Справа № 240/4841/18
Головуючий у 1-й інстанції: Капинос О.В.
Суддя-доповідач: Драчук Т. О.
04 березня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Полотнянка Ю.П. Загороднюка А.Г.
за участю:
секретаря судового засідання: Охримчук М.Б.,
представника позивача: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про скасування відмови,
в жовтні 2018 року позивач ОСОБА_3 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про скасування незаконної відмови Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, оформленої листом К-7891/0-4749/0/22-18 та зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходиться за межами населеного пункту, згідно доданих до справи викопіювань (з урахування уточнення позовних вимог (а.с.48).
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21.12.2018 позов задоволено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та надав неповну оцінку доказам наявним в матеріалах справи.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив щодо апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідач в судове засідання не з'явився, повноважного представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Разом з тим, відповідач направив клопотання про відкладення розгляд справи.
Представник позивача заперечив щодо його задоволення.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про відкладення розгляду колегія суддів виходила з того, що ГУ Держгеокадастру у Житомирській області зазначило можливість представництва лише двох представників, один з яких знаходиться в судовому засіданні в іншому суді, а інший у відпустці. Однак, на думку суду, відповідач міг надати повноваження на своє представництво іншій особі, відповідно до вимог чинного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Заслухавши, суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати в частині, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, 31 липня 2018 року позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Житомирській області із заявою, у якій просить надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, площею 1,25 га для ведення фермерського господарства, яка знаходиться за межами Маловолицької сільської ради.
Листом № К-7891/0-4749/0/22-18 від 31.08.2018 позивачу відмовлено у задоволенні заяви у зв'язку з тим, що:
- відповідно до наданої інформації відділу у Чуднівському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, що запитувана земельна ділянка не відноситься до земель сільськогосподарського призначення, а Головне управління здійснює передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель невизначеної категорії суперечить вимогам чинного законодавства України;
- відповідно до графічних матеріалів неможливо визначити відповідність місця розташування витребуваної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до нормативно-правових актів та містобудівній документації, в тому числі неможливо точно визначити місце розташування затребуваної земельної ділянки в проектних межах через масштаб графічних матеріалів, відсутність інформації щодо прив'язки земельної ділянки до відповідного населеного пункту.
Не погоджуючись з такою відмовою та вважаючи своє право порушеним, позивач звернувся до суду.
Крім того, позивачем надано до матеріалів справи графічні матеріали розташування земельної ділянки - землі запасу Маловолицької сільської ради, за межами населеного пункту, які подавалися разом із заявою (а.с. 36).
А також, лист №Я-416/0-0.37-420/152-18 від 01.11.2018 відділу у Чуднівському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо інформації про запитувану земельну ділянку, з якого слідує, що вказана земельна ділянка не віднесена до жодної із зазначених категорій земель. Доказів того, що запитувана земельна ділянка не відноситься до земель сільськогосподарського призначення суду першої інстанції надано не було.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до ст.118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
Відповідачем доказів невідповідності земельної ділянки вказаної позивачем у викопіюванні, доданому до заяви, вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, суду першої інстанції надано не було.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції вказав, що у відповідача були відсутні підстави відмовляти у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки жодна із зазначених у ній вимог не передбачена у ст.118 ЗК України, а тому така є протиправною.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що у спірних відносинах має місце протиправна відмова відповідача щодо не надання такого дозволу за наявності достатніх, передбачених земельним законодавством, для цього підстав. Приписами ст.118 Земельного кодексу України особі гарантовано право на розгляд такого клопотання у встановлені строки. Відповідачем не надано суду жодних доказів щодо наявності підстав, передбачених ст.118 Земельного кодексу України для відмови в наданні дозволу позивачу на виготовлення проекту землеустрою на бажану земельну ділянку. А тому, за таких підстав порушене право позивача підлягає судовому захисту та може бути поновлено виключно шляхом зобов'язання відповідача надати такий дозвіл.
Колегія суддів частково не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
В силу ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Згідно з ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до п."а" ч.3 ст.22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Як передбачено ст.33 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.
Згідно з ч.4 ст.122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Згідно з п.б ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів.
