Справа № 810/3084/18 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О.
05 березня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів Лічевецького І.О., Парінова А.Б.
за участю секретаря Рейтаровської О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року
у справі №810/3084/18 (розглянутої за правилами спрощеного письмового провадження)
за позовом ОСОБА_2
до відповідача Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області
про зобов'язання вчинити певні дії,
У червні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд зобов'язати відповідача провести перерахунок пенсії ОСОБА_2 із застосуванням індивідуального коефіцієнту заробітку 2.54 з моменту звернення, а саме 16.05.2018.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 16.05.2018 позивач через уповноваженого представника звернувся до відповідача із заявою, в якій просив повідомити з яких правових підстав був зменшений індивідуального коефіцієнту заробітку 2.54 на 0,96919. Відповідач своїм листом від 29.05.2018 №231/С-03 повідомив позивача, що у зв'язку із прийняттям Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від. 01.01.2004 був змінений порядок обрахунку пенсії. Не погоджуючись із такими діями відповідача та вважаючи їх протиправними, позивач вказує, що вимушена звернутись до суду за захистом свої прав та інтересів щодо належного пенсійного забезпечення.
Рішенням Київського оружного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на незаконності, необґрунтованості та необ'єктивності рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Відповідачем було подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В судовому засіданні представник позивача та позивач підтримали вимоги та доводи апеляційної скарги та просили скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити посилаючись на порушення судом при винесенні рішення норм процесуального та матеріального права.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи був належним чином повідомлений про причини неявки суду не повідомив.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.
Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 16.05.2018 позивач звернувся до відповідача заявою у якій просив повідомити чи був врахований увесь заробіток для обчислення пенсії з 01.07.1990 до 30.06.1992 та чому коефіцієнт не становить 2.54 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 395 «Про додаткове коригування рівнів державних пенсій».
Ірпінське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області на звернення позивача від 16.05.2018 надало відповідь в якому повідомила, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в управлінні з 06.07.1992 та одержує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначено, що заробіток позивача обчислено за період з 01.07.1990 по 30.06.1992 за довідкою № 58 від 25.08.1992 виданою Госпрозрахунковим проектним бюро. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок держави пенсій» № 296 від 01.06.1996 у зв'язку із встановленням мінімального розміру пенсії з віком у сумі 800 крб. передбачено підвищення розмірів всіх державних пенсій призначених до 1 травня 1992 року у 1,81 рази.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про додаткове коригування рівнів державних пенсій» (із змінами, внесеними згідно з Постановою Міністрів України №16 від 13.01.1993) передбачено додаткове коригування рівнів державних пенсій, призначень до 1 січня 1992 року виходячи із заробітку, підвищеного за відповідними коефіцієнтами. У разі, коли при обчисленні пенсії береться заробіток починаючи з 1 січня 1992 року розмір пенсії підвищується залежно від місяця призначення пенсій за відповідним коефіцієнтами.
Роз'яснено, що пенсію позивача призначено з 06.07.1992, таким чином, відповідно зазначеної постанови коефіцієнт коригування за липень 1992 року становив 2,54.
Також відповідач повідомив позивача, що з 01.01.2004 вступив в дію Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до статті 43 якого перерахунок пенсій, призначених до набрання чинності цим Законом здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Застосування коригуючих коефіцієнтів заробітної плати, зазначених в постанові Кабінету Міністрів України №395 від 20 липня 1992 році при перерахунку пенсії 01.01.2004 не передбачено.
Не погоджуючись із такими діями відповідача щодо застосування індивідуального коефіцієнту заробітку позивач звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено правомірність дій при обрахунку пенсії позивача із застосуванні індивідуального коефіцієнту заробітку 0,96919.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно із статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У період з 1992 по 2003 роки пенсії призначалися на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення», у якому був відсутній термін індивідуальний коефіцієнт заробітку та відповідно до статті 19 цього Закону обмежувався максимальним розміром.
Згідно зі статтею 65 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній на час призначення пенсії) середньомісячний фактичний заробіток для обчислення пенсій брався (за вибором того, хто звернувся за пенсією): за 24 останніх календарних місяці роботи підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд протягом всієї трудової діяльності перед зверненням за пенсією, незалежно від наявних перерв у роботі.
