П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 березня 2019 р.м.ОдесаСправа № 400/2/19
Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради про визнання протиправним та не чинним рішення від 21.12.2000 року №26/1,-
27 вересня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради, в якому просив визнати протиправним та не чинним рішення Миколаївської міської ради від 21 грудня 2000 року №26/1 «Про перейменування вулиці Паркової у вулицю Анатолія Олійника та внесення змін до п.1 рішення міської ради від 03 березня 2000 року №17/20» з підстав його підробленості, що підтверджується листом Миколаївської місцевої прокуратури № 1 від 25.09.2018.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 січня 2019 року залишено позовну заяву без руху, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду та надання позивачу можливості подати заяву про поновлення пропущення строку до суду з обґрунтуванням поважності причин пропуску строку.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року за відсутності поважних причин для поновлення строку звернення до суду позов ОСОБА_2 залишено без розгляду.
Не погодившись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить увалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Зокрема, апелянт зазначає, що висновок суду щодо пропуску терміну на оскарження рішення Миколаївської міської ради не відповідає обставинам справи. Про підробку оскаржуваного рішення ОСОБА_2 дізнався з листа Миколаївської місцевої прокуратури №1 25 вересня 2018, а отже строк звернення до суду обчислюється саме з цієї дати.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною ч. 2 ст. 122 КАС України, встановлено, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Таким чином, позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
Предметом розгляду даної справи є оскарження рішення Миколаївської міської ради від 21.12.2000 року № 26/1 «Про перейменування вулиці Паркової у вулицю Анатолія Олійника та внесення змін до п. 1 рішення міської ради від 03.03.2000 року № 17/20».
В якості доказів відсутності поважних причин для поновлення строку звернення суд першої інстанції посилався на те, що про існування оскаржуваного рішення міської ради позивач дізнався ще у 2000 році, коли рішення було оприлюднено у газетах «Вечірній Миколаїв» та «Південна правда».
Судова колегія враховує, що позивач проживає на вказаній вулиці, тому про її перейменування, він дізнався своєчасно.
Крім того, у справі №490/2300/17 позивач вже оскаржував рішення Миколаївської міської ради від 21 грудня 2000 року №26/1 «Про перейменування вулиці Паркової у вулицю Анатолія Олійника та внесення змін до п.1 рішення міської ради від 03 березня 2000 року №17/20», але з інших підстав - невідповідності чинному законодавству. У вказаній справі адміністративний позов ОСОБА_2 також залишено без розгляду в зв'язку із пропуском строку звернення.
Як в позовній заяві, так і апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що ним не пропущений строк звернення до суду, оскільки про підроблення оскаржуваного рішення міської ради йому стало відомо з листа Миколаївської місцевої прокуратури № 1 від 25.09.2018 року.
Відповідно до вимог до ч.2 ст.122 та ч.2 ст.123 КАС України позивач має надати докази поважності причин пропуску не лише з дати, коли він дізнався про порушення його прав, а й з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Судова колегія зазначає, що позивачем не надано доказів неможливості раніше, ніж у 2018 році, звернутися до прокуратури із заявою про розслідування факту підробки оскаржуваного рішення міської ради. Його посилання на чутки, з яких йому у 2017 році стало відомо про обставини підроблення оскаржуваного рішення, на думку судової колегії, не можуть бути належними, допустимими та достатніми доказами поважності причин пропуску строку звернення.
Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Судова колегія вважає, що будь-які об'єктивні чи суб'єктивні обставини не позбавляли ОСОБА_2 можливості звернутися до суду у визначені законом строки з відповідним позовом, якщо він вважав, що рішенням відповідача порушуються його права та законні інтереси.
Крім того, інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Golder v. the United Kingdom" від 21 лютого 1975 року № 4451/70, пункт 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" від 28 травня 1985 року № 8225/78, пункт 37 рішення у справі "Guerin v. France" від 29 липня 1998 року № 25201/94, пункт 96 рішення у справі "Krombach v. France" від 13 лютого 2001 року № 29731/96, пункти 53, 55 рішення у справі "Воловік проти України" від 06 грудня 2007 року № 15123/03, пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року № 24402/02, пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom" від 28 жовтня 1998 року № 23452/94 та "Kreuz v. Poland" від 19 червня 2001 року № 28249/95);
Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення).
У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" від 25.01.2000 року Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Таким чином, враховуючи, що позивач звернувся до суду з пропуском строку та ним не наводиться та зі змісту матеріалів справи не вбачається будь-яких причин, які б об'єктивно та непереборно перешкоджали йому своєчасно звернутись до суду із даним позовом, що позбавляє суд можливості застосувати приписи КАС України щодо визнання причин пропуску строку поважними, колегія суддів приходить до висновку про правильність судового рішення щодо залишення заявленого позову без розгляду.
Крім того, судова колегія враховує, що протягом розгляду даної справи судом першої інстанції, а саме у жовтні 2018 року, ОСОБА_2 звернувся з аналогічним позовом до того ж відповідача з тих самих підстав. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.12.2018, залишеною без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2019, у справі № 1440/2477/18, адміністративний позов ОСОБА_2 залишений без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду.
Тобто обставини пропуску ОСОБА_2 строку звернення до суду, а також відсутність поважних причин для його поновлення вже встановлені судами при розгляді іншої адміністративної справи, та відповідно до ч.4 ст.78 КАС України звільнені від подальшого доказування.
Також обставини звернення позивача з аналогічними позовними вимогами до суду, відповідно до п.10 ч.1 ст.240 КАС України є додатковою підставою для залишення позовної заяви ОСОБА_2 без розгляду.
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_2
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстав для скасування чи зміни ухвали суду 1-ї інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги вважає такими, що висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст.308,311,312,315,316,321,322,325,329 КАС України, судова колегія -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко