Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 березня 2019 р. Справа№200/14775/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., при секретарі судового засідання Сєрих М.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2
до відповідача: Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області
про: визнання незаконними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області щодо відмови у видачі дитині - ОСОБА_2 паспорту у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верхової ради України від 26.06.1992 року № 2503, зобов'язання Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області оформити та видати - ОСОБА_2, у зв'язку з із досягненням 16-річного віку паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верхової ради України від 26.06.1992 року № 2503, без передачі будь - яких даних про дитину і про її батьків до Єдиного державного демографічного реєстру, без оформлення (присвоєння) унікального номеру запису у реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без від цифрованих відбитків пальців, без використання будь - яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
за участю
представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - особисто,
від відповідача: не з'явився.
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду в інтересах ОСОБА_2 з позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання незаконними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області щодо відмови у видачі дитині - ОСОБА_2 паспорту у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верхової ради України від 26.06.1992 року № 2503, зобов'язання Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області оформити та видати - ОСОБА_2, у зв'язку з із досягненням 16-річного віку паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верхової ради України від 26.06.1992 року № 2503, без передачі будь - яких даних про дитину і про її батьків до Єдиного державного демографічного реєстру, без оформлення (присвоєння) унікального номеру запису у реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без від цифрованих відбитків пальців, без використання будь - яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона в інтересах сина - ОСОБА_2 звернулась до Управління Державної міграційної служби у Донецькій області та Слов'янського міського відділу Державної міграційної служби у Донецькій області з заявою, відповідно до якої просила оформити бланк паспорту громадянина України без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, та видати ОСОБА_3 виключно у вигляді паспорту книжечки на підставі Закону України від 18.01.2001 року № 2235-ІІІ «Про громадянство України», форма якої не заборонена діючим законодавством України, а не у формі плаcтикової картки типу ІD-1, форма якого не є паспортом та не є його єдиним зразком. Позивач зазначає, що листом від 10.11.2018 року № 16376 керівник територіального підрозділу відповідача ОСОБА_4 міськвідділу ГУ ДМС України в Донецькій області відмовив у наданні ОСОБА_2 паспорту у формі книжечки, посилаючись на постанову КМУ від 25.03.2015 року № 302 із наступними змінами та доповненнями, в зазначив, що паспорт громадянина України виготовляється лише у формі картки, що має безконтактний електронний носій. Також, позивач зазначив. що аналогічний зміст міститься у листі Головного управління ДМС у Донецькій області. Позивач вважає, дії відповідача щодо відмови у видачі паспорта у формі паспортної книжечки є протиправними, та такими, що порушують гарантовані Конституцією України права ОСОБА_2.
Позивач у судове засідання з'явився, підтримав викладені у відзиві на позовну заяву обставини та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідачем через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що 30.10.2018 року до Слов'янського МВ ГУ ДМС у Донецькій області звернулись неповнолітній ОСОБА_2 та його законні представники ОСОБА_5 та ОСОБА_1 із заявою - досудовим зверненням довільної форми про відмову їх неповнолітньої дитини від документа, що містить безконтактний електронний носій, без внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та проханням оформити бланк паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_3 виключно у вигляді паспорту книжечки з відміткою реєстрації місця проживання. Відповідач вказує на те, що заява - досудове звернення ОСОБА_3 та його законних представник ОСОБА_5 і ОСОБА_1 «Про оформлення паспорту у формі книжечки» подані 30.11.2018 року не є підставою для видачі паспорту громадянина України, оскільки вищезазначені заяви від імені трьох осіб не відповідають зразку заяви - анкети встановлено Міністерством внутрішніх справ. Відповідач зазначає, що подані заяви позивача довільної форми були кваліфіковані посадовими особами Слов'янського МВ ГУ ДМС у Донецькій області та ГУ ДМС у Донецькій області як такі, що підпадають під дію Закону України «Про звернення громадян» та заявникам Слов'янським МВ ГУ ДМС у Донецькій області та ГУ ДМС у Донецькій області у встановлений законом строк надано відповіді та відповідно з роз'ясненням вимог діючого законодавства України, щодо порядку оформлення паспорту громадянина України. Відповідач зазначає, що неповнолітній ОСОБА_2 із заявою-анкетою встановленого зразка, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ від 26.11.2014 року № 1279, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10.12.2014 року № 1586/26363, до Слов'янського МВ ГУ ДМС у Донецькій області не звертався, а надане звернення не є правовою підставою для надання позивачу відповідної адміністративної послуги.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Через канцелярію суду надав заяву про відкладення судового засідання, оскільки представник відповідача буде приймати участь в іншому судовому процесі.
