12 березня 2019 року справа №409/2271/18
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача - Ястребової Л.В., суддів - Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу старшого інспектора відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції в Луганській області, старшого лейтенанта поліції Ребрика Дмитра Ігоровича на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 05 лютого 2019 року (складене в повному обсязі 05 лютого 2019 року в смт. Білокуракине Луганської області) у справі № 409/2271/18 (головуючий І інстанції - Третяк О.Г.) за позовом ОСОБА_3 до старшого інспектора відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції в Луганській області, старшого лейтенанта поліції Ребрика Дмитра Ігоровича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі,-
ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до старшого інспектора відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції в Луганській області, старшого лейтенанта поліції Ребрика Дмитра Ігоровича (далі - відповідач) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 30.05.2018 року коли він рухався по автодорозі Т-13-14 в с. Данилівка Біловодського району Луганської області його було зупинено старшим інспектором ВБДР УПП в Луганській області Ребриком Д.І, та притягнуто до адміністративної відповідальності, оскільки позивач не пройшов обов'язковий технічний контроль для т/з, які підлягають такому контролю, чим порушив п.31.3 (б) ПДР. Вважає дії відповідача незаконними, а постанову такою, що підлягає скасуванню, оскільки вона складена з порушенням порядку, передбаченого КУпАП, оскільки його автомобіль не підлягає обов'язковому технічному контролю.
Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 05 лютого 2019 року у справі № 409/2271/18 позовні вимоги було задоволено в повному обсязі, внаслідок чого: скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії АР № 511857 від 30.05.2018 року про притягнення ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 121 КУпАП; провадження за вищезазначеною справою про адміністративне правопорушення - закрито; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Управління патрульної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_3 суму сплаченого судового збору у розмірі 704 грн. 80 коп.; повернуто за рахунок держави ОСОБА_3 суму сплаченого штрафу - 340 грн.
Відповідач із таким судовим рішенням не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне.
Постановою серії АР № 511857 від 30.05.2018 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 121 КУпАП - не пройшов обов'язковий технічний контроль для т/з, які підлягають такому контролю, чим порушив п. 31.3 (б) ПДР України.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автомобіль марки ЗАЗ д/н НОМЕР_1 належить ТОВ «ВОГА».
Відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
Згідно п. 31.3 «б» ПДР України забороняється експлуатація транспортних засобів, якщо вони не пройшли обов'язковий технічний контроль (для транспортних засобів, що підлягають такому контролю).
Згідно ст. 35 ЗУ «Про дорожній рух» обов'язковому технічному контролю не підлягають: легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації.
З матеріалів справи не вбачається доказів того, що вказаний автомобіль використовується для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку.
Згідно ст. 280 КУпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Всупереч цього до постанови не додано жодного доказу, на підставі якого поліцейський прийшов до висновку про вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Як вбачається з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Надаючи оцінку дослідженим доказам, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем було неправомірно складено оскаржувану постанову, а тому позов підлягає задоволенню.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивачем було сплачено штраф у розмірі 340 грн., тому ці кошти підлягають поверненню за рахунок Держави на користь ОСОБА_3
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з Управління патрульної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_3 суми сплаченого судового збору у розмірі 704 грн.80 коп., з огляду на наступне.
Справа за позовом ОСОБА_3 належить до категорії справ з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративно відповідальності.
Відповідно до статті 132 КАС України в редакції, чинній на час ухвалення рішення, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Аналогічні положення були закріплені нормами КАС України в чинній до 15 грудня 2017 року редакції.
Зокрема, Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору (преамбула Закону).
За приписами статей 1 та 2 цього Закону судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом, і включається до складу судових витрат. Платниками цього платежу є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи-підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Частина друга статті 3 Закону № 3674-VI містить перелік об'єктів, за які не справляється судовий збір, а його стаття 5 - перелік суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг, а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб.
У контексті наведених вище законодавчих норм Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013 зазначив, що «гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14 травня 1981 року № R (81) 7: «У тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D).
Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України».
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб у місячному розмірі, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.
За приписами цієї ж статті за подання, зокрема, до адміністративного суду позовних заяв розміри ставок судового збору диференційовано за характером спору (майновий/немайновий), а також правовим статусом платника судового збору (фізична особа/фізична особа-підприємець/юридична особа/суб'єкт владних повноважень).
Статтею 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП) регламентовано, що постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 цього Кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.
Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 288 КУпАП постанову уповноваженого органу державної влади чи його посадової особи [так само як постанову адміністративної комісії чи рішення виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради (пункти 1, 2 цієї частини статті)] про накладення адміністративного стягнення <…> може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Наведеним вище нормам статті 288 КУпАП кореспондують положення підпункту 2 частини першої статті 20 КАС України щодо предметної підсудності адміністративних справ, а також статті 286 КАС України, що встановлюють особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
У частині четвертій статті 288 КУпАП передбачено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита. Визначальним у цій нормі є припис (веління) про те, що у разі незгоди і оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення особа, яка її оскаржила, не обтяжується обов'язком сплачувати платіж, який належить сплачувати на загальних підставах.
