П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 березня 2019 р.м.ОдесаСправа № 473/108/19
Головуючий в 1 інстанції: Висоцька Г.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Потапчука В.О., Семенюка Г.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 лютого 2019 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної міграційної служби України до ОСОБА_2 про продовження строку затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, -
Короткий зміст позовних вимог.
У січні 2019 року Головне управління Державної міграційної служби України звернулось з адміністративним позовом про продовження строку його затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні з метою ідентифікації іноземця та забезпечення видворення за межі території України на шість місяців.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харків від 17.08.2018 року громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2 за позовом Головного управління Державної міграційної служби України у в Харківській області було примусово видворено за межі території України та затримано з поміщенням у пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні на строк шість місяців, але впродовж вказаного строку рішення суду про видворення не виконано у зв'язку з неодержанням інформації з країни громадянської належності іноземця чи документів необхідних для ідентифікації особи.
Посилаючись на те, що шестимісячний строк затримання відповідача з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні закінчується, він підлягає продовженню відповідно до статті 289 КАС України, а також наявні умови за яких неможливо забезпечити його примусове видворення, відсутні підстави для законного перебування на території України, він не вживає заходів стосовно своєї легалізації, відсутні кошти необхідні для проживання в Україні, відсутній документ, який дає право на виїзд з території України у встановленому порядку, також відповідач не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту, рішення суду про його примусове видворення за межі України має бути виконаним, позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 лютого 2019 року продовжено строк затримання громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, поміщеному до ДУ «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України» з метою забезпечення видворення за межі України строком на 6 (шість) місяців - до 11 серпня 2019 року включно.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про необхідність її задоволення.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харків від 17.08.2018 громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2 за позовом Головного управління Державної міграційної служби України у в Харківській області було примусово видворено за межі території України та затримано з поміщенням у пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні на строк шість місяців.
Вказане рішення суду в частині видворення за межі України не виконана, у зв'язку з неодержанням інформації з країни громадянської належності іноземця чи документів необхідних для ідентифікації особи, куди центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції був направлений запит, але відповіді не отримано.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності визначених статтею 289 КАС України підстав для продовження строку затримання.
Проте з вказаним висновком погодитись не можна з огляду на наступне.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частин 11, 12, 13 статті 289 КАС України строк затримання іноземців або осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземців або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк, або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Про продовження строку затримання не пізніше як за п'ять днів до його закінчення орган, за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Умовами за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи є:
1)відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури її ідентифікації;
2)неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Так, суд першої інстанції виходив з того, що наданий відповідачем паспортний документ виданий державним органом Народної Республіки Бангладеш потребує підтвердження належності його до країни громадянської належності, але запитана інформація з цього приводу до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції не надійшла.
Однак в матеріалах справи відсутні достатні свідчення, що інформація з приводу ідентифікації особи надіслана до відповідного державного органу Народної Республіки Бангладеш.
Матеріали справи містять лише лист Директору Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України з проханням посприяти ідентифікації громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який не може достеменно свідчити про належне сповіщення відповідного державного органу Народної Республіки Бангладеш.
Водночас згідно пункту 196 настанови з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН, загальний правовий принцип полягає в тому, що обов'язок надавати докази лежить на особі, яка подає клопотання, що заявник не в змозі підкріпити свою заяву документальними або іншими доказами, і випадки, коли особа, яка подала клопотання, може надати докази на підтвердження своєї заяви, є швидше винятком, аніж правилом. У більшості випадків особа, яка рятується від переслідування, приїжджає в країну в тяжкому становищі і дуже часто навіть без особистих документів. Таким чином, хоча обов'язок надавати докази лежить на заявникові, задача встановлення та опрацювання відповідних фактів вирішується спільно з перевіряючою особою. У деяких випадках саме уповноваженій особі доводиться використовувати засоби, які є у її розпорядженні, аби зібрати всі необхідні докази, що підтверджують клопотання. Однак навіть цей незалежний пошук не завжди може увінчатися успіхом, і можуть бути заяви, які неможливо підтвердити доказами. В таких випадках, якщо викладене заявником здається правдоподібним, то перевіряючи особа повинна витлумачити сумніви на користь прохача, якщо немає вагомих причин вважати зворотне.
Проте позивачем в ході судового розгляду не зазначено будь-яких вагомих причин неправдоподібності свідчень відповідача.
Хоча в даній справі відповідачем не подавалась заява про надання статусу біженця, колегія суддів вважає можливим застосування вищевказаного положення настанови УВКБ ООН з огляду на близькість цих правовідносин за своєю правовою природою.
На підставі підпункту f пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
Крім того у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах Вітольд Літва проти Польщі, Рахімі проти Греції затримання особи є таким серйозним запобіжним заходом, застосування якого є виправданим лише в ситуації, коли інші, менш жорсткі заходи, були розглянуті і визнані недостатніми для захисту індивідуальних чи суспільних інтересів, що могли б виправдати утримання особи під вартою. Позбавлення свободи повинно не тільки здійснюватись у відповідності до національного законодавства, але й повинно бути необхідним в конкретних обставинах.
Отже, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність визначених статтею 289 КАС України підстави для продовження строку затримання відповідача в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В ході розгляду справи позивач не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а тому, керуючись пунктом 1 частини 1 статті 317 КАС України, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 лютого 2019 року у справі № 473/108/19 - скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову Головного управління Державної міграційної служби України - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий: О.І. Шляхтицький
Суддя: В.О. Потапчук
Суддя: Г.В. Семенюк