"12" березня 2019 р.
Справа № 642/1645/19
Провадження № 2о/642/96/19
12 березня 2019 року Ленінський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді - Бондаренка В.В.,
з участю секретаря - Шаповал Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Харківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення факту народження дитини, -
встановив:
До суду звернулася ОСОБА_1 з заявою про встановлення факту народження ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Донецьк, батьками якого є: мати - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянка України, та батько - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянин України.
В обґрунтування заяви зазначено, що заявник є матір'ю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 В зареєстрованому із ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, шлюбі в нього у м. Донецьк народився син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 На тимчасово окупованій території було видане свідоцтво про народження дитини НОМЕР_1 від 22.05.2018. Встановлення факту народження дитини необхідне для отримання свідоцтва про народження встановленого зразка.
В судове засідання заявник та зацікавлені особи не з'явилися, про слухання справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду невідомі.
Суд, дослідивши матеріали справи вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд вправі встановити факт народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.
Підставою для встановлення факту народження є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про народження громадянина в певний час і за певних обставин.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 від 24.03.2006.
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 18.04.2017 зареєстрували шлюб у Волноваському районному ВДРАЦС ГТУЮ у Донецькій області, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_3 від 18.04.2017.
ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Донецьк ОСОБА_2 народила хлопчика - ОСОБА_4, що підтверджується медичним свідоцтвом про народження №36 від 10.05.2018 та свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 22.05.2018, виданим Куйбишевським відділом запису актів цивільного стану м. Донецька.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про громадянство України», особа, батьки якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
Згідно ч. 1 ст. 144 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану, а Конвенцією про права дитини від 20.11.1989, ратифікованою постановою Верховної ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991, встановлено, що дитина має бути зареєстрована одразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація народження дитини проводиться за письмовою або усною заявою батьків чи одного з них за місцем її народження або за місцем проживання батьків. Підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження. За відсутності документа закладу охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.
Статтею 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України"передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Проте, стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
З огляду на наведене, суд приймає до уваги медичне свідоцтво про народження №36 від 10.05.2018 та свідоцтво про народження дитини НОМЕР_1 від 22.05.2018, видане на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, відповідно до якого ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Донецьку, та визнає вказану в цих документах інформацію в даному випадку достатніми доказами на підтвердження факту народження дитини.
Відповідно до п. 1 Постанови ПВС України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про задоволення заяви про встановлення факту народження, оскільки законом не передбачено іншого порядку встановлення цього факту, що надасть можливість отримати свідоцтво про народження дитини - ОСОБА_4, виданого державним органом України.
Відповідно до ч.4 ст.317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 89, 264, 265, 268, 315-319, 430 ЦПК України, суд -
Заяву ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_4, адреса для листування: АДРЕСА_1), заінтересовані особи: Харківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області (код ЄДРПОУ 23320813, адреса для листування: 61058, м. Харків, вул. Сумська, 61), ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса для листування: АДРЕСА_2), ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса для листування: АДРЕСА_3) про встановлення факту народження дитини - задовольнити.
Встановити факт народження ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4, громадянина України, у м. Донецьк, Україна, матір'ю якого є ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянка України, а батьком - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянин України.
Рішення підлягає негайному виконанню.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Харкова, шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня складення повного рішення.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Суддя В.В.Бондаренко