46001, м.Тернопіль, вул.Кн.Острозького, 14а, тел.:0352520573, e-mail: inbox@te.arbitr.gov.ua
05 березня 2019 року м.Тернопіль Справа №921/32/19
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Андрусик Н.О.
при секретарі судового засідання Панчук М.В.
за позовом: фізичної особи - підприємця Кобана Родіона Юрійовича, м.Чернівці
до відповідача: фізичної особи-підприємця Кожанової Катерини Олександрівни, м.Тернопіль
про стягнення 6666,05грн,
за участю представників:
позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився.
Звукозапис судового засідання 05.03.2019 не здійснювався по причині неявки представників сторін (ч.3 ст.222 ГПК України).
Позивач - фізична особа-підприємець Кобан Родіон Юрійович, м.Чернівці звернувся 26.12.2018 (згідно поштової накладної на відправлення №5800212307313) до Господарського суду Тернопільської області з позовом до фізичної особи-підприємця Кожанової Катерини Олександрівни, м.Тернопіль, про стягнення 6666,05грн, з яких: 5227,57грн інфляційних втрат та 1434,21грн 3% річних, з підстав невиконання відповідачем рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.12.2016 у справі №921/479/14-г/1. Даним судовим рішенням присуджено до стягнення з відповідача 26083грн боргу та 907,23грн судового збору. Заявлені у справі вимоги нараховані за період з 30.12.2016 (дата набрання рішенням законної сили) по 31.10.2018 (дата постанови про закінчення виконавчого провадження №53520407).
Ухвалою суду від 14.01.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 05.02.2019, котре на підставі клопотань відповідача було відкладено на 19.02.2019, пізніше, на 05.03.2019.
Представник позивача жодного разу в судові засідання не з'явився. Згідно поданого 31.01.2019 клопотання без номеру від 28.01.2019 (вх.№1819), позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив розглянути спір без участі його уповноваженого представника.
Відповідачем, в ході розгляду справи долучено додаткові документи на підтвердження фактичних обставин, що стосуються виконання ним рішення від 12.12.2016 у справі №921/479/14-г/1, зокрема надано докази сплати коштів на депозитний рахунок органу ДВС та копії платіжних документів про перерахування органом ДВС, сплачених сум на рахунок стягувача (за винятком виконавчого збору). У відзиві на позов без номеру від 04.03.2019 (вх.№3824 від 04.03.2019) відповідач зазначив про невірне нарахування інфляційних втрат та 3% річних за весь період прострочення на всю суму заборгованості, тобто на 26083грн без врахування часткового виконання відповідачем зобов'язань. Згідно наданого власного контрозрахунку інфляційних втрат та 3% річних, просив суд частково задовольнити позов в розмірі 3190,70грн інфляційних втрат та 577,68грн - 3% річних. Окрім того, відповідач вважає, що розрахунок інфляційних втрат та 3% річних слід здійснювати не на дату перерахування коштів органом ДВС, а станом на дату їх оплати ФОП Кожановою К.О. в межах виконавчого провадження, оскільки боржник (відповідач у справі) не може нести відповідальності за несвоєчасність перерахування органом виконання судових рішень коштів стягувачу за виконавчим провадженням. В судове засідання представник відповідача не з'явився, хоча був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення від 25.02.2019; будь-яких клопотань в порядку господарського процесуального законодавства не заявив; про причини неявки та їх поважність суду не повідомив.
З огляду на належне повідомлення сторін про розгляд справи, їх неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи у відповідності до статті 202 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши додатково представлені докази в сукупності, господарський суд встановив таке.
12.12.2016 рішенням Господарського суду Тернопільської області у справі №921/479/14-г/1 задоволено частково позов фізичної особи-підприємця Кобана Родіона Юрійовича; стягнуто фізичної особи-підприємця Кожанової Катерини Олександрівни на користь фізичної особи-підприємця Кобана Родіона Юрійовича 26083грн боргу та 907,23грн судового збору.
На примусове виконання даного рішення 30.12.2016 судом, в порядку ст.116 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) видано наказ.
Оскільки судове рішення у справі №921/479/14-г/1, що набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, встановленим є факт наявності у відповідача обов'язку щодо сплати на користь позивача, зокрема суми боргу за згаданим рішенням суду.
03.03.2017 постановою державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, на підставі заяви позивача, відкрито виконавче провадження №53520407 за судовим наказом від 30.12.2016 про стягнення фізичної особи-підприємця Кожанової Катерини Олександрівни на користь фізичної особи-підприємця Кобана Родіона Юрійовича 26083грн боргу та 907,23грн судового збору.
