду законним та просить залишити його без змін.
Третя особа у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення суду законним та просить залишити його без змін. Також просить розгляд справи проводити без участі їхнього представника.
В судовому засіданні представник апелянта надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове яким позов задовольнити.
Відповідач, у клопотанні яке надійшло на адресу суду просить розгляд справи проводити за відсутності їхнього представника.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 з 15.03.2000 перебувала на різних посадах державної служби в Контрольно-ревізійному управлінні в Волинській області, Державній фінансовій інспекції у Волинській області та Управлінні Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області, зокрема, з 28.10.2016 була переведена на посаду заступника начальника відділу контролю у галузі освіти, науки, спорту та інформації Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області, що підтверджується записами у трудовій книжці серії АК № 209541.
Наказом Державної фінансової інспекції у Волинській області від 23.09.2016 № 84-в “Про надання відпустки для догляду за дитиною” відповідно до статті 18 Закону № 504/96-ВР, статті 58 Закону № 889-VІІІ, статті 179 КЗпП України позивачу була надана частково оплачувана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 26.09.2016р. по 16.06.2019 р.
В подальшому наказом Західного офісу Державної аудиторської служби України від 10.09.2018 №382-а “Про звільнення ОСОБА_2М.” припинено державну службу та звільнено з 10.09.2018 ОСОБА_2 з посади заступника начальника відділу контролю у галузі освіти, науки, спорту та інформації Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області, у зв'язку із втратою права на державну службу, відповідно до пункту 1 частини першої статті 83, пункту 3 частини першої статті 84 Закону № 889-VІІІ.
Наказ прийнято на виконання постанови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.05.2018р., у справі № 161/3643/18,якою ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.172-6 КУпАП.
Не погодившись з прийнятим наказом про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_2 звернулась в суд з даним позовом
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції зробив висновок, що оскаржуваний наказ від 10.09.2018 № 382-о “Про звільнення ОСОБА_2М.” прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.
Апеляційний суд з таким висновком суду першої інстанції погоджується з огляду на таке
Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889) та іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби, інших центральних органів виконавчої влади, виданими в межах їх повноважень у випадках, визначених законом.
Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначає Закон України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 року № 1700-VII (далі - Закон № 1700).
Згідно з частиною першою статті 71 Закону № 889 з метою визначення наявності вини, характеру і тяжкості дисциплінарного проступку може проводитися службове розслідування. У разі невиконання або неналежного виконання посадових обов'язків державним службовцем, перевищення повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну шкоду фізичній чи юридичній особі, державі або територіальній громаді, службове розслідування проводиться обов'язково.
Пунктом 1 частини першої статті 83 Закону № 889 встановлено таку підставу для припинення державної служби як втрата права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 84 Закону № 889 підставою для припинення державної служби у зв'язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.
Згідно із частиною другою цієї статті у випадках, зазначених у пунктах 1-4 частини першої цієї статті, суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.
Таким чином, статтею 84 Закону № 889 чітко визначено порядок звільнення з посади державного службовця у зв'язку із набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення, тобто в даному випадку не передбачено проведення службового розслідування щодо наявності в діях позивача дисциплінарного проступку, в тому числі і відібрання будь-яких пояснень з цього приводу, оскільки є таке, що набрало законної сили, рішення суду, яким доведено вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 172-6 КУпАП, що, згідно із вимогами діючого законодавства, унеможливлює подальше проходження державної служби.
Суд вважає за необхідне зазначити, що наявність такої підстави втрати права на державну службу або його обмеження як набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення не надає суб'єкту призначення (роботодавцю) права діяти на власний розсуд, а передбачає, виключно, звільнення, згідно з вимогами статті 84 Закону № 889.
З приводу посилань апелянта на ту обставину, що оскаржуваний наказ видано в період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, суд зазначає таке.
Наказом Державної фінансової інспекції у Волинській області від 23.09.2016 № 84-в “Про надання відпустки для догляду за дитиною” відповідно до статті 18 Закону № 504/96-ВР, статті 58 Закону № 889-VІІІ, статті 179 КЗпП України позивачу була надана частково оплачувана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 26.09.2016 по 16.06.2019.
Наказ Західного офісу Державної аудиторської служби України № 382-а про звільнення позивача видано 10.09.2018, тобто у період перебування позивачки у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Аналогічно і в частині 3 статті 184 КЗпП, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
Як зазначено вище, ОСОБА_2 звільнено на підставі пункту 1 частини 1 статті 83 та пункту 3 частини 1 статті 84 Закону України «Про державну службу».
Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.05.2018, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Волинської області від 05.07.2018, у справі № 161/3643/18 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною другою статті 172-6 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що у грошовому виразі становить 1700,00 грн. (а. с. 10-14).
Відтак, оскільки припинення державної служби та звільнення позивача з посади мало місце не за ініціативою суб'єкта призначення, а у зв'язку із втратою права на державну службу, тому передбачені частиною третьою статті 40, частиною третьою статті 184 КЗпП України гарантії на позивача не поширюються.
За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в позові, оскільки відповідач при винесенні оскаржуваного наказу про звільнення ОСОБА_2 діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись статтями 308, 315, 316, 321,322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року у справі №140/1966/18 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
На постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя ОСОБА_3
судді ОСОБА_4
ОСОБА_5
Повне судове рішення складено 14.03.2019р.