У судовому засіданні призначене на 05 березня 2019 року судом розглянута зазначена заява представника відповідача та вирішено відмовити у задоволенні зазначеної заяви.
Суд зазначає, що Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області є юридичною особою та має певний штат осіб, які працюють в організації відповідача та які мають можливість здійснювати представництво інтересів відповідача у суді.
Крім того, суд вказує на те, що з матеріалів справи вбачається що відповідачем виконані вимоги суду, а саме надано відзив на позовну заяву та докази в обґрунтування обставин викладених у відзиві на позовну заяву, та відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглядати справу за наявними документами. На думку суду в матеріалах справи достатньо матеріалів для розгляду справи, а відповідно у клопотанні про відкладення судового засідання представник позивача не зазначав про необхідність відкладення розгляду справи для витребування додаткових доказів або підготовки відповідачем додаткових доказів по справі.
Отже, суд приходить висновку, що перебування представника відповідача у іншому судовому процесі не є належною підставою для відкладення розгляду справи.
Також, суд вказує на те, що відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України справа відкрита за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін повинна бути розглянута судом протягом 60 днів з дня винесення ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі. Ухвалою суду від 09 січня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, отже строк розгляду справи закінчується 09 березня 2019 року.
З огляду на вищевикладене, суд приходить висновку про відмову у задоволенні заяви Головного управління ДМС України в Донецькій області про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 січня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі призначено справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 12 лютого 2019 року.
12 лютого 2019 року відкладено розгляд справи на 05 березня 2019 року.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, виданим відділом реєстрації актів громадського стану Слов'янського міського управління юстиції Донецької області 16 жовтня 2002 року.
З матеріалів справи встановлено, що 30.10.2018 року ОСОБА_3 та його законні представники ОСОБА_1 та ОСОБА_5 звернулись з заявою до Управління Державної міграційної служби у Донецькій області та Слов'янського міського відділу Державної міграційної служби у Донецькій області, відповідно до якої просив: оформити бланк паспорту громадянина України без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, та видати ОСОБА_2 виключно у вигляді паспортної книжечки на підставі Закону України від 18.01.2001 року № 2235-ІІІ «Про громадянство України» форма якого не заборонена діючим законодавством України, а не у формі пластикової картки типу ІD-1, форма якого не є паспортом та не є його єдиним зразком; поставити відмітку реєстрації місця проживання в паспорті; провести реєстрацію громадянства України - внесення запису про набуття особою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи, вести облік щодо ОСОБА_2 за раніше встановленими формами - за прізвищем, іменем та по - батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без використання любого цифрового ідентифікатора особи (у тому числі за серією та номером паспорту), без внесення інформації про них до ЄДР чи будь - яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі персональних даних (а.с. 7-9).
До вказаної заяви додано дві фотокартки та копію свідоцтва про народження ОСОБА_2.
Листом № 23679/1/1401-18/1401.2.1/19898-18 від 07.11.2018 року Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області повідомило ОСОБА_2 та його законним представникам ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про те, що у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підставі для оформлення та видачі паспорта громадянина України вперше відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ (а.с. 11-13).
Листом № 58-16376 від 10.11.2019 року Слов'янський міський відділ ГУ ДМС України в Донецькій області повідомило ОСОБА_2 та його законних представників ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про те, що у Слов'янського МВ ГУ ДМС України в Донецькій області відсутні законні підставі для оформлення та видачі паспорта громадянина України вперше відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ (а.с. 14).
Позивач, вважаючи, що відповідачем протиправно відмовлено у видачі її сину паспорта громадянина України у вигляді книжечки, звернулась до суду із вказаним позовом.
Суд зазначає, що постановою Великої палати Верховного Суду від 19.09.2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (№ Пз/9901/2/18) рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.03.2018 року скасовано та прийнято нове рішення про часткове задоволення позову.
Суд вважає необґрунтованим посилання представника відповідачів стосовно того, що зазначена справа не має ознак типової справи, оскільки, на думку представника відповідачів, позивачу не було відмовлено у видачі паспорта у формі книжечки.
Суд критично ставиться до такого обґрунтування своєї позиції представником відповідачів так, як фактично позивач, за результатом розгляду заяви, не отримав паспорт у формі книжечки за яким звертався до відповідачів. Крім того, у своїх відповідях відповідачами зазначено про відсутність правових підстав для видачі позивачу паспорта у формі книжечки, що є нічим іншим, як відмовою.
Висновки Великої палати Верховного Суду у рішенні від 19.09.2018 року по справі № 806/3265/17 належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Дана справа, за ознаками типової справи, які наведені у постанові Верховного Суду від 19.09.2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17, визнається судом типовою та, відповідно ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у вищезазначеній постанові.
Суд зазначає, що статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 року №5492-VI (далі Закон №5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).
Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 Закону № 5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Згідно з ч.1 ст. 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі Закону № 5492-VI) паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна», нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис «Паспорт». На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис «Паспорт громадянина України»;. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII;
з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п. 3 Постанови №302).
Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону № 2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Верховного Суду у постанові по зразковій справі звернув увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних данних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …».
За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».
З аналізу вищезазначених положень, суд приходить висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне імя, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Крім того, перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
У рішенні по справі «Х'ю Джордан проти ОСОБА_5 Британії» ЄСПЛ сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».
Отже, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у зразковій справи також зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" №1474-VIII від 14.07.2016, яким внесено зміни до Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" № 5492-VI від 20.11.2012, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
Наразі діє два нормативних акти: Постанова Верховної Ради України "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон" №2503-XII від 26.06.1992 та постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" №302 від 25.03.2015, відповідно до яких особи, що раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, а при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років, до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.
Таким чином, суд з урахуванням висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (№ Пз/9901/2/18) приходить висновку, що дії відповідача щодо відмови позивачу видати паспорт громадянина України у формі книжечки є протиправними.
Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання незаконними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області щодо відмови у видачі дитині - ОСОБА_2 паспорту у формі книжечки, зобов'язання Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області оформити та видати - ОСОБА_2, у зв'язку з із досягненням 16-річного віку паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд приходить висновку, про стягнення на користь позивача судового збору в розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 150-154, 243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області щодо відмови у видачі дитині - ОСОБА_2 паспорту у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верхової ради України від 26.06.1992 року № 2503, зобов'язання Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області оформити та видати - ОСОБА_2, у зв'язку з із досягненням 16-річного віку паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верхової ради України від 26.06.1992 року № 2503, без передачі будь - яких даних про дитину і про її батьків до Єдиного державного демографічного реєстру, без оформлення (присвоєння) унікального номеру запису у реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без від цифрованих відбитків пальців, без використання будь - яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області щодо відмови у видачі ОСОБА_2 паспорту у формі книжечки.
Зобов'язати Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області оформити та видати - ОСОБА_2, у зв'язку з із досягненням 16-річного віку паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки.
Стянути на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, серія та номер паспорту НОМЕР_2, виданий Слов'янським МВ УМВС України в Донецькій області 29 травня 2002 року, АДРЕСА_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області (87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Митрополитська, 20, код ЄДРПОУ 37841728) судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 40 копійок.
Рішення прийнято у нарадчій кімнаті та проголошена вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 05 березня 2019 року в присутності позивача.
Повний текст рішення складено та підписано 11 березня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя Олішевська В.В.