Встановлено, в ході виконавчого провадження №53520407 боржником - фізичною особою-підприємцем Кожановою Катериною Олександрівною перераховано на рахунок відділу ДВС у м.Тернополі згідно квитанцій від 18.07.2017 кошти в сумі 3545,46грн, 26.07.2018 в сумі 1800грн, 03.11.2017 в сумі 2250грн, 15.01.2018 в сумі 4950грн, 07.06.2018 в сумі 909,09грн, 04.07.2018 в сумі 1363,63грн, 26.07.2018 в сумі 454,54грн, 19.09.2018 в сумі 1000грн та 26.10.2018 в сумі 10717,51грн; всього перераховано 26990,23грн.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Стягувачу - фізичній особі стягнуті з боржника кошти перераховуються виконавцем на зазначений у заяві про примусове виконання рішення рахунок у банку або іншій фінансовій установі (заяві про зміну реквізитів рахунку у банку або іншій фінансовій установі) чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.
З долучених відповідачем документів слідує, що державним виконавцем після поступлення коштів на рахунок ДВС проведено їх розподіл згідно приписів ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» шляхом перерахування стягувачеві за виконавчим провадженням №53520407 на розрахунковий рахунок фізичної особи-підприємця Кобана Р.Ю., а саме:
- 18.07.2017 згідно платіжного доручення №1807 перераховано 3545,46грн;
- 26.07.2017 згідно платіжного доручення №1917 - 1800грн;
- 03.11.2017 згідно платіжного доручення №3986 - 2250грн;
- 15.01.2018 згідно платіжного доручення №92 (банківською установою платіж проведено 16.01.2018) - в сумі 4950грн;
- 07.06.2018 згідно платіжного доручення №2823 (проведено платіж 11.06.2018) - в сумі 909,09грн;
- 04.07.2018 згідно платіжного доручення №3404 (проведено 06.07.2018) - в сумі 1363,63грн;
- 26.07.2018 платіжним дорученням №3700 (банком проведено 30.07.2018) - в сумі 454,54грн;
- 19.09.2018 платіжним дорученням №4166 (зараховано 21.09.2018) - в сумі 1000грн;
- 26.10.2018 згідно платіжного доручення №5071 (проведено платіж 29.10.2018) - в сумі 10717,51грн.
31.10.2018 старшим державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Юрчаком О.П. на підставі п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №53520407 у зв'язку з сплатою боргу та виконавчого збору.
Позивач вказує на те, що рішення суду від 12.12.2016 у справі №921/479/14-г/1 не виконувалося тривалий період, тому керуючись приписами ст.625 ЦК України, позивачем на суму боргу, стягнутого за судовим рішенням, було нараховано інфляційні втрати в розмірі 5227,57грн та 3% річних в розмірі 1431,21грн за період з дати набрання рішенням суду законної сили (30.12.2016) по дату винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження з його виконання (31.10.2018), котрі просить стягнути в судовому порядку.
Оцінивши подані докази в сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову. При цьому, суд виходив з таких міркувань.
За приписами ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Відповідно до положень статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Положеннями частини 1 статті 202 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до п.7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
З наведеного суд доходить висновку, що чинне законодавство не пов'язує наявність судових рішень про стягнення заборгованості з припиненням грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Тернопільської області від 12.12.2016 у справі №921/479/14-г/1 стягнуто з ФОП Кожанової К.О. на користь ФОП Кобана Р.Ю. борг в сумі 26083грн та 907,23грн в повернення сплаченого судового збору.
Вказаним рішенням суду встановлено факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем за Договором купівлі-продажу № 000005 від 23.07.2012. Дане рішення набрало законної сили, а тому підлягало обов'язковому виконанню.
Проте, відповідач обов'язок зі сплати боргу, підтверджений в судовому порядку, виконував частково, тобто не в повній мірі, що відповідачем не заперечується, а навпаки - підтверджується у відзиві на позов, в якому зазначено дати та суми здійснених платежів, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено відповідні квитанції про сплату боргу в межах відкритого виконавчого провадження.
В повному обсязі було погашено основну заборгованість перед позивачем лише 24.10.2018, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами (квитанція №0.0.1168726194.1 від 24.10.2018).
Оскільки виконання рішення суду здійснювалося в примусовому порядку органом ДВС, то в порядку статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» органом виконання судових рішень здійснювався розподіл сплачених боржником (відповідачем у справі) грошових коштів в рахунок погашення заборгованості.
Згідно наявних у справі матеріалів слідує, що на рахунок стягувача (позивача у справі) були перераховані кошти: в сумі 3545,46грн - 18.07.2017, в сумі 1800грн - 26.07.2017, в сумі 2550грн - 03.11.2017, в сумі 4950грн - 16.01.2018, в сумі 909,09грн - 11.06.2018, в сумі1363,63грн - 04.07.2018, в сумі 454,54грн - 26.07.2018, в сумі 1000грн - 19.09.2018, в сумі 10717,51грн - 26.10.2018.
Відповідно до положень п.30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою. Тобто, датою виконання відповідачем у даній справі грошового зобов'язання є дата зарахування відповідної суми коштів на рахунок стягувача згідно платіжних документів, сформованих органом ДВС.
