12 березня 2019 року справа №360/3938/18
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Шишова О.О., суддів Сіваченка І.В., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 10 січня 2019 р. у справі № 360/3938/18 (головуючий І інстанції С.М. Чиркін), яке було складено в повному обсязі 10 січня 2019 року в м.Сєвєродонецьку Луганської області, за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі - Управління, відповідач, апелянт) в якому просив суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості з щомісячних страхових виплат за період з 01.06.2015 по 31.03.2018 та зобов'язати відповідача виплатити позивачу заборгованість з щомісячних страхових виплат за період з 01.06.2015 по 31.03.2018.
В обґрунтуванні позову посилається на те, що є отримувачем страхових виплат в Фонді соціального страхування України. В 2014 році позивач переїхав в м.Лисичанськ Луганської області, де отримав довідку внутрішньо переміщеної особи та написав заяву до Лисичанського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про взяття на облік. З червня 2015 року позивачу припинено виплату страхових сум. Позивач повторно звернувся до відповідача з заявою про продовження йому страхових виплат. Страхові виплати позивачу поновлено з 01.04.2018. Проте заборгованість з страхових виплат за період з 01.06.2015 по 31.03.2018 не виплачена.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив, визнав протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області щодо затримання ОСОБА_1 раніше призначених, але не нарахованих та не виплачених щомісячних страхових виплат за період з 01.06.2015 по 31.03.2018.
Визнав протиправною та скасував постанову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області від 23.05.2018 № 1208/51884/2243/15 про затримання щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 за період з 01.06.2015 по 31.03.2018.
Зобов'язав Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області виплатити ОСОБА_1 страхові виплати за період з 01.06.2015 по 31.03.2018.
Рішення суду звернуто до негайного виконання у межах виплати пенсії за один місяць. Також було вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача не було підстав припиняти виплату пенсії на підставі ст.46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
З рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач. Звернувся з апеляційною скаргою в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтуванні апеляційної скарги апелянт зазначив, що позивач у період з червня 2015 року по квітень 2018 року до відповідача за призначенням страхових виплат не звертався. Лише 23 квітня 2018 року позивач звернувся за виплатою страхових коштів, нарахованих за минулий період, тому згідно з вимогою п. 15 Порядку № 365 дані кошти повинні обліковуватися у Лисичанському відділенні та виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. У зв'язку з тим, що окремий порядок на даний час не прийнятий Кабінетом Міністрів України, здійснити позивачу виплату страхових коштів, на даний час не є можливим.
Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 263 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, є громадянином України та внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено інформацією, зазначеною в паспорті громадянина України (а.с. 7-8), довідці про присвоєння ідентифікаційного коду (а.с. 9), довідці від 11.12.2014 № 924002176 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 10).
В 1994 році позивач отримав травму на виробництві, та з 01 квітня 2001 року перебуває на обліку в Фонді соціального страхування, що визнається сторонами (а.с. 44).
Згідно з випискою з акту огляду МСЕК від 29.02.1996 позивачу було встановлено 20% втрати професійної працездатності (а.с.44).
Судом встановлено, що фонд у зв'язку із скасування довідки про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеною особою припинив позивачу виплату раніше призначених страхових виплат саме з 01.06.2015, оскільки заборгованість з виплати цих страхових сум позивачу обліковується в реєстрі потерпілих починаючи з 01.06.2015.
23.04.2018 позивач як внутрішньо переміщена особа звернувся до Лисичанського відділення із заявою про виплату недоотриманих щомісячних страхових виплат (а.с.64).
Згідно з протоколом № 894-1 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 21.05.2018 вирішено призначити соціальні виплати ОСОБА_1 (а.с. 65).
23.05.2018 Лисичанським міським відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області була прийнята постанова №1208/51884/2243/10 «Про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати», якою продовжено потерпілому ОСОБА_1 перераховану щомісячну страхову виплату в розмірі 1182,72 грн; виплати провадити з 01.06.2015 безстроково; провести донарахування щомісячних виплат починаючи з червня 2015 року в розмірі 1182,72 грн., липня 2015 року в розмірі 1182,72 грн, серпня 2015 року в розмірі 1182,72 грн, вересня 2015 року в розмірі 1182,72 грн, жовтня 2015 року в розмірі 1182,72 грн, листопада 2015 року в розмірі 1182,72 грн, грудня 2015 року в розмірі 1182,72 грн, січня 2016 року в розмірі 1182,72 грн, лютого 2016 року в розмірі 1182,72 грн, березня 2016 року в розмірі 1182,72 грн, квітня 2016 року в розмірі 1182,72 грн, травня 2016 року в розмірі 1182,72 грн, червня 2016 року в розмірі 1182,72 грн, липня 2016 року в розмірі 1182,72 грн, серпня 2016 року в розмірі 1182,72 грн, вересня 2016 року в розмірі 1182,72 грн, жовтня 2016 року в розмірі 1182,72 грн, листопада 2016 року в розмірі 1182,72 грн, грудня 2016 року в розмірі 1182,72 грн, січня 2017 року в розмірі 1182,72 грн, лютого 2017 року в розмірі 1182,72 грн, березня 2017 року в розмірі 1182,72 грн, квітня 2017 року в розмірі 1182,72 грн, травня 2017 року в розмірі 1182,72 грн, червня 2017 року в розмірі 1182,72 грн, липня 2017 року в розмірі 1182,72 грн, серпня 2017 року в розмірі 1182,72 грн, вересня 2017 року в розмірі 1182,72 грн, жовтня 2017 року в розмірі 1182,72 грн, листопада 2017 року в розмірі 1182,72 грн, грудня 2017 року 1182,72 грн, січня 2018 року в розмірі 1182,72 грн, лютого 2018 року в розмірі 1182,72 грн, березня 2018 року в розмірі 1182,72 грн, квітня 2018 року в розмірі 1182,72 грн (а.с. 66).
