Справа № 826/8483/18 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.
11 березня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 21 грудня 2018 року (повний текст складено 21 грудня 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання публічної інформації за запитом, зобов'язати відповідача надати повну інформацію, що запитувалася згідно інформаційного запиту.
Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 21 грудня 2018 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що запитувана інформація знаходиться у відповідача, а тому він зобов'язаний надати запитувану позивачем публічну інформацію.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подавав. В суді першої інстанції його позиція обґрунтовувалась тим, що ведення Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов було передано місцевим державним адміністраціям, про що позивача було повідомлено за наслідком розгляду його запиту, у зв'язку з чим відповідачем не було порушено прав та законних інтересів позивача.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України із запитом від 16 травня 2018 року (а.с.6) на публічну інформацію, в якому просив надати: 1) довідку з інформацією з Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов стосовно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН: НОМЕР_1, із зазначенням: дати, з якої його було взято та перебував на квартирному обліку та у списках осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень у місті Донецьку; яким органом, коли, яким рішенням, на якій підставі його було взято на квартирний облік у місті Донецьку; коли та ким зазначену інформацію було внесено до реєстру; чи наявна в реєстрі інформація про втрату позивачем права на поліпшення житлових умов та зняття позивача з квартирного обліку у місті Донецьку; коли та ким зазначена інформація була внесена до реєстру; 2) Електронні копії підтверджуючих документів, або повідомити про їх відсутність.
Листом від 21 травня 2018 року №Д/9-1452-18 (а.с.8) відповідач повідомив ОСОБА_2, що у 2015 році повноваження на здійснення заходів щодо ведення в установленому порядку Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов надано місцевим державним адміністраціям та у 2014-2018 роках було відсутнє фінансування, зупинено надання послуг з адміністрування автоматизованої системи Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, роботу Реєстру, центральну підсистему автоматизованої системи Єдиного державного реєстру громадян та інше.
Вважаючи ненадання відповіді по суті запиту протиправною бездіяльністю відповідача, ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що відповідач під час надання відповіді на запит позивача про отримання публічної інформації, діяв в межах наданої йому чинним законодавством компетенції, що відповідає вимогам ч.2 ст.19 Конституції України.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про доступ до публічної інформації», який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
В силу ст.3 вищезазначеного Закону право на доступ до публічної інформації гарантується: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Перелік суб'єктів відносин у сфері доступу до публічної інформації визначено у ст.12 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ними є:
1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;
2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;
3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Згідно п.1 ч.1 ст.13 вказаного Закону розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Відповідно до ч.4 вказаної статті усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
З визначення, наведеного в ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», вбачається, що ознаками публічної інформації є наступні: готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством; заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація; така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації; інформація не може бути публічною, якщо створена суб'єктом владних повноважень не під час виконання своїх обов'язків; інформація не може бути публічною, якщо створена не суб'єктом владних повноважень. У разі відсутності перелічених ознак в інформації, така інформація не належить до публічної.
Отже, визначальним для публічної інформації є те, що вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Разом з тим, доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію (п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Разом з тим, відмова в задоволенні запиту на інформацію передбачена ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідно до ч.1 якої розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було подано запит на публічну інформацію, яка стосується відомостей з Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов.
Порядок ведення Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2011 року №238, відповідно до п.2 якого адміністратором Реєстру є Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, яке забезпечує створення та функціонування системи спеціалізованого програмного, інформаційно-технічного забезпечення та відповідає за накопичення, збереження і захист даних, що містяться в Реєстрі.
Пунктом 8 наведеного Порядку передбачено, що доступ до інформації, що міститься в Реєстрі, а також її розміщення на веб-сайті адміністратора здійснюється відповідно до закону.
01 вересня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень у сфері архітектурно-будівельного контролю та удосконалення містобудівного законодавства», пунктом 4 якого статтю 20 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» доповнено пунктом 7 такого змісту: « 7) здійснює заходи щодо ведення в установленому порядку єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов».
Пунктами 2-3 постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №1142 визначено Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства забезпечити передачу до 1 листопада 2015 р. обласним та Київській міській державним адміністраціям майна, яке використовується для ведення Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов.
Місцевим державним адміністраціям: передбачати кошти для ведення Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у межах бюджетних призначень, установлених їм законом про Державний бюджет України на відповідний рік; здійснювати починаючи з 1 листопада 2015 р. в межах граничної чисельності, фонду оплати праці працівників і витрат на утримання місцевих державних адміністрацій заходи щодо ведення зазначеного реєстру в установленому порядку.
Крім того, пп.12 п.«б» ч.1 ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження здійснення заходів щодо ведення в установленому порядку єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов.
У зв'язку з передачею ведення Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов місцевим державним адміністраціям Мінрегіон не здійснює заходів щодо ведення, внесення змін та отримання інформації, що міститься в зазначеному реєстрі.
Таким чином, на момент подання ОСОБА_2 запиту на публічну інформацію від 16 травня 2018 року відповідач не був розпорядником запитуваної інформації щодо Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, оскільки відповідні функції передано місцевим державним адміністраціям, яким надано повноваження щодо ведення Реєстру в установленому порядку, а також відповідні повноваження щодо ведення в установленому порядку Реєстру делеговано до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, що свідчить про відсутність підстав для зобов'язання відповідача надати ОСОБА_2 повної інформації по суті поданого ним запиту від 16 травня 2018 року.
У наданій позивачу листом від 21 травня 2018 року №Д/9-1452-18 (а.с.8) відповіді було зазначено, про передачу відповідних повноважень щодо ведення Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов місцевим державним адміністраціям і відповідна інформація може бути надана позивачу реєстраторами обласних та Київської міської держадміністрації після завершення організаційних заходів, а тому у діях відповідача не вбачається протиправної бездіяльності.
Колегія суддів звертає увагу, що наданий позивачем лист Департаменту житлово-комунального господарства Донецької обласної державної адміністрації від 01 червня 2018 року №вх.01-15-20/07 (а.с.31) щодо відсутності можливості отримати від виконавчого комітету Донецької міської ради інформації про перебування позивача на квартирному обліку у м.Донецьк у зв'язку з включенням м.Донецьк до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, жодним чином не свідчить про обґрунтованість позовних вимог до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.
Наявність у ОСОБА_2 відомостей щодо перебування у володінні відповідача інформації з Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов щодо позивача не підтверджена жодними належними та допустимими доказами і такі твердження апелянта спростовано наведеними вище нормами законодавства України.
З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що надаючи відповідь у формі листа від 21 травня 2018 року №Д/9-1452-18 на запит позивача від 16 травня 2018 року, позивач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і Законами України, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання його надати повну інформацію, що запитувалася згідно інформаційного запиту, з огляду на їх необґрунтованість.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Керуючись ст.ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 21 грудня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Текст постанови виготовлено 11 березня 2019 року.
Головуючий суддя Н.В.Безименна
Судді В.О.Аліменко
А.Ю.Кучма