11 березня 2019 року м. Дніпросправа № 280/4262/18
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.12.2018 року в адміністративній справі №208/4262/18 за позовом ОСОБА_1 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
09.10.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду від 14.12.2018 року з адміністративним позовом до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя, в якому просив визнати протиправними дії Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя щодо відмови в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням вимог ч. 2 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням вимог ч. 2 ст.40 та вимог ст.29 цього Закону, а також вимог ч.ч.1-3 ст. 57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя призначити пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням вимог ч.2 ст. 40 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітньої плати в Україні, за календарні роки, що передують року звернення з заявою за призначенням пенсії за віком (2016-2017р.р., а саме 5377,90 грн.) та вимог ст. 29 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» шляхом підвищення пенсії на 14,5%, а також з урахуванням вимог ч.ч.1-3 ст. 57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із застосуванням індивідуального коефіцієнту заробітку для обчислення пенсії 5,60000 з 22.08.2018 року та виплатити різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було неправомірно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням ч.2 ст. 40 та ст. 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням коефіцієнту заробітку 5,6 відповідно до положень ст.57 Закону України №796, оскільки з 16.03.1992 року позивач вже отримував пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.12.2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя щодо відмови у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та з урахуванням вимог ч.2 ст. 40 цього Закону. Зобов'язано Правобережне об'єднанане управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя призначити пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням ч.2 ст.40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням середньої заробітньої плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислені як середній показник за 2016 та 2017 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%, починаючи з 22.08.2018 року та виплатити різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
22.12.2018 року ОСОБА_1 не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови позовних вимог, що стосується підвищення розміру пенсії відповідно до ч.1 ст. 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та застосування індивідуального коефіцієнту заробітку для обчислення пенсії 5,60000, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції по справі №208/4262/18 та винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що він 11.03.2016 року набув право на пенсію за віком на загальних підставах у відповідності до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки йому виповнилося 60 років. За призначенням пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058 звернувся 22.08.2018 року. Таким чином, 22.08.2018 року (дата звернення за призначенням пенсії) - 11.03.2016 року (дата, коли він отримав право на призначення пенсії за віком за Законом №1058) = 02 років 05 місяців, тобто на 29 місяців пізніше, тому він вважає, що має право на підвищення до пенсії відповідно до ст. 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за більш пізній вихід на пенсію. Однак, відповідач відмовив йому у вказаному підвищенні до пенсії, оскільки він до призначення пенсії за віком отримував пенсію по інвалідності.
Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя надало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що судом першої інстанції безпідставно зобов'язано об'єднане управління призначити позивачу пенсію, оскільки позивач вже отримував пенсію по інвалідності, яка призначена відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пенсія по інвалідності передбачена ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є одним і тим же видом пенсії, а тому при зміні виду пенсії в межах одного Закону застосовується положення ч.3 ст. 45 Закону №1058, а тому твердження позивача про те, що він має право на нове призначення пенсії за віком, а не переведення з виду на вид, є необгрунтованим.
Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів прийшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС I категорії відповідно до посвідчення №009043 від 05.11.1992 року (а.с.10).
Відповідно довідки до акта огляду МСЕК серії АД №178602 позивачу безстроково встановлено 2 групу інвалідності у зв'язку з захворюванням, яке пов'язано з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.11).
З 05.03.1992 року позивачу призначена пенсія по інвалідності як інваліду III групи, обчислена згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХII від 28.02.1991 року, що підтверджується протоколом №256 від 02.04.1992 року.
З 01.04.2002 року на підставі особистої заяви відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача на пенсію по інвалідності в розмірі фактичних збитків, обчислену згідно ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796, що підтверджується розпорядженням від 11.06.2002 року (а.с.51).
З 30.01.2008 року на підставі заяви позивача відповідачем проведено перерахунок пенсії з пенсії по інвалідності в розмірі фактичних збитків на пенсію по інвалідності, обчислену згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується розпорядженням від 01.04.2008 року (а.с.50).
З 01.01.2012 року позивач знову отримує пенсію по інвалідності в розмірі фактичних збитків, обчислену згідно ст.54 Закону №796, що підтверджується розпорядженням від 04.01.2012 року (а.с.52).
22.08.2018 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком на загальних підставах відповідно до ст. ст. 26, 40 Закону України №1058, з урахуванням коефіцієнту заробітку 5,6 відповідно до положень ст.57 Закону України №796.
Листом від 07.09.2018 року №330/В-9 управління повідомило позивача, що немає підстав для призначення йому пенсії за віком відповідно до ст.ст. 26, 40 Закону України №1058 з урахуванням середньої заробітньої плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, за два календарні роки, що передують року звернення з заявою за призначенням пенсії за віком, тобто за 2016-2017 роки та з урахуванням коефіцієнту заробітку 5,6 відповідно до положень Закону України №796 (а.с.15-16).
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Суд першої інстанції розглядаючи справу по суті та відмовляючи в задоволенні позову в частині, дійшов висновку, що оскільки позивач з 1992 року отримував пенсію по інвалідності, то його звернення із заявою про призначення пенсії за віком на загальних умовах у 2018 році не може вважатися відстроченням виходу на пенсію за віком, оскільки з 1992 року по 2018 рік він вже отримував пенсію по інвалідності.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно ч. 1 ст. 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особі, яка набула право на пенсію за віком відповідно до цього Закону, але після досягнення пенсійного віку, передбаченого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону, виявила бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього віку, пенсія за віком призначається з урахуванням страхового стажу на день звернення за призначенням пенсії з підвищенням розміру пенсії за віком, обчисленого відповідно до статті 27 цього Закону, на такий відсоток: на 0,5% - за кожний повний місяць страхового стажу після досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк до 60 місяців; на 0,75% - за кожний повний місяць страхового стажу після досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк понад 60 місяців.
За змістом вказаної норми підвищення розміру пенсії за віком визначене законодавцем як заохочувальний захід щодо осіб, які, отримавши право на призначення пенсії, виявили бажання працювати та одержувати пенсію з більш пізнього віку, тобто фактично відтермінували реалізацію права виходу на пенсію.
Отже, для підвищення пенсії на підставі ст. 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» необхідна наявність наступних умов: звернення за призначенням пенсії за віком з більш пізнього віку, ніж передбачено абзацом 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; не одержання жодного виду пенсії після досягнення пенсійного віку; наявність страхового стажу після досягнення пенсійного віку, передбаченого абзацом 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За таких обставин, коли позивач реалізував право виходу на пенсію у 1992 році, оформивши пенсію по інвалідності, то його звернення із заявою про призначення пенсії за віком у 2018 році у віці 62 років не може вважатись відстроченням виходу на пенсію за віком, оскільки з 1992 року по 2018 рік він отримував пенсію по інвалідності.
Крім того, у своєму відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує на те, що згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу у позивача відсутній страховий стаж у зазначеному розмірі.
А відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Що стосується вимог позивача щодо застосування індивідуального коефіцієнту заробітку для обчислення пенсії 5,60000, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що визначення коефіцієнту заробітку для обчислення пенсії належить виключно до компетенції органів ПФУ та суд не може перебирати на себе дані повноваження відповідача, тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення не вбачається.
Керуючись ст. ст.321, 308, 316 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.12.2018 року в адміністративній справі №208/4262/18 - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.12.2018 року в адміністративній справі №208/4262/18 за позовом ОСОБА_1 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню.
Головуючий - суддя Н.І. Малиш
суддя С.В. Білак
суддя В.А. Шальєва