12 березня 2019 року справа №805/3311/18-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Компанієць І.Д., Ястребової Л.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 28 січня 2019 р. у справі № 805/3311/18-а (головуючий І інстанції Голубова Л.Б.) за позовом ОСОБА_2 до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 липня 2018 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_2, а саме судом: визнано протиправною бездіяльність Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_2 з травня 2016 року; зобов'язав Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_2 з травня 2016 року; стягнув з Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області судові витрати з судового збору у розмірі 704 гривні 80 копійок.
28 листопада 2018 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшло клопотання від ОСОБА_2, в якому заявник просить встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов'язати Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області подати звіт про виконання судового рішення.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року відмовлено в задоволенні клопотання.
16 січня 2019 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшло клопотання від ОСОБА_2, в якому заявник просить встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов'язати Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області подати звіт про виконання судового рішення.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 січня 2019 року відмовлено в задоволенні клопотання.
Позивач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції, задовольнити клопотання та встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов'язати Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області подати звіт про виконання судового рішення. В обґрунтування зазначив, що відповідач повністю не виконує рішення суду, здійснивши тільки нарахування пенсійних виплат за період з травня 2016 року по листопад 2018 року належні суми не виплачує. Посилаючись на правову позиваці Верховного Суду викладену в ухвалі від 05.07.2018 по справі № 206/3911/17, апелянт зазначив, що суд повинен був застосувати положення Конституції України, практики ЄСПЛ, норми Закону України «Про судоустрій та статус судів» та встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановив наступне.
Клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення та зобов'язання Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області подати звіт про виконання судового рішення, обґрунтоване тим, що відповідач повністю не виконує рішення суду, здійснивши тільки нарахування пенсійних виплат за період з травня 2016 року по листопад 2018 року, належні суми не виплачує.
Відповідач у відзиві на заяву в обґрунтування незгоди зазначає, що пенсію позивачу поновлено з грудня 2018 року. Нараховано всі належні виплати з травня 2016 року. Заборгованість виплачується відповідно до постанови КМУ № 335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до постанови КМУ від 08 червня 2016 року № 365» орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Пунктом 15 Порядку 365 визначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного КМУ. Станом на 01 січня 2019 року КМУ не прийнято окремого порядку, відповідно до якого будуть виплачуватись суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період.
Відмовляючи в задоволенні клопотання, суд дійшов висновку про відсутність, у даному випадку, достатніх підстав для встановлення судового контролю та надання звіту про виконання судового рішення.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи.
Так, Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у праві «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13 червня 2006 року, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12 травня 2011 року).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 року, «Ромашов проти України» від 27.07.2004 року, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року).
Відповідно до ч. 6 статті 245 КАС України, у випадках, визначених у частинах 3 - 5 цієї статті, суд може визначити відповідачу - суб'єкту владних повноважень розумний строк виконання рішення суду.
Відповідно до ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зазначена норма кореспондується з положенням п. 1 ч. 6. ст. 246 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про порядок і строк виконання рішення та положення підпункту «ґ» п. 4 ч. 1 ст. 322 КАС України, відповідно до якого постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.
З аналізу викладеної норми вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом суду та вирішується на його розсуд.
Суд зазначає, що судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства. Суд займає активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.
У рішенні від 30.06.2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
Згідно постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про огляд застосування адміністративними судами статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України» № 3 від 13.03.2017 року, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття постанови у справі.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п.40).
Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку про те, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання свої зобов'язань у межах відповідної справи.
Тобто, встановлення судового контролю при ухваленні судового рішення по суті позовних вимог попереджує неналежне виконання відповідачем обов'язків, що виникли внаслідок задоволення позовних вимог позивача.
Натомість, захист прав позивача внаслідок рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду передбачено положеннями ст. 383 КАС України.
За приписами ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття судового рішення у справі.
Діюче процесуальне законодавство не містить можливості після розгляду справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанції вирішувати питання про встановлення судового контролю відповідно до ст. 373 КАС України.
Таким чином, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб'єктом владних повноважень відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття судового рішення у справі.
Матеріали справи свідчать, що при постановленні рішення судом першої інстанції судовий контроль не встановлювався.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлення судового контролю за відповідною заявою позивача вже після постановлення рішення у справі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №826/18826/14.
Суд звертає увагу на те, що матеріалами справи підтверджується вчинення відповідачем поступових дій, націлених на виконання рішення суду у цій справі, зокрема виконання його в частині здійснення перерахунку пенсії позивача за відповідний період, визначення певної суми заборгованості.
Водночас, у суду відсутні виключні правові підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду в подальшому, що в разі незастосування процесуальних заходів, про які просить апелянт, таке судове рішення залишиться невиконаним.
При цьому, припущення позивача про те, що відповідач може порушити його права, захищені судом у даній справі, не є достатньою правовою підставою для застосування інституту судового контролю, оскільки, як вбачається з вищевикладеного, його реалізація є правом суду, а не обов'язком, і для його застосування повинні бути ґрунтовні підстави, а не сама лише існуюча ймовірність, не підтверджена жодними доказами.
Доводи апелянта про те, що рішення суду було ним звернуто до виконання, але відповідачем так і не виконано, що перерахунок пенсії здійснено лише за певний період, не надають достатніх підстав для застосування ст. 382 КАС України з огляду на вищезазначене.
Також, матеріали справи не містять підстав які б свідчили про необхідність встановлення судового контролю на виконання рішення суду.
Стосовно посилання апелянта на правову позиваці Верховного Суду викладену в ухвалі від 05.07.2018 по справі № 206/3911/17, суд зазначає, що обставини, які були предметом розгляду у вказаній справі, не є тотожними обставинам встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі.
Також суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
На підставі викладеного, суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволені заяви.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а ухвала суду без змін.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 28 січня 2019 р. у справі № 805/3311/18-а - залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 28 січня 2019 р. у справі № 805/3311/18-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 12 березня 2019 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді І.Д. Компанієць
Л.В. Ястребова