Справа № 462/2719/16-ц
11 березня 2019 року м.Львів
Залізничний районний суд м. Львова в складі:
головуючого - судді Румілова Н.М.
при секретарі Шиманська Я.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Львові скаргу ОСОБА_1 Степановичана дії державного виконавця,
Скаржник ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця, в якій просить скасувати постанову державного виконавця Залізничного відділу Державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_2 про повернення виконавчого документу стягувачу від 03.12.2018 року.
Свої вимоги мотивує тим, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова у цивільній справі № 462/2719/16-ц задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено, та стягненго з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 9000 грн. заборгованості за договором позики від 29.02.2016 року та 551,20 грн. судового збору. 03 грудня 2018 року державний виконавець Залізничного відділу державної виконавчої служби м. Львова ГТУЮ у Львівській області, ОСОБА_2, виніс постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві, яку останній отримав 12 лютого 2019 року. Ознайомившись з вказаною постановою скаржник вважає дії державного виконавця протиправними, а постанови від 03.12.2018 року незаконною, а у зв'язку з чим змушений був звернутись до суду зі скаргою, яку просить задовольнити.
Суд ухвалив проводити розгляд скарги у відсутності скаржника та заінтересованих осіб, які, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду скарги, до суду не з'явились, про причини неявки не повідомили, жодних клопотань про розгляд скарги у їх відсутності не подали, а їх неявка не є перешкодою для розгляду скарги по суті.
Дослідивши матеріали скарги та матеріали цивільної справи 462/2719/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, суд приходить до переконань, що скарга підставна та підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 447 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Судом встановлено, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова у цивільній справі №462/2719/16-ц задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення ОСОБА_3 заборгованості за договором позики задоволені, та стягнено із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 9000 грн. заборгованості за договором позики від 29.02.2016 року т суму сплаченого судового збору у розмірі 551,20 грн. /а.с.46/
Внаслідок чого, у Залізничному відділі державної виконавчої служби м. Львова ГТУЮ у Львівській області перебувало виконавче провадження № 52332061 з виконання виконавчого листа виданого Залізничним районним судом м. Львова у справі № 462/2719/16-ц від 27.07.2016 року про стягнення боргу з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1
03 грудня 2018 року державний виконавець Залізничного відділу державної виконавчої служби м. Львова ГТУЮ у Львівській області, ОСОБА_2, виніс постанову у ВП 52332061 про повернення виконавчого документу стягувачеві, яку скаржник отримав 12 лютого 2019 року.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» «виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії». Проте всупереч цьому державний виконавець не в повному обсязі вчив виконавчі дії. Зокрема, державний виконавець не з вернувся до суду з поданням про надання дозволу на примусове проникнення у житло боржника для опису та арешту майна. Як видно з постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві, державний виконавець склав акт про те, що у боржника відсутнє майно на яке можна звернути стягнення.
Відповідно до ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: 1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; 4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася; 9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення; 10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"; 11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.
З постанови державного виконавця від 03.12.2018 року суд не вбачає, що державним виконавцем було вжито усіх, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів, щодо виконання рішення суду, зокрема, державним виконавцем не було винесено постанови та вжито заходів, щодо обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Однак державний виконавець, при винесені оскаржуваної постанови, не проникнувши в житло боржника державний виконавець не міг переконатися про відсутність майна у боржника.
Крім того державний виконавець не вніс даних у Єдиний реєстр боржників. Також, державний виконавець не звернувся з поданням до суду про тимчасове обмеження в праві виїзду боржника за кордон.
Таким чином виконавчі дії не проведені в повному обсязі, тому постанова про повернення виконавчого документу стягувачеві підлягає скасуванню.
Оскільки державним виконавцем не було вжито усіх заходів для забезпечення виконання рішення суду, скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 12, 13, 77-81, 141, 223, 263-265, ЦПК України суд,-
Скаргу ОСОБА_1, /заінтересовані особи: Залізничний відділ Державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області, ОСОБА_3/ на дії державного виконавця- задовольнити.
Скасувати постанову державного виконавця Залізничного відділу Державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_2 про повернення виконавчого документу стягувачу від 03.12.2018 року.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Текст ухвали виготовлено 11.03.2019 року.
Суддя: Н.М.Румілова