Справа № 206/1451/19
Провадження № 2-з/206/11/19
14.03.2019 м. Дніпро
Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Маштака К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву міського голови ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення суми коштів,-
12.03.2019 до Самарського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення суми коштів. Разом з матеріалами вказаної позовної заяви, також, було подано заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме майно, будівлі та споруди торговельного комплексу, розташованих за адресою: м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, буд. 17А (реєстраційний номер майна 61097), що належить на праві власності ОСОБА_2.
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що позивач намагається захистити своє право володіння земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 17а, яке було порушене відповідачем, а саме неправомірне користування відповідачем земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, що свідчить, на думку позивача, про наявність з боку відповідача протиправної поведінки, що в свою чергу, призвело до понесення позивачем збитків у вигляді неотримання ним доходу від орендної плати.
Ознайомившись із змістом заяви про забезпечення позову та доданих матеріалів, суд приходить до такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову, в тому числі, накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, а також заборонити вчиняти певні дії.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь - якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому, зміст і форма відповідної заяви про забезпечення позову має відповідати вимогам, викладеним у ст. 151 ЦПК України.
Дослідивши зміст поданої заяви, слід дійти висновку, що представником позивача не у повній мірі виконано вимоги щодо змісту поданої заяви, зокрема не зазначено пропозиції щодо зустрічного забезпечення, яке має забезпечити відшкодування збитків відповідача, що можуть бути спричинені забезпеченням позову, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 151 ЦПК України.
Крім того, заявником не було зазначено у заяві обґрунтування застосування забезпечення позову, оскільки посилання на статті ЦПК України та розкриття поняття «забезпечення позову», не розкриває суті підстав для забезпечення позову, а саме: ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, як того вимагає п. 3 ч. 1 ст. 151 ЦПК України.
Також, заявник в порушення п. 3 ч. 1 ст. 151 ЦПК України не зазначив предмет позову, як того вимагає діюче законодавство.
Пленум Верховного Суду України в п. 4 Постанови «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року роз'яснив, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Особа, яка подала заяву про забезпечення, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із врахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної заяви, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Зокрема, заява про забезпечення позову повинна містити причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, а також інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
При цьому види забезпечення позову, визначені ст. 150 ЦПК України мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Судом було встановлено, що до заяви міський голова ОСОБА_1 надав відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у яких відсутня інформація про вартість майна.
Відсутність такої інформації позбавляє суд можливості визначити співмірність заявлених вимог обраному заявником способу забезпечення позову.
Крім цього, суду не надано жодних відомостей, які містять повну інформації щодо наявності або відсутності нерухомого майна, рухомого майна та грошей, що знаходяться у володінні відповідача, за рахунок яких може бути забезпечено позов, щоб суд мав змогу встановити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Також, суд звертає увагу що до позовної заяви та заява про забезпечення позову не додано довіреності чи іншого документу, що підтверджує повноваження представника позивача (міського голови ОСОБА_1А.)
Суд, також, звертає увагу, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини її основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову не відповідає вимогам визначеним у ч. 1 ст. 151 ЦПК України.
Так, відповідно до ч. 9 ст. 153 ЦПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.
Керуючись викладеним, суд вважає за необхідне повернути заявнику заяву про забезпечення позову, як таку, що не відповідає ст. 151 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 149-153, 157, 260-261, 263, 353 ЦПК України,
Заяву міського голови ОСОБА_1 про забезпечення позову Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення суми коштів- повернути.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції, у відповідності до приписів пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя К.С. Маштак