П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 березня 2019 р.м.ОдесаСправа № 815/2161/18
Головуючий в 1 інстанції: Свида Л. І.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Потапчука В.О., Семенюка Г.В.,
при секретарі - Ханділян Г.В.,
за участю представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Кришкевич Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправними та скасування актів, зобов'язання вчинити певні дії, -
Короткий зміст позовних вимог.
У травні 2018 року ОСОБА_4 звернулась з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування індивідуальних актів форми Н-5 та форми Н-1, складених за наслідком спеціального розслідування нещасного випадку з тяжким наслідком, що стався 14.09.2017 року із працівником С(Ф)Г «Фінагеєв» ОСОБА_4 та затверджених Головним управлінням Держпраці в Одеській області 08.11.2017 року, зобовязання Головного управління Держпраці в Одеській області призначити повторне спеціальне розслідування нещасного випадку, що стався 14.09.2017 року із працівником С(Ф)Г «Фінагеєв» ОСОБА_4, спеціальною комісією в іншому складі.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що вини позивача у нещасному випадку, оскільки позивачем не порушувалися пункти 3.4.1, 3.4.2 Інструкції з охорони праці №10 «Під час післязбиральної доробки зерна», затвердженої наказом Голови С(Ф)Г «Фінагеєв» від 20.04.2017 року №14. Позивач зазначав, що вона здійснювала роботи з очистки протравлювальної машини від залишків попереднього сорту пшениці за вказівкою агронома ОСОБА_5 та після його зауваження щодо неякісного виконання робіт почала усувати недоліки, при цьому він не попереджав позивача про включення машини та її не інструктували щодо правильного поводження з цією машиною, комісією не отримано доказів її особистої необережності. Фактично позивач виконувала вказівки, які були надані керівником робіт агрономом ОСОБА_6, який доручив їй очистити машину ПК-20-02 «Супер» з порушенням вимог ст.18 Закону України «Про охорону праці», розуміючи що вона не ознайомлена з інструкцією з охорони праці щодо експлуатації цієї машини та він не здійснив контроль за виконанням робіт недосвідченим працівником відповідно до вимог охорони праці. Крім того, представник позивача зазначив, що машина ПК-20-02 «Супер» є технологічним транспортним засобом, на експлуатацію якого має бути виданий відповідний Дозвіл.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про необхідність її часткового задоволення.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_4 з 13 березня 2017 року працює робітником складу Селянського (Фермерського) господарства «Фінагеєв», що підтверджується копією трудової книжки Серії НОМЕР_1.
Під час виконання робіт в Селянському (Фермерському) господарстві «Фінагеєв» 14 вересня 2017 року, на площадці, що розташована за адресою: вул. Центральна, 68Б, с. Благодатне, Лиманський район, Одеська область, з ОСОБА_4 стався нещасний випадок та здоровю позивача спричинено шкоду у вигляді травматичної ампутації верхньої третини правого передпліччя, що відноситься до тяжкої травми згідно п. 3.3 наказу МОЗ №370 від 04.07.2017 року.
Комісією зі спеціального розслідування нещасного випадку, утвореною відповідно до наказу Головного управління Держпраці в Одеській області від 18.09.2017 року №1135, проведено спеціальне розслідування нещасного випадку, що стався 14 вересня 2017 року о 16 год. 45 хв. з підсобним робітником Селянського (Фермерського) господарства «Фінагеєв» ОСОБА_4, 1985 року народження, та визнано його таким, що пов'язаний з виробництвом.
Так, відповідно до акту проведення спеціального розслідування нещасного випадку з тяжким наслідком, що стався 14.09.2017 року приблизно о 16 год. 45 хв. в Селянському (Фермерському) господарстві «Фінагеєв» від 08.11.2017 року за формою Н-5, комісія, на підставі матеріалів розслідування причин та обставин, за яких стався нещасний випадок з підсобним робітником фермерського господарства С(Ф)Г «Фінагеєв» ОСОБА_4, 1985 року народження, дійшла висновку, що зазначений нещасний випадок згідно з п. п. 2 п. 15 «Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року за №1232, пов'язаний з виробництвом, а тому комісією в той же день 08.11.2017 року складений акт №1 за формою Н-1.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів, спростовуючи вказаний висновок суду першої інстанції та не досліджуючи спірні правовідносини по суті, зазначає наступне.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частина 1 стаття 4 КАС України).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
З наведеного вбачається, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не обов'язково є підставою ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом із тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої зазначеної статті).
Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між суб'єктом владних повноважень та суб'єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.
Як убачається зі справи, що розглядається, оспорювані акти складено спеціальною комісією з розслідування нещасного випадку, утвореною наказом Головного управління Держпраці в Одеській області, до складу якої увійшли не лише представники органів державної влади. При цьому вказана комісія не здійснювала владні управлінські функції на основі законодавства, а розслідувала нещасний випадок на виробництві та склала відповідні акти, тому вони не можуть бути предметом оскарження в адміністративному суді.
Подібний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 26 квітня 2016 року у справі №805/3980/15-а та Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2а-2555/11/2670.
Таким чином, за суб'єктним складом сторін та характером спірних правовідносин, ця справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції помилково розглянув вказану справу у порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Згідно до частини 1 статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (пункт 1 частина 1 стаття 238 КАС України).
Таким чином, враховуючи все вищезазначене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що дані спірні правовідносини не належать до юрисдикції адміністративного судочинства, натомість, можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства, в тому провадження по даній справі підлягає закриттю.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи помилково застосовані норми процесуального права, а тому, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 315 КАС України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про закриття провадження по справі.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року - скасувати.
Прийняти постанову, якою провадження по справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправними та скасування актів, зобов'язання вчинити певні дії - закрити.
Роз'яснити ОСОБА_4, що дані спірні правовідносини можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Дата складення та підписання повного тексту судового рішення - 12 березня 2019 року.
Головуючий: О.І. Шляхтицький
Суддя: В.О. Потапчук
Суддя: Г.В. Семенюк