12.11.2018 позивач звернувся із заявою до Лисичанського відділення з проханням надати роз'яснення щодо невиплати йому заборгованості по щомісячним страховим виплатам за період з 01.06.2015 по 31.03.2018.
Листом від 19.11.2018 № 4325/03-1 відповідач повідомив, що відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365 зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335, орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо перемішеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. На теперішній час цей порядок ще не визначено. На підставі викладеного заборгованість в межах трьох років з дня звернення за період з 01.06.2015 по 31.03.2018 буде виплачена після визначення окремого порядку (а.с.32).
Вищевказані обставини сторонами не оспорюються.
Суд перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що останню необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України наведені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, якими є, зокрема, прийняття (вчинення) таких рішень, (дій, бездіяльності) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Відповідно до вимог статті 173 Кодексу законів про працю України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин визначав Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який з 1 січня 2015 року діє в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року та має назву «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV).
Необхідно зазначити, що ОСОБА_1 страхових виплат у 2001 році частиною першою статті 21, статтею 28 Закону № 1105-XIV передбачалось, що у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, виплачуючи йому, зокрема, одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності, а також щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.
За приписами ст. 16 ч. 1 п. 2 Закону № 1105-XIV вбачається, що застрахована особа, має право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.
Стаття 36 Закону № 1105-XIV передбачає, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Страхові виплати складаються в тому числі із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (частина друга статті 7 Закону № 1706-VII).
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1706-VII закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до пункту 2 постанови КМУ постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2015 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворені районними, районними у мм. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад, у місячний строк з дня набрання чинності цією постановою приймають рішення про відновлення або про відмову у відновленні соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, довідки яких недійсні на дату набрання чинності цією постановою, відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого цією постановою, за умови отримання внутрішньо переміщеною особою нової довідки відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (Офіційний вісник України, 2014 року, № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312).
Відповідно до пункту 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 № 365 (далі - Порядок № 365) за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.
Тобто, фактично відповідна комісія на підставі заяви позивача як внутрішньо переміщеної особи прийняла рішення про відновлення раніше призначених виплат позивачу.
Щодо заборгованості зі страхових виплат за період з 01.06.2015 по 31.03.2018, то право Позивача на страхові виплати за вказаний період не є спірним. Відповідачем страхові виплати за вказаний період нараховані у повному обсязі, однак, не виплачена з посиланням на пункт 15 «Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: «Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України», враховуючи наведене Позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.
Також необхідно зазначити, що за змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості потерпілим, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Необхідно зазначити, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
При таких обставинах колегія суддів виходячи з пріоритетності норм застосовує вимоги Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та не приймає до уваги доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів.
Також суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Слід також звернути увагу на додержання принципу верховенства права, який передбачає дотримання,в тому числі вимог, «законності», яким передбачається можливість втручання у основоположні свободи. Так, у рішенні від 26 червня 2016 по справі «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10 в § 53 Суд повторює, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див. серед багатьох інших джерел рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Othersv. Greece) заява № 25701/94,пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-ХІІ).
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів зазначає, що відповідач припиняючи страхових виплат (не поновлюючи виплати) діяв не у спосіб передбачений законодавством.
При таких обставинах колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який встановив порушення відповідачем вимог ст.19 Конституції України, оскільки позивачу не виплачено страхові виплати за відсутності законодавчо встановлених підстав.
Згідно із ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею ст.316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.
Керуючись статями 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 10 січня 2019 р. у справі № 360/3938/18-залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 10 січня 2019 р. у справі № 360/3938/18- залишити без змін.
Повне судове рішення складено та підписано 12 березня 2019 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку передбаченому ст.328 КАС України.
Головуючий суддя О.О.Шишов
Судді І.В.Сіваченко
Т.Г.Гаврищук