З урахуванням вищевикладеного, відповідачем виконано свої зобов'язання за договором у повному обсязі лише з моменту зарахування остаточної суми заборгованості на рахунок позивача, тобто 29.10.2018.
Таким чином, відповідно до дат зарахування стягувачу (позивачу у справі) коштів в рахунок погашення боргу, стягнутого у господарській справі №921/1479/14-г/1, заборгованість відповідача становила у період:
- з 30.12.2016 по 18.07.2017 - 26083грн;
- з 19.07.2017 по 26.07.2017 - 22537,54грн;
- з 27.07.2017 по 03.11.2018 - 20753,54грн;
- з 04.11.2017 по 16.01.2018 - 18487,54грн;
- з 17.01.2018 по 11.06.2018 - 13537,54грн;
- з 12.06.2018 по 06.07.2018 - 12628,45грн;
- з 07.07.2018 по 30.07.018 - 11264,82грн,
- з 31.07.2018 по 21.09.2018 - 10810,28грн;
- з 22.09.2018 по 29.10.2018 - 9810,28грн.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Згідно ст.ст.11, 16, 509 ЦК України та ст.ст.1, 2 ГПК України кредитору належить право у судовому порядку вимагати від боржника виконання його обов'язку.
На підставі норм ст. 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу до стягнення 5227,57грн інфляційних втрат та 1434,21грн - 3 % річних, за період з 30.12.2016 по 31.10.2018 на суму боргу 26083грн.
Як зазначено вище та встановлено судом, рішення від 12.12.2016 у справі №921/479/14-г/1 та, відповідно грошове зобов'язання на суму 26083грн виконано боржником в повній мірі 29.10.2018, що спростовує доводи позивача, наведені в обґрунтування періоду здійснення нарахувань інфляційних втрат та 3% річних по дату закінчення виконавчого провадження №53520407 (31.10.2018), адже нормами цивільного законодавства не поставлено в залежність факт виконання грошового зобов'язання від дати винесення постанови державним виконавцем про закінчення виконавчого провадження у зв'язку із виконанням рішення боржником в повній мірі.
Крім того, згідно Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті «Урядовий кур'єр». Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункт 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).
Разом з тим, відповідно до Рекомендацій Верховного Суду України, викладених у листі від 03.04.1997 № 62-97р., індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.
Виходячи з наведеного, нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції (тобто помісячно на суму боргу, яка існувала у відповідний місяць), а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат, судом встановлено, що позивачем при їх розрахунку помилково застосовано сукупний індекс інфляції за весь період прострочення, а нарахування здійснено на всю суму боргу (26083грн), тоді як розмір інфляційних втрат визначається за кожен місяць окремо на суму простроченого боргу, який існував у відповідному місці, з урахуванням здійснених відповідачем платежів; отримані суми інфляційних втрат сумуються.
Окрім того, ані позивачем, ані відповідачем не враховано, що днем виконання грошового зобов'язання є дата зарахування відповідної суми коштів на рахунок кредитора. Отже, в даному випадку слід застосовувати період прострочення виконання грошового зобов'язання з урахуванням дати проведення банківською установою платіжної операції про перерахування коштів на підставі платіжних доручень органу ДВС.
Аналогічну помилку щодо розміру боргу та періоду нарахування позивачем допущено при здійсненні розрахунку 3% річних.
Здійснивши власний арифметичний розрахунок інфляційних втрат (з підсумуванням щомісячних нарахувань інфляційних втрат та з урахуванням часткових проплат суми боргу) та 3% річних, суд вважає їх обґрунтованими, такими, що відповідають наведеним вище нормам закону та встановленим обставинам справи інфляційні втрати в сумі 4004,29грн та 3% річних в сумі 1016,91грн (розрахунок суду долучено до матеріалів справи), котрі задовольняються судом. В іншій частині заявлених вимог (1223,28 грн інфляційних втрат та 421,57грн - річних) - суд відмовляє за необґрунтованістю.
Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, про часткове задоволення позовних вимог в розмірі 5021,20грн.
Зважаючи на подані докази на підтвердження понесених судових витрат та враховуючи, що жоден із учасників справи не зробив заяви про подання відповідних доказів після ухвалення рішення суду, судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору (176,20грн, сплаченого при подання заяви про видачу судового наказу згідно квитанції №90350 від 27.11.2018 та 1585,80грн, сплаченого квитанцією №24 від 26.12.2018), в силу ст.129 ГПК України, покладаються на сторін у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на наведене, керуючись ст.ст.13, 42, 46, 47, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 222, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Кожанової Катерини Олександрівни (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2) на користь фізичної особи - підприємця Кобана Родіона Юрійовича (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1) - 4004 (чотири тисячі чотири)грн 29коп. інфляціних нарахувань, 1016 (одну тисячу шістнадцять)грн 91коп. - 3% річних та 1327 (одну тисячу триста двадцять сім)грн 23коп. в повернення сплаченого судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
3. В решті позову - відмовити.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 12.03.2019.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.241 ГПК України.
Суддя Н.О. Андрусик