Справа № 199/7226/18
(2/199/1405/19)
Іменем України
25.02.2019 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Куземі О.Г., за участі: представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -
Позивач звернулася до суду з даною позовною заявою про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, зазначивши, що позивач з 2008 року до теперішнього часу з сім'єю проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1. За вказаною адресою раніше мешкали ОСОБА_5 та ОСОБА_4. В 2008 році приблизно з травня місяця між позивачем та ОСОБА_4 був укладений усний договір про проживання сім'ї ОСОБА_3 в даній квартирі за умовою капітального ремонту та додержання санітарних норм проживання. При цьому відповідач від підписання нотаріального договору найма квартири відмовлялась та правовстановлюючих документів на дану квартиру не надала. Позивач з сім'єю більше 10 років проживає у даній квартирі та підписав договори про надання комунальних послуг, справно сплачував всі комунальні послуги. В 2017 році в АНД районного відділу в м. Дніпропетровську Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в реєстрації позивача та членів його сім'ї відмовили без згоди власника. Позивач просив суд визнати право власності за набувальною давністю позивача на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.
Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_4 та їх представник в судове засідання не з'явились. Про день час та місце судового засідання повідомлялись у встановленому законом порядку, причини неявки у судове засідання не повідомили.
Представник відповідача - Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради позовні вимоги не визнавав, оскільки позивач не надав суду підтвердження права власності відповідачів на вказану квартиру .
Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відсутня інформація щодо власника нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1.
Позивачем сплачуються рахунки по утриманню квартири. Відповідно до Акту виконаних робіт від 10.10.2012 року позивачем здійснено за власний рахунок ремонт квартири АДРЕСА_2.
Згідно з положеннями ст.328 ЦК України, - право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом
Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі відмови власника від права власності.
Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.
З аналізу вказаної норми можна зробити висновок, що набувальна давність - це спосіб набуття права власності на нерухомість, який не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а виникає із сукупності певних обставин, а саме: майно може бути об'єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності. Позивачем у справах про набуття права власності за набувальною давністю є володілець чужого майна.
Як роз'яснено у пунктах 9,11 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні встановити, зокрема, таке:
- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;
- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Згідно з положеннями ст.ст. 335, 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуте на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.
Проте, позивач не надав суду будь-яких доказів того, що відповідачі по справі є власниками спірного майна, таким чином, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.141ЦПК України витрати позивача зі сплати судового збору слід віднести на його рахунок.
Керуючись ст. 344 ЦК України, ст.ст. 5, 12, 13, 263-266 ЦПК України, суд,
У позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,- відмовити.
Судові витрати позивача віднести за його рахунок.
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня складання повного судового рішення апеляційної скарги.
Суддя: