ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
11 березня 2019 року № 826/10275/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовом Громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1
до 1. Державної міграційної служби України
2. Головного управління Державної міграційної служби в Київській області
про визнання протиправними та скасування наказу № 73 від 27.02.2018р.,
рішення № 60-18 від 11.05.2018р., зобов'язання повторно розглянути заяву,
Позивач - Громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління юстиції Державної міграційної служби в м. Києві (далі - Відповідач-1) та Головного управління державної міграційної служби в Київській області (далі - Відповідач-1), в якому, з урахуванням виправлених недоліків, просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Наказ Управління Державної міграційної служби України в Київській області № 73 від 27.02.2018р. про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 11 травня 2018 року № 60-18 про залишення без розгляду скарги позивача на рішення Управління ДМС України в Київській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Київській області повторно розглянути заяву громадянина позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.09.2018 року відкрито спрощене позовне провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи та запропоновано відповідачу у 15 денний строк з дня отримання ухвали надати суду відзив на позовну заяву та всі докази на підтвердження, які наявні у відповідача.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач-1 під час прийняття оскаржуваного рішення не поцікавився актуальною ситуацією у країні походження позивача та не врахував той факт, що позивач має об'єктивні причини побоюватись за своє життя та здоров'я в умовах переслідування через належність його родичів до опозиційної партії.
Відповідачем-1 відзиву на позовну заяву подано не було.
Відповідач-2 у відзиві проти позовних вимог заперечив, зазначаючи, що факти, на які посилався позивачка, не є підставою для визнання її біженцем у відповідності до умов передбачених п.1, п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а тому оскаржувані рішення прийняті в межах та з урахуванням норм чинного законодавства.
Також на виконання вимог ухвали суду від 27.09.2018р. відповідачем-2 було подано матеріали особової справи позивача, у тому числі наказ № 73 від 27.02.2018р. та рішення № 60-18 від 11.05.2018р.
Дослідивши матеріали справи, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив, що позивач у справі - ОСОБА_1, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Фені Народної Республіки Бангладеш, громадянин Народної Республіки Бангладеш, за національністю - бенгалець, за віросповіданням - мусульманин, освіта вища, рідна мова бенгальська, володіє англійською мовою, неодружений. Документи, що посвідчують особу - відсутні.
Відповідно до Довідки про звернення за захистом в Україні № 008812, що наявна в матеріалах особової справи, позивач покинув Бангладеш у жовтні 2016 року, відправившись через такі транзитні країни: Арабські Емірати місто Абу-Дабі (термін перебування 4-5 годин), Білорусь місто Мінськ (термін перебування півтора місяця на підставі вступу до Білоруського економічного університету) та Російську Федерацію місто Москва (термін перебування 15-20 днів). До України позивач потрапив в кінці грудня 2016 року, таємно використовуючи автомобільний транспорт приїхавши до міста Харкова. А вже 06.02.2018р. позивач звернувся за захистом в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до УДМС Київської області. У своїй заяві позивач зазначив, що основною причиною виїзду із країни громадянської належності, ж є те що його життю загрожує небезпека, яка пов'язана з кримінальною справою за підозрою позивача у співучасті вчинення умисного вбивства.
27.02.2018 року позивачу було видано Повідомлення № 31 від 27.02.2018 року про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Дане рішення було прийнято на підставі Наказу № 73 від 27.02.2018р. Управління ДМС України в Київській області, який в свою чергу був прийнятий на підставі письмового висновку. Відмову було вмотивовано необґрунтованістю поданої заяви, а саме, відсутністю побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також недоведеністю загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування щодо мене смертної кари, або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.
Не погоджуючись із таким рішенням, в березні 2018 року позивач подав скаргу на відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Державної міграційної служби України.
Рішенням ДМС України від 11.05.2018р. № 60-18 скарга позивача відхилена.
Повідомленням Управління ДМС України в Київській області №85 від 05.06.2018р. позивача повідомлено про відхилення його скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач і звернувся з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Основними нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини є: Конвенція про статус біженців 1951 року, Протокол щодо статусу біженців 1967 року та Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 №3671-VI (далі по тексту - Закон №3671-VI).
Згідно із визначенням, наведеним в пункті 1 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI (в редакції, чинній на момент винесення спірного рішення) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та названої правової норми, поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких, особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Згідно із визначенням, наведеним у п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п. 4 та 6 ст. 6 зазначеного Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. 1 чи 13 ч.1 ст. 1 цього Закону, відсутні та яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.
Статтею 9 Закону №3671-VI визначено порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Так, зокрема, розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими ч.2 і 3 ст. 8 цього Закону.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого ч.1 ст. 6 цього Закону (ч.6 ст.9 Закону №3671-VI).
Відповідно до ч.8 ст.9 названого Закону у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.
Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч.11 ст.9 Закону №3671-VI).
Згідно ч. 12 названої статті особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.
Положеннями ч.5 ст.10 Закону № 3671-VI передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Так, зі змісту оскаржуваного наказу № 73 від 27.02.2018р. вбачається, що позивачу було відмовлено оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначений наказ прийнятий у відповідності до ч. 4 та 6 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та на підставі письмового висновку головного спеціаліста сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції від 27.02.2018р.
Відповідно до матеріалів особової справи, позивач покинув Бангладеш у жовтні 2016 року, відправившись через такі транзитні країни: Арабські Емірати місто Абу-Дабі (термін перебування 4-5 годин), Білорусь місто Мінськ (термін перебування півтора місяця на підставі вступу до Білоруського економічного університету) та Російську Федерацію місто Москва (термін перебування 15-20 днів). До України позивач потрапив в кінці грудня 2016 року, таємно використовуючи автомобільний транспорт приїхавши до міста Харкова. А вже 06.02.2018р. позивач звернувся за захистом в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до УДМС Київської області. У своїй заяві позивач зазначив, що основною причиною виїзду із країни громадянської належності, ж є те що його життю загрожує небезпека, яка пов'язана з кримінальною справою за підозрою позивача у співучасті вчинення умисного вбивства.
У силу статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:
- яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
- яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
- яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
- стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;
- яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Згідно Керівництва УВКБ ООН по процедурах та критеріях визначення статусу біженців (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року щодо статусу біженця) 1992 р. http://www.unhcr.org/4d93528a9.pdf-
37. Фраза "цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань" є ключовою у визначенні. Вона відображає точку зору авторів на головні елементи характеристики біженця. Вона заміняє існуючі раніше методи визначення біженців за категоріями загальною концепцією "побоювань" за відповідними мотивами. Оскільки побоювання є суб'єктивні, це визначення додає суб'єктивний елемент до становища особи, яка звертається з заявою про визнання біженцем. Тому для надання статусу біженця вимагається, перш за все, оцінка тверджень заявника, а не судження про ситуацію у країні походження.
38. До елементу "побоювання", тобто, душевного стану та суб'єктивним умовам, додається визначення "цілком обґрунтовані". Це означає, що приймається до уваги не лише душевний стан особи при визначенні його статусу як біженця, але й те, що це стан має бути підкріплений об'єктивною ситуацією. Таким чином, термін "цілком обґрунтовані побоювання" має суб'єктивний та об'єктивний елементи, і при встановленні, чи дійсно обґрунтовані побоювання мають місце, обидва ці елементи мають братися до уваги.
45. ...Особа, яка звернулася з заявою про отримання статусу біженця, має зазначити переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідувань... Слово "побоювання" відноситься не лише до особи, яка дійсно переслідувалася, але й до тих, хто бажає запобігти ситуації, що загрожує небезпекою переслідування.
56. Переслідування необхідно відрізняти від покарання за злочини згідно звичайного права. Особи, які побоюються переслідування або покарання за такі злочини, як правило, не є біженцями. Необхідно нагадати, що біженець - це жертва або потенційна жертва несправедливості, а не особа, яка приховується від правосуддя.
59. Для того, щоб визначити, чи є розслідування у кримінальній справі переслідуванням в розумінні Женевської Конвенції, необхідно звернутися до законодавства даної країни, оскільки мають місце випадки, коли це законодавство не відповідає загальноприйнятим нормам в царині прав людини. Частіше за все, однак, не закон, а способи його застосування є дискримінаційними. Судове переслідування за порушення громадського порядку, наприклад, розповсюдження памфлетів, може бути мотивом для переслідування особи з причини політичного змісту конкретної публікації.
65. Переслідування звичайно відносяться до влади країни. Вони можуть також походити від частини населення, яка не поважає порядок, встановлений законами даної країни. Таким випадком може бути релігійна нетерпимість, що рівносильна переслідуванням, у країні зі світським режимом, але де значні групи населення не поважають віру своїх ближніх. Там, де серйозні дискримінаційні або такі, що принижують гідність дії вчиняються місцевим населенням, вони також можуть розглядатися як переслідування, якщо відомо, що влада свідомо допускає це або не здатна забезпечити ефективний захист.
80. Наявність тих чи інших політичних переконань, відмінних від тих, що поділяються урядом, саме по собі не є підставою для подання клопотання про надання статусу біженця, і заявник має довести наявність достатніх побоювань стати жертвою переслідувань за свої переконання...
81. Хоча у визначенні мова йде про переслідування за політичні погляди, не завжди можна встановити причинний зв'язок між вираженням думки та відповідними заходами, від яких страждає або яких побоюється заявник. Такі заходи рідко вживаються саме у зв'язку з переконаннями. Частіше такі заходи застосовуються як вид санкцій за нібито злочинні дії проти існуючої влади. Тому спочатку необхідно з'ясувати політичні погляди заявника, що є причиною його поведінки, та встановити той факт, що вони призвели або можуть призвести до наслідків, яких побоюється заявник.
82. Як зазначалося вище, наявність переслідувань за політичні переконання передбачає, що заявник має переконання, які або були виражені, або притягнули увагу влади. Однак можуть мати місце ситуації, коли заявник не виражав своїх поглядів, тим не менше, через твердість його переконань можна обґрунтовано передбачити, що ці погляди рано чи пізно будуть виражені і, як результат, заявник вступить в конфлікт з владою. Якщо таку ситуацію можна реально передбачити, заявник може розглядатися як особа, яка відчуває побоювання переслідувань за політичні погляди.
84. Коли особа є жертвою переслідувань або покарання за політичні правопорушення, різниця має бути зроблена щодо того, чи переслідується особа за політичні переконання або за дії, викликані цими переконаннями. Якщо переслідування є наслідком вчиненого за політичними переконаннями акту, що підлягає покаранню, і якщо передбачуване покарання відповідає основному закону країни, то побоювання за таке переслідування самі по собі не роблять заявника біженцем.
85. Питання про те, чи може політичний порушник також розглядатися як біженець, буде залежати від багатьох інших факторів. Переслідування за правопорушення може, в залежності від обставин, бути причиною для покарання порушника за його політичні погляди або їх висловлення. Можуть також існувати інші причини вважати, що політичний порушник зазнав неспівмірного або свавільного покарання за нібито вчинене правопорушення. Таке неспівмірне або свавільне покарання може бути рівнозначне переслідуванню.
86. При визначенні того, чи може політичний порушник розглядатися як біженець, необхідно прийняти до уваги наступні елементи: особа заявника, його політичні погляди, мотиви його дій, природу вчиненого акту, характер наслідків і, насамкінець, характер закону, за якому ґрунтується переслідування. Ці елементи можуть допомогти зясувати, чи дійсно заявник має побоювання стати жертвою переслідувань або він побоюється стати жертвою переслідувань та покаранню за законом за вчинені дії.
Згідно вищевикладеного ні у міграційного органу, ні у суду немає підстав для висновку про те, що позивач в принципі може бути кваліфікований як жертва переслідувань за ознакою політичних переконань у країні походження Бангладеш, або має обґрунтовані побоювання стати жертвою таких переслідувань.
В даному випадку згідно протоколу співбесіди позивач повідомив, що офіційною владою проти нього відкрита справа, де його звинувачували у участі у вбивстві людини. Він там був тільки присутній, але цього, з його слів, не робив. Це було на вулиці біля його будинку, де було багато народу, і багатьом, хто був присутній при цьому, були надані такі звинувачення. У мережі інтернет є про це відео.
Тобто, щодо позивача питання про переслідування не може розглядатися навіть в контексті п. 59 Критеріїв - чи є розслідування у кримінальній справі переслідуванням в розумінні Женевської Конвенції, оскільки описана ситуація під критерій переслідування за політичні переконання не підпадає.
Інших підстав (переслідування або побоювання переслідувань) за іншою ознакою згідно п. 1 та 13 ч. 1 Закону № 3671-VI позивачем не наведено.
Таким чином, висновок відповідача щодо відсутності підстав для навіть попередньої кваліфікації позивача як жертви переслідувань за однією з передбачених ознак саме біженця є обґрунтованим.
Отже умови, передбачені п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI були відсутні.
Також, суд зазначає, що до приїзду в Україну позивач перебував на території третіх безпечних країн і мав нагоду звернутися з приводу отримання відповідного статусу до органів державної влади цих країн.
З аналізу особової справи вбачається, що переїзд громадянина Бангладеш ОСОБА_1 до України не був вимушеним, внаслідок загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, оскільки до прибуття в Україну позивач тривалий час перебував на території Російської Федерації.
При цьому, Верховним Судом в постанові від 16 лютого 2018 року по справі №825/608/17 (№К/9901/5193/17) зазначено, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Частина 22 статті 1 Закону №3671-VI дає визначення терміну "третя безпечна країна" - це країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.
Отже, позивач мав нагоду звернутися за захистом, однак не скористався своїм правом, що ставить під сумнів його можливе переслідування чи погрози на його адресу в країні постійного проживання.
Позивачем не доведено, що перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі з підстав переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обґрунтованості побоювань загрози життю, не доведено існування умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та наявності підстав для прийняття ДМС України відповідного рішення.
Суд враховує аналіз інформації по країні походження позивача (далі - ІКП), у регіоні постійного проживання позивача (Республіка Бангладеш) найбільш розповсюдженими релігіями є іслам, мусульмани не переслідуються державною владою країни, релігійні об'єднання відділені від держави та є рівними перед законом. Згідно з ІКП:
Назва статті: Папа у Бангладеш: майбутнє демократії залежить від пошани гідності кожної людини
Дата:30.11.2017 року
Джерело:http://catholicnews.org.ua/papa-u-bangladesh-maybutnie-demokratiyi-zalezhit-vid-poshani-gidnosti-kozhnoyi-lyudini
Відповідно до наявності інформаціх по країні походження позивача, ситуація безпеки ситуація безпеки, а також економічна ситуація в Республіці Бангладеш наразі характеризується стабільністю, про що свідчить переселення народності рохінджа з М'янми в Бангладеш, де , відповідно добрі умови для життя:
Безпекова ситуація
Назва статті: В Бангладеш залишається більш 600 тис, біженців з М'янми
Джерело: http://www.rosbalt.ru/wold/2017/11/27/1664125.html
Дата: 27.11.2017 року
Також, можливо підтвердити активну роботу влади Республіки Бангладеш, направлену на поліпшення інфраструктури та соціально-економічних умов для населення в регіоні, знаходить відображення в офіційній заяві прем'єр-міністра Бангладеш, щ відкриття на території регіону цілої групи проектів на кшталт ВНЗ та створення спеціальних економічних зон:
Назва статті: Прем 'єр міністр відкриває 29 нових проектів
Джерела: http://www.dhakatribune.com/bangladesh/development/2018/02/18/pm-inaugurate-projects-rajshahi/
Дата публікації: 18.02.2018 року
Додатково, інформація по країні походження позивача підтверджує активну підтримку Бангладеш з боку міжнародної спільноти. Так, всесвітній банк виділив 300 мільйонів доларів США для транспарентності грошових переводів в Бангладеш, розвитку та підвищення ефективності розвитку національних програм на користь близько 5 мільйонам громадян Бангладеш, які входять до найменш забезпечених категорій осіб.
В даному випадку, відповідно до зібраної судом інформації по країні походження позивача вбачається, що його повернення до Республіки Бангладеш не несе останньому особистої загрози життю чи здоров'ю.
Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що в разі повернення до Республіки Бангладеш буде існувати загроза життю, безпеці, свободі, фізичній недоторканості позивача та інші суттєві порушення прав людини або позивач зіткнеться з серйозною та індивідуальною загрозою життю або особистості виключно в силу самого факту перебування на території Республіки Бангладеш.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, з'ясувавши фактичні обставини справи та проаналізувавши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя О.В. Патратій