Справа № 826/15342/17 Головуючий у 1 інстанції: Маруліна Л.О.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
06 березня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Файдюка В.В. Чаку Є.В. Борейка Д.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Міський Комерційний Банк" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Міський Комерційний Банк" Оберемка Романа Анатолійовича, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
Позивач - ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Міський Комерційний Банк" Оберемка Романа Анатолійовича, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» Оберемка Романа Анатолійовича щодо не внесення до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом, відомостей про ОСОБА_6 за договором строкового банківського вкладу Ваш Стабільний № 2630/03/192166 від 19.06.2014 року;
- зобов'язати Уповноваженої особи Фонду надати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_6 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за договором строкового банківського вкладу Ваш Стабільний № 2630/03/192166 від 19.06.2014 року у публічному акціонерному товаристві «Міський комерційний банк» за рахунок Фоду.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2018 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» Оберемка Романа Анатолійовича щодо не внесення до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом, відомостей про ОСОБА_6 за договором строкового банківського вкладу Ваш Стабільний № 2630/03/192166 від 19.06.2014. Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Міський Комерційний Банк» Оберемка Романа Анатолійовича надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_6 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за договором строкового банківського вкладу Ваш Стабільний № 2630/03/192166 від 19.06.2014 у публічному акціонерному товаристві «Міський комерційний банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Міський Комерційний Банк" звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт посилається на те, що позивачем не підтверджено факт проходження нею ідентифікації та набуття права вкладника. Також, апелянт вважає, що позивачем не наведено підстав поважності пропущення строку звернення до суду.
27 лютого 2019 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_6 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 19.06.2014 року між ОСОБА_8 та ПАТ «Міський комерційний банк» на користь третьої особи - ОСОБА_6 був укладений Договір строкового банківського вкладу «Ваш Стабільний» № 2630/03/192166 на строк 30 днів з 19.06.2014 року по 19.07.2014 року, із сумою вкладу 10 000 євро, в зазначеному Договорі міститься відмітка проте, що позивач з 1 липня набула прав та обов'язків за цим Договором.
Того ж дня, 19.06.2014 року позивачем було видано довіреність на ОСОБА_8 на здійснення представництва інтересів за вказаним Договором.
Згідно з умовами договору, вкладником вважається особа, яка відкриває депозитний рахунок в банку на користь третьої особи, до моменту першого звернення у банк особи, на користь якої відкрито депозитний рахунок, з метою його використання. Після першого звернення у банк особи, на користь якої відкрито депозитний рахунок, з метою використання депозитного рахунку та ідентифікації цієї особи, вкладником вважається особа, на користь якої відкрито депозитний рахунок.
Так, під час першого звернення до банку з метою використання рахунку, особа, на користь якої відкрито рахунок, має надати необхідні документи для здійснення її ідентифікації та заповнити картку із зразками підписів.
Тому, позивач вважає, що 19.06.2014 року в день укладення Договору банком було здійснено її ідентифікацію, як вкладника, відповідно до вимог зазначеного Договору.
В подальшому, а саме 20 листопада 2014 року, на підставі постанови Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року №732 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення №124 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Міський комерційний банк», згідно з яким, із 21 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «МКБ».
Постановою Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року №187 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ «МКБ».
Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20 березня 2015 року №64 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «МКБ» та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «МКБ» Тимошенка Костянтина Володимировича строком на один рік із 20 березня 2015 року по 19 березня 2016 року включно. При цьому, 09 листопада 2015 року рішенням виконавчої дирекції Фонду №201 змінено уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «МКБ», а саме всі повноваження ліквідатора ПАТ «МКБ» делеговано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Оберемку Роману Анатолійовичу із 12 листопада 2015 року.
Враховуючи викладені обставини, позивач звернулася із заявою від 15.04.2015 року, яку банком отримано 16.04.2015 року, просила надати інформацію з приводу невключення ОСОБА_6 до зазначеного реєстру.
Листом вих. № 13.4/9082 від 16.06.2015 року від Уповноваженої особи Фонду отримала відповідь, що виплата гарантованої суми відшкодування під час дії тимчасової адміністрації та ліквідації по депозитному вкладу НОМЕР_1, укладеному з позивачем призупинено до завершення перевірки правомірності укладення правочину.
Листом від 19.06.2015 року № 02-036-20169/15 від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, позивача повідомлено про те, що інформація про вклади ОСОБА_6 відсутня в переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
До того ж, в матеріалах справи міститься лист адресований представнику за довіреністю ОСОБА_8 від 12.07.2017 року № 853 від Уповноваженої особи Фонду в якому повідомляється, що суму коштів по депозитному договору № 2630/03/192166 «Ваш стабільний» від 19.06.2014 року заблоковано, у зв'язку з тим, що вказаний договір підпадає під ознаку нікчемності з підстав визначених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачених пунктом 3 частиню сьомою статті 38 Закону, адже кошти на рахунку НОМЕР_2 були залучені на вклад (депозит) після встановлення Правлінням Національного банку України обмежень щодо діяльності Банку, в тому числі на залучення коштів на рахунки фізичних осіб і заборони зарахування на рахунки фізичних осіб коштів, що переказуються з рахунків відкритих у ПАТ «МКБ».
