ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
12 березня 2019 року № 826/7567/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовомНаціональної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринкових фінансових послуг
ДоВідділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
проскасування постанови про накладення штрафу ВП № 55158448 від 20.03.2018 р.,
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринкових фінансових послуг звернулась до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови про накладення штрафу ВП № 55158448 від 20.03.2018 р.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2018 року суд визнав подану заяву і додані до неї матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження по справі, ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Позовні вимоги мотивовані передчасним винесенням спірної постанови про накладення штрафу ВП № 55158448 від 20.03.2018 р., оскільки, 17.01.2018 р. позивачем було подано клопотання про закінчення виконавчого провадження, з підстав виконання рішення суду.
Відповідач письмового відзиву на позов та матеріалів виконавчого провадження не надав.
Як зазначено позивачем, про порушення своїх прав, останньому стало відомо 20.03.2018 р.
Так, 29.03.2018 р. позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва із позовом про скасування спірної постанови, однак ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 02.04.2018 р. по справі № 826/5291/18 позовну заяву повернуто позивачу.
Відповідно до частин 1-3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з ч. 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що наявні підстави для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
На виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження № 55158448 з примусового виконання виконавчого листа від 21.08.2017 р. № 2а-16510/12/2670 про зобов'язання Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.11.2012 по 18.05.2017 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
17.01.2018 р. позивач звернуся до відповідача із клопотанням про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Однак, постановою про накладення штрафу від 20.03.2018 ВП № 55158448, за невиконання без поважних причин боржником рішення накладено на позивача штраф у розмірі 10 200,00 грн.
Не погоджуючись із винесеним рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Пунктом 9 частини 3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Згідно з частиною 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року N 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктами 1, 16 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до частини 2 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин.
При цьому, застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
Судом встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2017 року по справі № 2а-16510/12/2670, визнано протиправним і скасувано наказ Голови комісії з ліквідації Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України Цая В.М. від 31.10.2012 № 505-к "Про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв'язку з ліквідацією Держфінпослуг"; зобов'язано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг поновити з 02.11.2012 ОСОБА_1, яку було звільнено з посади заступника директора юридичного департаменту Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, на рівнозначній посаді у Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг; зобов'язано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.11.2012 по 18.05.2017 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2017 по справі № 2а-16510/12/2670 роз'яснено Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг наступне:
- виконання судового рішення в частині нарахування та виплати заробітної плати позивачу за час вимушеного прогулу за період з 02.11.2012 р. по 18.05.2017 р. повинно здійснюватися Державним казначейством України у відповідності із Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" за рахунок держави;
- стягненню з відповідача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу, з урахуванням загальної кількості робочих днів за період 02.11.2012 р. по 18.08.2017 р. (42+252+252+252+250+92)=1140 (кількість днів вимушеного прогулу)*446,68 (середньоденний заробіток) у розмірі 509 215,20 грн. (п'ятсот дев'ять тисяч двісті п'ятнадцять) гривень 20 копійок, за вирахуванням всіх необхідних податків та зборів, отриманої допомоги по безробіттю.
Як вбачається із клопотання позивача про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» від 17.01.2018 р., останнім повідомлено про повне виконання рішення суду.
Зокрема позивачем зазначено, що державна служба ОСОБА_1 припинилась 18.05.2009 р., у зв'язку із відсутністю погодженого подання Головдерюслужби на дату досягнення граничного віку перебування на державній службі; за цей період ОСОБА_1 отримала від позивача грошові кошти у розмірі 556 831,69 грн., що значно більше ніж сума визначена в ухвалі Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2017 по справі № 2а-16510/12/2670.
Однак, суд звертає увагу, що вищезазначеним рішенням зазначено, що «При цьому не заслуговують на увагу суду доводи відповідача щодо наявності перешкод у поновленні позивача на роботі у зв'язку із виплатою їй вихідної допомоги та інших коштів при звільненні, оскільки зазначене питання підлягає вирішенню після її поновлення на роботі шляхом повернення цих коштів відповідачу. Так, у судовому засіданні позивач заявила про готовність повернути отримані нею кошти у зв'язку зі звільненням після поновлення на роботі.»
Враховуючи, що спірна сума грошових коштів у розмірі 556 831,69 грн. виплачувалсь позивачем ОСОБА_1 у період з 2009 року, а не на виконання рішення суду від 18 травня 2017 року по справі № 2а-16510/12/2670, а відповідних доказів сплати зазначеної суми, згідно ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2017 по справі № 2а-16510/12/2670 матеріали справи не містять, суд доходить висновку про правомірність накладення на позивача штрафу за невиконання без поважних причин боржником рішення, згідно постанови про накладення штрафу від 20.03.2018 ВП № 55158448.
У свою чергу, судом не беруться до уваги посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 19.09.2018 р. справі № 2а-16510/12/2670, якою було скасовані судові рішення на підставі яких було відкрито провадження та винесення спірної постанови, та як наслідок винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки на момент прийняття відповідачем спірної постанови рішення суду, яке набрало законої сили, позивачем виконано не було.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на вищевикладене, виходячи із меж заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів позивача, а тому в задоволенні позовних вимог відмовляє.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв'язку із відмовою у задоволенні позову відшкодуванню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У позові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринкових фінансових послуг (01001, м. Київ, вул. Б. Грінченка, 3, код ЄДРПОУ 38062828) відмовити.
Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.П.Васильченко