ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
12 березня 2019 року № 826/7238/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1
ДоДержавної фіскальної служби України Головного управління ДФС у Кіровоградській області
проскасування рішення від 26.04.2018 р. № 6208/Б/99-99-11-02-02-25, вимоги від 06.03.2018 р. № Ф-0000241303, рішення від 06.03.2018 р. № 0000681303, вимоги від 28.12.2017 р. № Ф-0000871303,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Кіровоградській області про скасування рішення відповідача 1 від 26.04.2018 р. № 6208/Б/99-99-11-02-02-25, скасування рішень відповідача 2 від 06.03.2018 р. № Ф-0000241303, від 06.03.2018 р. № 0000681303, від 28.12.2017 р. № Ф-0000871303.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.07.2018 року суд визнав подану заяву і додані до неї матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження по справі, ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем 2 протиправно винесено спірні рішення про наявність у позивача податкового боргу та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, які неправомірні не були скасовані відповідачем 1, згідно рішення про результати розгляду скарги від 26.04.2018 р. № 6208/Б/99-99-11-02-02-25.
Відповідачем 1 подано відзив на позов, в якому зазначено, що оскаржуване рішення про результати розгляду скарги не є рішенням суб'єкта владних повноважень та не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для платника податків.
Відповідач 2 в письмовому відзиві на позов підтримав висновки актів перевірки та вказав на відповідність оскаржуваних рішень вимогам чинного законодавства.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ГУ ДФС у Кіровоградській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2) з питань дотримання вимог з питань правильності обчислення, нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб з підприємницької діяльності за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р., дотримання законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р.
Перевіркою встановлено порушення ФОП ОСОБА_1:
-п. 177.2, п. 177.4, п. 177.10 ст 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 923 721,94 грн.;
-п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що призвело до заниження єдиного внеску на загальну суму 87 292,70 грн.;
-пп. 16.1.12 п. 16.1 ст. 16, п. 44.3 ст 44, п. 85.2 ст. 85 до п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України, а саме не зберігання та ненадання на перевірку документів.
За результатами перевірки складено акт від 18.12.2017 р. № 590/11-28-13-03/НОМЕР_2.
Не погоджуючись із висновками зазначеного акту перевірки, позивачем направлено заперечення, за результатами розгляду яких, відповідачем проведена позапланова виїзна перевірку ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) з питань дотримання вимог з питань правильності обчислення, нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб з підприємницької діяльності за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р., дотримання законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р.
Перевіркою встановлено порушення ФОП ОСОБА_1:
-п. 177.2, п. 177.4 ст 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 54 081,35 грн.;
-п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що призвело до заниження єдиного внеску на загальну суму 87 292,70 грн.;
-пп. 16.1.12 п. 16.1 ст. 16, п. 44.3 ст 44, п. 85.2 ст. 85 до п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України, а саме не зберігання та ненадання на перевірку документів.
За результатами перевірки складено акт від 23.01.2018 р. № 59/11-28-13-03/НОМЕР_2.
На підставі актів перевірки від 18.12.2017 р. та від 23.01.2018 р. відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.03.2018 р. № Ф-0000241303, якою зазначено, що за ФОП ОСОБА_1 обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальну суму 87 292,70 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 06.03.2018 р. № 0000681303, яким до ФОП ОСОБА_2 застосовано штрафні санкції на суму 26 187,81 грн.
Крім того, судом встановлено, що відповідачем 2 проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2016 р., дотримання законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2016 р., за результатами якої складено акт від 21.11.2017 р. № 454/11-28-13-03/НОМЕР_2.
Вважаючи вказану перевірку протиправно, позивачем подано заперечення на акт від 21.11.2017 р. № 454/11-28-13-03/НОМЕР_2, за результатами розгляду яких, відповідачем проведена позапланова виїзна перевірку ФОП ОСОБА_1, за наслідками проведення якої складено акт перевірки від 19.12.2017 р. № 592/11-28-13-03/НОМЕР_2.
Так, на підставі акту перевірки від 21.11.2017 р. № 454/11-28-13-03/НОМЕР_2 з урахуванням акту від 19.12.2017 р. № 592/11-28-13-03/НОМЕР_2 відповідачем 2 винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28.12.2017 р. № Ф-0000871303, якою зазначено, що за ФОП ОСОБА_1 обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальну суму 85 297,46 грн.
За результатами адміністративного оскарження спірних рішень, ДФС України прийнято рішення від 26.04.2018 р. № 6208/Б/99-99-11-02-02-25, яким вимоги та рішення залишено без змін, а скаргу-без задоволення.
Не погоджуючись із винесеними рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
В частині позовних вимог про скасування рішення ДФС України про результати розгляду скарги від 26.04.2018 р. № 6208/Б/99-99-11-02-02-25, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 56.10 статті 56 Податкового кодексу України, рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.
У свою чергу, приписами пункту 55.1 статті 55 Податкового кодексу України передбачено, що податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.
Згідно з пунктами 56.2-56.3 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.
Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Положеннями пункту 56.6 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що у разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.
Згідно з пунктами 56.8-56.9 статті 56 Податкового кодексу України, контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
Керівник (його заступник або інша уповноважена посадова особа) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.
Водночас, частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб віт порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суд.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З огляду па зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Підсудність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року № К/9901/1141/18.
Отже, згідно наведеного, право позивача на звернення до адміністративного суду з позовом виникає лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Як вже зазначалось, оскаржуваним рішенням про результати розгляду скарги від 26.04.2018 р. № 6208/Б/99-99-11-02-02-25 залишено без змін рішення ГУ ДФС у Кіровоградській області від 06.03.2018 р. № Ф-0000241303, від 06.03.2018 р. № 0000681303, від 28.12.2017 р. № Ф-0000871303.
Рішення ДФС про результати розгляду скарги не є юридично значимим для позивача, оскільки зазначене рішення не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього особу будь-якого обов'язку, отже сама по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов'язки, а відтак не є рішенням суб'єкта владних повноважень (актами індивідуальної дії) у розумінні статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, не порушують права свободи та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин.
З огляду на викладене, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Стосовно позовних вимог про скасування рішень відповідача 2 від 06.03.2018 р. № Ф-0000241303 та від 06.03.2018 р. № 0000681303, суд звертає увагу на наступне.
Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регламентується положеннями статті 177 Податкового кодексу України (далі по тексту - в редакції, що діяла в період спірних правовідносин).
Згідно пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Згідно підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
У відповідності до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 з метою оподаткування під господарською діяльністю розуміється діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Як зазначено у пункті 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
При цьому, у відповідності до положень пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, до витрат операційної діяльності належать витрати, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.
Відповідно до пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Зокрема, пунктом 138.8 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).
Водночас склад загальновиробничих витрат деталізовано у підпункті 138.8.5 пункту 138 статті 138 Податкового кодексу України, у якому зазначено, що до складу таких витрат включаються, окрім іншого: амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення тощо.
Також підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що до складу інших витрат включаються, окрім іншого: адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: а) загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати; б) витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу; в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); г) винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності; ґ) витрати на оплату послуг зв'язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв'язок та інші подібні витрати); д) амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; е) витрати на врегулювання спорів у судах; є) плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків; ж) інші витрати загальногосподарського призначення.
З наведених норм Податкового кодексу України слідує, що об'єктом оподаткування фізичної особи-підприємця є різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця, обчисленими відповідно до норм розділу III цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом під час проведення перевірки встановлено, що у перевіряємий період позивач здійснювала роздрібну торгівлю пальним, оптову торгівлю твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, надання послуг на загальній системі оподаткування.
Перевіркою правильності визначення вартості документально підтверджених витрат, пов'язаних із здійсненням діяльності та безпосередньо пов'язаних з отриманням доходу, встановлено їх завищення позивачем на загальну суму 335 320,85 грн.
Відповідно до підпункту 2.3.2.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 березня 2013 року №395, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно зокрема: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.
Разом з тим, суд звертає увагу, що за епізодом порушення щодо неправомірного формування витрат висновки акта перевірки викладені не чітко, не в повній мірі, та без посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених порушень, що унеможливлює встановити які саме суми витрат, на підставі яких первинних документів позивач безпідставно включив до складу витрат за перевірений період.
В акті перевірки також не встановлено, а судом не виявлено, що первинні документи, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати, оформлені з порушенням вимог Закону України» Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
У свою чергу, позивачем, в якості доказів на придбання та реалізацію паливно-матеріальних цінностей надано договір оренди автозаправочної станції як цілісного майнового комплексу, квитанції до прибуткового касового ордеру, договір виконання робіт з додатками, відомості про видачу пального.
Крім того, зазначені висновки про заниження єдиного соціального внеску зроблені відповідачем внаслідок порушень щодо заниження оподатковуваного доходу фізичної особи-підприємця, описаних вище.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Пунктами 1, 2, 4 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний:
своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок;
вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством;
подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.
Згідно з частиною другою статті 9 вказаного Закону обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до частини восьмої указаної статті Закону платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Частиною третьою статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Так, частиною четвертою статті 25 наведеного Закону орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Так, пунктами 3, 7 частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції:
за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску;
за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої цим Законом, органом доходів і зборів здійснюється накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання, несвоєчасне подання або подання не за встановленою формою.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що на платника єдиного внеску покладено обов'язок нараховувати та обчислювати єдиний внесок, подавати звітність та своєчасно сплачувати нараховану суму єдиного внеску.
Відтак, суд звертає увагу, що враховуючи помилковість та недоведеність висновків акта перевірки про заниження отриманого позивачем доходу, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, підстави для донарахування єдиного внеску у межах спірних правовідносин відсутні, у зв'язку із чим підлягають скасуванню спірні рішення відповідача 2 від 06.03.2018 р. № Ф-0000241303 та від 06.03.2018 р. № 0000681303.
Щодо позовної вимоги про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 28.12.2017 р. № Ф-0000871303, суд звертає увагу на наступне.
Як вже зазначалось, спіна вимога винесена відповідача 2 на підставі акту перевірки від 21.11.2017 р. № 454/11-28-13-03/НОМЕР_2 з урахуванням акту від 19.12.2017 р. № 592/11-28-13-03/НОМЕР_2.
Як зазначено позивачем та підтверджується відповідачем у письмовому відзиві на позов, рішенням ДФС України від 15.03.2018 р. № 3648/Д/99-99-11-01-01-14 про результати розгляду скарги, скасовано податкові повідомлення-рішення від 28.12.2017 р. № 0005861303, № 0005871303, № 0005881303, № 0005891303 та № 0005901303, а рішення № 0005851303 залишено без змін (ш.с. 510 грн.).
Враховуючи, що рішення, які стали підставою для винесення спірної вимоги від 28.12.2017 р. № Ф-0000871303 скасовані контролюючим органом, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 28.12.2017 р. № Ф-0000871303 підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).
Оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача в частині. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятих на їх підставі рішень від 06.03.2018 р № Ф-0000241303, від 06.03.2018 р. № 0000681303, від 28.12.2017 р. № Ф-0000871303.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2) задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДФС у Кіровоградській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.03.2018 р. № Ф-0000241303, від 28.12.2017 р. № Ф-0000871303 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 06.03.2018 р. № 0000681303.
В решті позову відмовити.
Присудити на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2) судові витрати в сумі 1 937,78 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Кіровоградській області (25006, м. Кропивницький, вул. В. Перспективна, 55, код ЄДРПОУ 39484073).
Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.П.Васильченко