Також, повідомлено, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 02.11.2015 р. по справі № 760/12894/15-ц в задоволенні позову ОСОБА_6 до ПАТ «МКБ» про стягнення коштів відмовлено, зважаючи на зазначене, уповноважена особа Фонду не має підстав для включення позивача до реєстру вкладників.
Позивач, вважаючи протиправними рішення відповідача щодо невнесення її до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі, гарантованих державою, звернулась до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно частини другої ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі за текстом - «Фонд») визначаються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (далі за текстом - «Закон № 4452-VI»).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону № 4452-VI, вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 2 вказаного Закону визначено, що вкладник - це фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Частиною 1 ст. 4 Закону № 4452-VI визначено, що основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону № 4452-VI, Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам у строк, встановлений цим Законом (тут та надалі норми Закону № 4452-VI у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 27 Закону № 4452-VI регулюється порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами.
Так, згідно ст. 27 Закону № 4452-VI, Уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Інформація про вкладника в переліку рахунків вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону № 4452-VI, Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
За змістом ч. 1 ст. 35 Закону № 4452-VI, тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду.
В силу вимог ч. 2 ст. 38 Закону № 4452-VI, протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Згідно ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;
9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
Як свідчать матеріали справи, 19.06.2014 року між ОСОБА_8 та ПАТ «Міський комерційний банк» на користь третьої особи - ОСОБА_6 був укладений Договір строкового банківського вкладу «Ваш Стабільний» № 2630/03/192166 на строк 30 днів з 19.06.2014 року по 19.07.2014 року, із сумою вкладу 10 000 євро, в зазначеному Договорі міститься відмітка проте, що позивач з 1 липня набула прав та обов'язків за цим Договором.
Відповідно до п.1.1. Договору, вкладник - вкладником вважається особа, що відкриває депозитний рахунок на користь третьої особи, до моменту першого звернення у банк особи, на користь якої відкрито депозитний рахунок, з метою використання депозитного рахунку. Після першого звернення у банк особи, на користь якої відкрито депозитний рахунок, з метою використання депозитного рахунку та ідентифікації цієї особи, вкладником вважається особа, на користь якої відкрито депозитний рахунок. Під час першого звернення до банку з метою використання рахунку, особа, на користь якої відкрито рахунок, має надати необхідні документи для здійснення її ідентифікації та заповнити картку із зразками підписів.
Також, з матеріалів справи вбачається, що 08.07.2015 року ОСОБА_6 звернулась до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до ПАТ «МКБ», третя особа - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк» та просила стягнути з відповідача суму коштів в розмірі 15 955, 44 євро, з яких: 10 000,00 євро - сума банківського вкладу, 31,64 євро - відсотки за період з 19.06.2014 року по 19.07.2014 року, 5 640,99 євро - індекс інфляції, 282, 81 євро - 3 % річних.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 02.11.2015 року по справі по справі № 760/12894/15-ц в задоволенні позову ОСОБА_6 - відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 09.12.2015 року рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 02 листопада 2015 року - залишено без змін.
В даному рішенні Апеляційного суду міста Києва зазначено, що Договір строкового банківського вкладу № 2630/03/192166 «Ваш Стабільний» від 19.06.2014 року, між ПАТ «Міський комерційний банк» та ОСОБА_3, було укладено у зв'язку з втратою Договору банківського вкладу, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ "Міський комерційний банк" на користь третьої особи ОСОБА_3, та реквізити було проставлено з попереднього Договору. ОСОБА_3 особисто підписала та пройшла ідентифікацію по договору №2630/03/192166 укладеним між нею та відповідачем, що сторонами не заперечується.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, Постановою Правління НБУ № 732 від 20.11.2014 ПАТ «МКБ» віднесено до категорії неплатоспроможних, в результаті чого запроваджено тимчасову адміністрацію. Враховуючи наведене, з 20.11.2014 діяльність ПАТ «МКБ» регламентується положеннями ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Вказане рішення набрало законної сили.
Отже, позивач, є вкладником ПАТ «МКБ», згідно договору №2630/03/192166.
Крім цього, у рішенні Солом'янського районного суду м.Києва від 02.11.2015 року по справі № 760/12894/15-ц зазначено, що другий Договір № 2630/03/192166 «Ваш стабільний» від 19.06.2014 року позивач особисто підписала та пройшла по ньому стадію ідентифікації.
У відзиві відповідачем не заперечується, що у зв'язку із втратою Договору строкового банківського вкладу № 2630/03/192166 «Ваш Стабільний» від 19.06.2014 року, було укладено з позивачем новий Договір, але з реквізитами Договору строкового банківського вкладу № 2630/03/192166 «Ваш Стабільний» від 19.06.2014 року, відповідно до якого ОСОБА_6 стала безпосереднім вкладником коштів.