Середньомісячний заробіток за 24 календарних місяці і за 60 календарних місяців визначався шляхом ділення загальної суми заробітку за 24 календарних місяці роботи підряд (перед зверненням за пенсією) чи 60 календарних місяців роботи підряд (протягом всієї трудової діяльності) відповідно на 24 чи 60. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про додаткове коригування рівнів державних пенсій» (із змінами, внесеними згідно з Постановою Міністрів України №16 від 13.01.1993) передбачено додаткове коригування рівнів державних пенсій, призначень до 1 січня 1992 року виходячи із заробітку, підвищеного за відповідними коефіцієнтами.
У разі, коли при обчисленні пенсії береться заробіток починаючи з 1 січня 1992 року розмір пенсії підвищується залежно від місяця призначення пенсій за відповідним коефіцієнтами.
За матеріалами пенсійної справи позивача пенсію призначено з 06.07.1992, таким чином, відповідно зазначеної постанови коефіцієнт коригування за липень 1992 року становив 2,54.
Новий механізм визначення заробітної плати для обчислення пенсії запроваджений з 01 січня 2004 року у зв'язку з введенням в дію Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Так, з 01.01.2004 набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який змінив порядок розрахунку пенсії, ввів термін індивідуальний коефіцієнт заробітної плати та не встановлював обмеження максимального розміру пенсії.
Відповідно до абз.4 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що виключно цим Законом визначаються умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для перерахунку пенсій, призначених до набрання чинності цим Законом, враховується заробітна плата (дохід), з якої було раніше обчислено пенсію, за документами, наявними в пенсійній справі, або за вибором пенсіонера - заробітна плата (дохід) за період, передбачений абзацом першим частини першої статті 40 цього Закону. При цьому заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до частини другої статті 40 цього Закону із застосуванням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за 2002 рік
Колегія суддів звертає увагу на те, що з 01.01.2004 встановлено новий обрахунок заробітку для визначення розміру пенсії. При цьому, при обрахунку заробітку відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не застосовується коригування, визначене постановою КМУ № 395 від 20.07.1992, оскільки відповідно до даного нормативно - правового акту коригування заробітку застосовується при призначені та перерахунку пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Щодо посилань позивача на ту обставину, що індивідуальний коефіцієнт заробітної плати ОСОБА_2 було зменшено з 2,54 до 0,96919 колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про додаткове коригування рівнів державних пенсій» (із змінами, внесеними згідно з Постановою Міністрів України №16 від 13.01.1993) передбачено додаткове коригування рівнів державних пенсій, призначень до 1 січня 1992 року виходячи із заробітку, підвищеного за відповідними коефіцієнтами.
У разі, коли при обчисленні пенсії береться заробіток починаючи з 1 січня 1992 року розмір пенсії підвищується залежно від місяця призначення пенсій за відповідним коефіцієнтами.
З матеріалів справи вбачається, що індивідуальний коефіцієнт заробітної плати у розмірі 2,54 ОСОБА_2 ніколи не встановлювався.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не вірно трактується пенсійне законодавство, що діяло до 01.01.2004 і відповідно до якого було обраховано пенсію позивачу.
Отже, колегія суддів зазначає, що з 04.11.1997 пенсія позивачу обраховувалась із заробітку, скоригованого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1357 від 08.12.1997, при цьому заробітна плата до 01.01.1992 була відкоригована.
Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до розпорядження Пенсійного органу від 23.01.2004 пенсія позивача з 01.01.2004 була обрахована із заробітної плати за період з 01.07.1990 по 30.06.1992 визначеної у відповідності до вимог ч. 2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та індивідуальний коефіцієнт заробітної для обчислення пенсії склав 0,96919.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії відповідача при обрахунку пенсії позивача із застосуванням індивідуального коефіцієнту заробітку 0,96919 є правомірним.
Доводи апелянта щодо неправомірності розрахунку складових суми заробітної плати у липні 1992 році колегія суддів не приймає до уваги, оскільки це не є предметом позовних вимог у даній справі.
Оскільки як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовними вимогами щодо зобов'язання відповідача провести перерахунок пенсії із застосуванням індивідуального коефіцієнту заробітку 2.54 з моменту звернення, а саме 16.05.2018.
Крім того, колегія суддів зауважує на те, що позивачем під час звернення до суду з зазначеними позовними вимогами, невірно трактується пенсійне законодавство та ототожнюється поняття індивідуального коефіцієнту заробітку та застосування коригуючих коефіцієнтів заробітної плати, зазначених в постанові Кабінету Міністрів України №395 від 20 липня 1992 році, застосування яких позивачу не передбачено, так як застосовується вказаний коефіент при призначені та перерахунку пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства України колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: Г.В. Земляна
Судді: І.О. Лічевецький
А.Б. Парінов
Повний текст постанови виготовлено 07 березня 2019 року.