18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
05 березня 2019 року м. Черкаси справа № 925/23/19
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Буднік А.М., за участі представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - адвокат;
від відповідача: ОСОБА_2 - адвокат;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України " (м. Київ) до комунального підприємства "Тепломережа" (м. Корсунь-Шевченківський, Черкаська область) про стягнення 1 016,08 грн.
Заявлено позов про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 1 016,08 грн., з яких: 880,97 грн. пені та 135,11 грн. як 3 % річних на підставі договору 2735/14-КП-36 купівлі-продажу природного газу від 31.01.2014, укладеного між сторонами.
Справа розглядається за правилами загального позовного провадження.
Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив через безпідставність та необґрунтованість нарахування і стягнення санкцій з урахуванням положень ЗУ "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" № 1730, який набрав чинності 30.11.2016, про що надав суду відзив на позов ( а.с. 48-65).
В судовому засіданні 05.03.2019 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення
У відповідності до ст. 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, суд вважає, що в позові слід відмовити повністю, виходячи з такого:
З матеріалів справи вбачається наступне:
31.01.2014 між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" ( далі- Продавець, позивач по справі) та комунальним підприємством теплових мереж "Тепломережа" (далі- Покупець, відповідач по справі) було укладено договір № 2735/14КП-36 купівлі-продажу природного газу ( а.с. 14-19) у відповідності до якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору ( п. 1.1. договору).
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між Сторонами з 01 січня 2014 року і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 11 Договору).
Газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємства, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ) ( п. 1.2. договору).
Відповідно п. 2.1. Договору Продавець передає Покупцеві з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 93,1 тис. куб. м. (дев'яносто три тисячі сто куб. м), у тому числі по місяцях кварталів згідно наведеного графіку (січень-квітень та жовтень-грудень 2014).
Зазначені договірні відносини по своїй суті мають ознаки договору поставки, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 712 Цивільного кодексу України). За змістом ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, згідно з якими суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За змістом ст. ст. 599, 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Крім того, в силу ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Сторонами підтверджується, що на виконання умов договору Позивач поставив відповідачу протягом 2014 року, а Відповідач прийняв природний газ на загальну суму 256 077,62 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (а.с. 28-34).
Відповідно до п. 5.2. Договору ціна за 1 000 куб. м. газу становить 3 113,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:
- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;
- податок на додану вартість за ставкою - 20 %.
Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 287,00 грн., крім того ПДВ - 20% - 54,40 грн., всього з ПДВ - 344,40 грн. ( триста сорок чотири гривні 40 коп.)
До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 3 462,26 грн., крім того ПДВ 20 % - 692,45 грн., всього з ПДВ - 4 154,71 грн. (чотири тисячі сто п'ятдесят чотири гривні 71 коп.).
Оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу .
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно ) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1. договору).
За твердженням відповідача, заборгованість за договором купівлі-продажу природного газу № 2735/14-КП-36 від 31.01.2014 була повністю сплачена позивачу. З розрахунків позивача (а.с. 26-27) також вбачається, що повний розрахунок за отриманий по договору газ відповідачем було проведено 30.01.2015, що визнано і представником позивача в засіданні.
Позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 880,97 грн. та 135,11 грн. як 3 % річних, які нараховані на прострочені до сплати кошти за газ в період до 30.01.2015 року (а.с. 26-27).
Відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» від 03.11.2016р. №1730-VIII, який набрав чинності 30.11.2016р., законодавцем визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до статті 2 вказаного Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Частиною 3 ст. 7 вказаного Закону передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Закон № 1730 з умовами про списання санкцій є способом державної допомоги суб'єктам підприємництва. Так, згідно п. 4) ч. 1 ст.4 ЗУ "Про державну допомогу суб'єктам господарювання" від 01.07.2014, однією з форм державної допомоги є списання боргів, включно із заборгованістю за надані державні послуги, списання штрафних санкцій, компенсація збитків суб'єктам господарювання.
Згідно статті 1 Закону України «Про теплопостачання» №2633-ІV від 02.06.2005, теплогенеруюча організація - це суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про теплопостачання» господарська діяльність з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії підлягає ліцензуванню в порядку, встановленому законом.
Оскільки матеріалами справи і поясненнями представників обох сторін підтверджується проведення відповідачем повної сплати коштів за газ 30.01.2015 за договором між сторонами, на підставі якого заявлено позов, то господарський суд дійшов висновку, що нарахування позивачем (як постачальником газу) пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат суперечить Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» є безпідставним.
Суд вважає, що частина 3 статті 7 Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» є імперативною нормою, яка підлягає безумовному застосуванню до спірних правовідносин без будь-яких додаткових умов.
Суд бере до уваги положення статті 2 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а саме що дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Відповідач має окремі ліцензії на транспортування, виробництво і постачання теплової енергії (а.с. 64-66), які видані Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Суд не погоджується і з доводами позивача про те, що для застосування норм ЗУ № 1730 відповідач повинен бути включеним до передбаченого ст. 3 вказаного Закону «Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» реєстру з відомостями про наявний обсяг нарахувань зі сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за природний газ, що утворилась в період до 1 липня 2016 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.
Однак відповідач не повинен виконувати вимоги цього Порядку.
При цьому суд виходить з такого:
У відповідності до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові від 07.02.2018 по справі № 927/1152/16 Верховним Судом викладено правову позицію, що частиною третьою статті 7 Закону № 1730 врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, і передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина третя статті 7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування приписів частини третьої статті 7 Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (про що повідомило і Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України у межах своєї компетенції).
Посилання відповідача на іншу практику ВГСУ 2017 року суд відхиляє.
Отже, списання нарахованих боржникам санкцій на борг по газу, погашеному до 30.11.2016 є безумовним. Борг за газ відповідачем погашено станом на 30.01.2015. Тому нарахування позивачем санкцій, що є предметом позову у даній справі за всі визначені позивачем періоди до січня 2015 року, є безпідставним і до стягнення вони не підлягають.
Спору по якості, кількості газу та доведеності сплати відповідачем боргу за газ до 30.01.2015, між сторонами немає.
Отже, правомірність підстав позову з боку ПАТ "НАК "Нафтогаз України" не доведена, а тому в позові слід відмовити повністю.
Згідно ст. 129 ГПК України при відмові в позову судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. 238,240 ГПК України, -
У позові відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів.
Повне судове рішення складено 12 березня 2019.
Суддя Н.М. Спаських