Отже, відповідно до положень статей 287 КУпАП у поєднанні з частиною четвертою статті 288 цього Кодексу у разі прийняття уповноваженим органом державної влади чи його посадовою особою постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення (проступку), передбаченого КУпАП, суб'єкти, яким цим Кодексом надано право оскарження, можуть її оскаржити і звільняються від сплати платежу, який має справлятися за подання позовної заяви, скарги у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) чи до суду.
У частині четвертій статті 288 КУпАП видом платежу, від якого звільняються особи, що оскаржують постанову про накладення адміністративного стягнення, встановлено державне мито. На час виникнення спірних правовідносин, що є предметом цього перегляду, за звернення до суду у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державного управління сплачують інший вид платежу - судовий збір, правові засади справляння якого, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, як зазначено вище, встановлені Законом № 3674-VI.
Відповідно до положень статей 3-5 Закону № 3674-VI серед осіб, які мають сплачувати судовий збір або мають пільги щодо його сплати, та об'єктів справляння судового збору немає таких, які би мали його сплачувати за подання заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, та які би постанову про адміністративне правопорушення відносили до об'єктів справляння судового збору. У взаємозв'язку зі статтею 288 КУпАП цей Закон не встановлює підстав, умов, вимог, пільг щодо сплати судового збору чи державного мита органом (посадовою особою), який наклав адміністративне стягнення і який з огляду на своє процесуальне становище відповідача не підпадає і не може підпадати під категорію суб'єктів, що можуть оскаржити своє ж рішення про накладення адміністративного стягнення.
Ретроспективний аналіз встановленого статтею 288 КУпАП права на оскарження постанови державного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення показує, що коло осіб, які мають право оскаржити таке рішення, порядок їх оскарження та підстави звільнення від сплати державного мита встановлені і діють в редакції Закону України від 24 вересня 2008 року № 586-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху». Положення статті у цій редакції з урахуванням окремих змін та доповнень, що в основному не зачіпають положень щодо порядку оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, є чинними й діють з 16 листопада 2008 року.
Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» (у редакцій, чинній до набрання чинності Законом № 3674-VI) державне мито справлялося із: 1) позовних заяв, заяв (скарг) у справах окремого провадження, <...>, з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, <...>. Цей нормативний акт не містив положень про сплату державного мита як особою, щодо якої винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, так і органом (посадовою) особою, яка прийняла таку постанову.
З 11 листопада 2011 року набрав чинності Закон № 3674-VI, який із цієї дати не припинив дію законодавчих актів, які передбачали пільгу щодо сплати судового збору за подання заяви про розгляд в порядку адміністративного судочинства окремих видів рішень органів державної влади, як-от правила частини четвертої статті 288 КУпАП, тоді як у Законі № 3674-VI такої підстави для звільнення від сплати судового збору немає.
Отже, у справах про оскарження постанов у справах про притягнення до адміністративної відповідальності в розумінні положень статей 287-288 КУпАП, статей 2-4 Закону № 3674-VI позивач звільняється від сплати судового збору. КУпАП дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення і на цій підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції.
Розгляд позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення провадиться з урахуванням положень статей 287-288 КУпАП, які передбачають звільнення від сплати платежу за судовий перегляд цих рішень. Норми Закону № 3674-VI не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення.
Таким чином, сплачений ОСОБА_3 судовий збір за звернення з адміністративним позовом фактично є коштами, сплаченими з власної ініціативи або помилково. Правові питання повернення помилково сплаченого судового збору регламентовані ст. 7 Закону № 3674-VI.
За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується з доводами відповідача щодо протиправного стягнення судом першої інстанції судового збору за звернення з адміністративним позовом у розмірі 704,80 грн. на користь ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Луганській області.
Згідно частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
В силу п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно зі ст. 271 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-289 цього Кодексу, суд проголошує повне судове рішення.
Копії судових рішень у справах, визначених цією статтею, невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 272 КАС України судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст. ст. 23, 33, 271, 272, 286, 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу старшого інспектора відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції в Луганській області, старшого лейтенанта поліції Ребрика Дмитра Ігоровича на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 05 лютого 2019 року у справі № 409/2271/18 - задовольнити частково.
Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 05 лютого 2019 року у справі № 409/2271/18 - змінити.
Абзац четвертий резолютивної частини рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 05 лютого 2019 року у справі № 409/2271/18 наступного змісту: «Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління патрульної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_3 суму сплаченого судового збору у розмірі 704 грн. 80 коп.» - виключити.
В іншій частині рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 05 лютого 2019 року у справі № 409/2271/18 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Л.В. Ястребова
Судді Е.Г. Казначеєв
І.Д. Компанієць