Згідно частини четвертої статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Колегія суддів зауважує, що апелянтом не надано доказів, які б свідчили, що вищезазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. Крім того, в силу положень ч. 3 ст. 228 ЦК України, питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом, натомість відповідного судового рішення про визнання недійсними вказаних операцій та застосування правових наслідків недійсності матеріали справи не містять.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Аналіз вищенаведених правових положень та зазначених обставин справи дає підстави для висновку, що позивач є вкладником ПАТ «МКБ», який має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, а правові підстави для обмеження виплат за вкладним рахунком відсутні.
Пунктом п. 12 р. II Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 року №14 (далі - Положення № 14) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.09.2012 року за №1548/21860, передбачено, що протягом процедури здійснення тимчасової адміністрації в банку уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників, яким необхідно здійснити виплати за рахунок цільової позики.
Відповідно до п. 5 розділу ІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 року №14, уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує та надає до Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку, зокрема, такі переліки:
1) перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з додатком 2 до цього Положення;
2) перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону, згідно з додатком 3 до цього Положення.
Також, даним пунктом передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації та ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та доповнення до переліків.
Пунктом 6. р. III Положення № 14 передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно, зокрема: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Додаткова інформація залежно від її типу надається окремими файлами, що формуються згідно з додатками 9 та 10 до цього Положення.
В силу норм частин першої та другої статті 28 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх представникам та спадкоємцям у національній валюті України в готівковій або безготівковій формі не пізніше семи днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
З наведеного слідує, що у разі наявності підстав для включення даних про рахунок вкладника, який раніше не був включений до переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом, уповноважена особа має подати до Фонду відповідне доповнення до переліку.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те що, оскільки, протиправними діями Уповноваженої особи Фонду були порушені права позивача на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, належним способом захисту у даному випадку є визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не внесення до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом, відомостей про ОСОБА_6 за договором строкового банківського вкладу Ваш Стабільний № 2630/03/192166 від 19.06.2014 р. та зобов'язання подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо позивача - як вкладника ПАТ "МКБ", який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які обліковуються за договором банківського вкладу Ваш Стабільний № 2630/03/192166 від 19.06.2014 р.
При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України», в якому Європейський суд з прав людини, серед іншого, зазначив, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним. Говорячи про «закон», ст. 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на концепцію, яка вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.
В розумінні ст. 177 ЦК України, грошові кошти позивача є об'єктом її майнових прав, а тому ці права відповідно до вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини та ст. 41 Конституції України є непорушними до тих пір, поки не буде досягнуто справедливого балансу між порушенням таких прав та суспільним інтересом.
Щодо доводів апелянта про те, що адміністративний позов поданий після закінчення строків встановлених КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Так, з матеріалів справи вбачається, що, обгрунтовуючи наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду, позивач посилася на те, що вона звернулася до Солом'янського районного суду м. Києва, у зв'язку із чим, вважає, що нею не пропущено строк звернення до суду.
Згідно правових позицій Верховного Суду України, оцінюючи обставини, що перешкоджали здійсненню процесуального права на оскарження, суд повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у клопотанні доводів, а також з того, чи мав заявник можливість своєчасно реалізувати своє право на оскарження.
Необхідно, також, вказати, що поновлення процесуальних строків є дискреційними повноваженнями суду, а під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний або судовий орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин (Ухвала ВАСУ від 29.09.2016 року по справі № 522/6069/14-а (№ в ЄДРСРУ 61821829).
З урахуванням вказаного, слід зазначити, що у суду є свобода розсуду або дискреційні повноваження суду на поновлення процесуальних строків, адже за таких обставин лише суд вирішує яка причина є поважною і які докази можна приймати до уваги, разом з цим, суд повинен обґрунтувати свою позицію відповідними доводами, а не лише зазначити - визнати поважними причини пропуску процесуальних строків (Ухвала ВСУ від 26.01.06 справа № 6-7307кс04).
При цьому, згідно зі ст. 8 Конституції України, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці також наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (ст. 42, п. 36 рішення у справі "Беллет проти Франції").
Так, згідно вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (Bellet v. France (Белле проти Франції), § 38). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (Bellet v. France (Белле проти Франції), § 36; Nunes Dias v. Portugal (Нун 'єш Діаш проти Португалії) (dec.) стосовно правил, що регламентують сповіщення). За певних обставин справи практичний та ефективний характер цього права може бути порушено, зокрема, через існування процесуальних заборон, які унеможливлюють або обмежують можливість звернення до суду, а саме, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (Perez de Rada Cavanilles v. Spain (Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії), § 49; Mirasall Escolano v. Spain (Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії), тощо.
З огляду на вимоги Конвенції, основною складовою права на справедливе судочинство є право доступу до такого судочинства, в розумінні забезпечення особі можливості звернення до суду для ефективного вирішення спору.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що вищевказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Решта доводів та заперечень апелянта - висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_6 та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Міський Комерційний Банк" залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Файдюк В.В. Чаку Є.В.
Повний текст постанови виготовлено 11.03.2019 року.