Відповідно до ч.1, 2 ст.116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Як передбачає ч.3 ст.116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Частиною 6 ст.118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У такому клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Раді міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу, може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно з ч.5 ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Відповідно до ч.6 ст.79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, з наведених норм вбачається, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 в справі № 545/808/17.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи позивачем до матеріалів справи надано графічні матеріали розташування земельної ділянки - землі запасу Маловолицької сільської ради, за межами населеного пункту, які подавалися разом із заявою. З наданих графічних матеріалів вбачається, що позивачем позначено конкретне місце розташування бажаної земельної ділянки, що в свою чергу дозволяє ідентифікувати її розташування на місцевості, прив'язку до населеного пункту, площу та кадастрового кварталу.
Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи щодо того, що земельна ділянка, яку просить надати позивач, не відноситься до земель сільськогосподарського призначення, також не заслуговують на увагу. Оскільки, з листа №Я-416/0-0.37-420/152-18 від 01.11.2018 відділу у Чуднівському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо інформації про запитувану земельну ділянку, слідує, що вказана земельна ділянка не віднесена до жодної із зазначених категорій земель. Доказів того, що запитувана земельна ділянка не відноситься до земель сільськогосподарського призначення суду першої інстанції надано не було.
Крім того, у правових висновках Верховного Суду України викладених у рішеннях від 10.12.2013 справа №21-358а13, від 07.06.2016 справа №21-1341а16, від 11.10.2016 справа №21-1625а16 зазначено, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до аналогічного висновку з судом першої інстанції, що відмова відповідача, викладена в листі від 31.08.2018 №К-7891/0-4749/0/22-18 не містить жодної з підстав, які передбачені Земельним кодексом України для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 1,2500 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення фермерського господарства.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вийшов за межі, наданих Земельним кодексом України, повноважень.
Крім того, в частині наданні відповіді листом, колегія суддів зауважує, що положенням про територіальні органи Держгеокадастру, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні дозволу, зокрема і форма прийнятих відповідних рішень.
Згідно п. 8 Положення №333, головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Статтею 118 ЗК України встановлено, що за результатами розгляду відповідного клопотання громадянина, зацікавленого в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, відповідач у місячний строк повинен або надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки або надати відмову у наданні такого дозволу. При цьому, надання чи відмова у наданні дозволу має оформлюватись відповідним наказом.
Таким чином, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки має бути викладена у формі наказу територіального органу Держгеокадастру.
Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 24.04.2018 в справі №802/1534/17.
Враховуючи зазначене вище, а також правову позицію Верховного Суду в справі №509/4156/15, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач надаючи відмову у задоволенні заяви позивача діяв у невстановленій законодавством формі.
В частині висновку суду щодо зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності відповідно до заяви від 31.07.2018 та втручання в дискреційні повноваження колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Частина 2 ст.19 Конституції України гарантує, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (ч.2 ст.245 КАС України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.
Рішенням від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988 суд вказав, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців.
Закон вимагає, щоб він був доступний для особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї, та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. В національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито (Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Гавенда проти Польщі" від 14.03.2002; рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Аманн проти Швейцарії" від 16.02.2000).
Загальні принципи диференціації між підміною органу державної влади судом та здійсненням правосуддя безпосередньо сформульовано в рішенні у справі "Фадеева проти Росії" від 09.06.2005, в якому Європейський Суд з прав людини з відсилкою до справи "Баклі проти Сполученого Королівства", зазначив, що: "Згідно з усталеною практикою Суду саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку "необхідності" втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції".
Однак, як зазначалось вище, відповідач приймаючи відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки виклав її у формі листа, а не у формі наказу територіального органу Держгеокадастру (протиправність відмови), а також те, що відмову відповідач здійснив вперше, документи наданні ОСОБА_3 відповідають вимогам передбаченими законодавством, з графічних матеріалів вбачаються бажане місце земельної ділянки, тому суд апеляційної інстанції вважає, що обраним способом захисту порушеного права, має бути зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 1,2500 га, для ведення фермерського господарства відповідно до заяви від 31.07.2018.
Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що в цій частині доводи апеляційної скарги підлягають задоволенню. Разом з тим, в іншій частині доводи апеляційної скарги не встановлюють факту протиправності рішення суду першої інстанції.
У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції не врахував, рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим в частині зобов'язання надати дозвіл, що призвело до неправильного вирішення справи, тому рішення суду першої інстанції в цій частині належить скасувати і ухвалити нове рішення.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року скасувати в частині зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності відповідно до заяви від 31.07.2018.
В цій частині прийняти нову постанову, якою зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності відповідно до заяви від 31.07.2018.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 11 березня 2019 року.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Полотнянко Ю.П. Загороднюк А.Г.