м. Вінниця
11 березня 2019 р. Справа № 120/402/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1)
до: Управління пенсійного фонду України у місті Вінниці (код ЄДРПОУ 37979905, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100)
про: зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України у місті Вінниці (далі - відповідач) про зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначила, що вона має статус внутрішньо переміщеної особи, перебуває на обліку в Управлінні пенсійного фонду України у місті Вінниці та отримує пенсію за віком. Разом із тим, пенсія за період з липня по серпень 2018 року їй виплачена не була.
З метою з'ясування підстав не виплати пенсії за вказаний період, позивач звернулась до відповідача з запитом про отримання публічної інформації від 01.11.2018 року. Листом від 13.11.2018 року № 363/Ш-1 позивача повідомлено, що у зв'язку з тим, що до управління 23.07.2018 року надійшла інформація про виїзд громадянки ОСОБА_1 на територію, де органи державної влади не здійснюють свої повноваження, їй було припинено виплату пенсії.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо невиплати пенсії за період з липня по серпень 2018 року, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою від 08.02.2019 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що згідно протоколу Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради обстеження матеріально-побутових умов сім'ї № 38 від 20.08.2018 року, позивачу було продовжено виплату пенсії, а також нараховано пенсію за липень-серпень 2018 року в сумі 2988,48 грн.
Крім того, повідомлено, що кошти за період з липня по серпень 2018 року будуть виплачені позивачу після прийняття Порядку Кабінету Міністрів України згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365».
Також зазначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Станом на сьогоднішній день Порядок не затверджений Кабінетом Міністрів України.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що згідно довідки №0000476624 від 13.02.2018 року позивач має статус внутрішньо переміщеної особи та станом на час розгляду справи в суді перебуває на обліку в Управлінні пенсійного фонду України у місті Вінниці.
01.11.2018 року позивач звернулась до відповідача з запитом до Управління Пенсійного фонду України у місті Вінниці, де вона перебувала на обліку з 01.07.2014 року та отримує пенсію. Разом з тим, як вказує позивач пенсію за період з липня по серпень 2018 року їй виплачено не було.
Листом від 13.11.2018 за № 363/Ш-1 відповідач повідомив позивача про те, що пенсія за липень-серпень 2018 року в сумі 2988,48 грн. їй нарахована та буде проведена її виплата на умовах окремого Порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, але станом на 13.11.2018 року Кабінетом Міністрів України вищезазначеного порядку не визначено.
Не погоджуючись із такою бездіяльністю відповідача позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Відповідно до Преамбули Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Тобто, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.
Отже, правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, їх поновлення та порядок виплати, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
В даному ж випадку, доказів існування визначених ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" підстав для припинення виплати пенсії позивачу, відповідачем не надано.
Суд також звертає увагу на те, що висновки щодо застосування вищезазначених норм матеріального права також містяться у Постанові Верховного суду від 03.05.2018 року, прийнятої за наслідками розгляду зразкової справи № 805/402/18 про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі.
Згідно з вимогами частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Що ж до посилань представника відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що невиплачений позивачу розмір пенсії за період з липня 2018 року по серпень 2018 року, обліковується як заборгованість згідно "Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 08 червня 2016 року № 365 та буде виплачений на умовах окремого Порядку, як тільки такий Порядок буде затверджений Кабінетом Міністрів України, то суд зазначає наступне.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а саме, п. 15 викладено в такій редакції: "Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.", а п.18 доповнено реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.".
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України" це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому в даному випадку, на думку суду, підлягають застосуванню саме норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Судом встановлено, що жодних змін у Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймалось.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам Закону слід застосовувати норми Закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні "Пічкур проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).
У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Враховуючи усі вище викладені обставини, суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог.
Разом з тим, за приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Водночас позивачем заявлено вимогу про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тому, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Управління пенсійного фонду України у місті Вінниці щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з виплати пенсії за період з липня по серпень 2018 року.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у місті Вінниці понесені нею судові витрати зі сплати судового збору.
Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Управління пенсійного фонду України у місті Вінниці щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з виплати пенсії за період з липня по серпень 2018 року.
Зобов'язати Управління пенсійного фонду України у місті Вінниці виплатити ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за період з липня по серпень 2018 року в сумі 2988,48 грн. (дві тисячі дев'ятсот вісімдесят вісім гривень сорок вісім копійок).
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління пенсійного фонду України у місті Вінниці суму сплаченого позивачем судового збору в розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1);
Відповідач: Управління пенсійного фонду України у місті Вінниці (код ЄДРПОУ 37979905, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21000).
Рішення у повному обсязі виготовлено 11.03.2019 року.
Суддя Чернюк Алла Юріївна