про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
11 березня 2019 рокум. ПолтаваСправа № 440/800/19
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Головко А.Б., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності неправомірною, -
05 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області про визнання неправомірною бездіяльності щодо не внесення заяв ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
В обґрунтування позовної заяви позивач посилався на небажання працівників Чутівського відділення Карлівського відділу ГУ НП в Полтавській області проводити належним чином роботу пов'язану з розслідуванням фактів, порушенням вимог КПК України щодо належної реєстрації заяви про вчинення кримінального правопорушення та проведення слідчих дій, наслідок вчинення бездіяльності посадовими особами поліції та завданням збитків окремо взятим суб'єктам господарювання.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
За приписами частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Як вбачається із матеріалів позовної заяви, 23 жовтня 2014 року гр. ОСОБА_1 звернувся до Чутівського відділення Карлівського відділу ГУ НП в Полтавській області із заявою про перешкоджання в доступі до майна представниками зернового складу, яке зберігається на елеваторі Філія Хлібна база №88 Полтавського КХП. По даному факту було порушено кримінальну справу та внесено відомості до ЄРДР за №12014170350000671 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ст. 356 КК України. Дане кримінальне провадження закрите 19.03.2016 постановою Чутівського відділення поліції. В даній постанові вказано, що 23.10.2014 гр. ОСОБА_1 будучи директором ТОВ «Тристарс», вирішив забрати зерно кукурудзи, яке зберігалось на Філії Хлібна База №88 Державного підприємства «Полтавський Комбінат Хлібопродуктів». На що керівництво філії Хлібна База №88 йому відмовлено мотивуючи тим, що дане зерно являється предметом кримінального правопорушення при цьому не вказуючи якого. 03 жовтня 2018 року гр. ОСОБА_1 після ознайомлення з матеріалами цивільної справи № 545/1592/18 Полтавського районного суду Полтавської області, повторно звернувся до Чутівського відділення Карлівського відділу ГУ НП в Полтавській області із заявою про перевірку факту розкрадання майна ТОВ «Тристарс», яке зберігалося на елеваторі Філії Хлібна база № 88 Полтавського КХП, за документами, що мають ознаки фіктивності, в період з 10 по 20 жовтня 2014 року. По даному зверненню кримінальна справа не порушувалась, відомості до ЄРДР не вносились. Реєстрація заяви пройшла, як загальне звернення громадян. Розслідування по даній заяві не проводилось. Після ознайомлення з рішенням Полтавського районного суду Полтавської області в справі № 545/1592/18 позивачу стало відомо, що суд встановив факт розкрадання майна ТОВ «Тристарс» в період з 10 по 20 жовтня 2014 року за посібництвом посадових осіб Філія Хлібна база №88 Полтавського КХП. Шляхом витребування оригіналів документів складського зберігання майна ТОВ «Тристарс» на Філії Хлібна база№88 Полтавського КХП та проведення судово-почеркознавчої експертизи в Харківському науково дослідному інституті ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, експертиза підтвердила підробку підпису на документах відпуску майна, що належало ТОВ «Тристарс» та зберігалось на Філії Хлібна База№88 Полтавського КХП. Як наслідок гр. ОСОБА_1 звернувся 08 лютого 2019 року повторно з заявою до Чутівського відділення Карлівського відділу ГУ НП в Полтавській області, в якій висвітив факти дослідженні Полтавським районним судом Полтавської області котрі встановлені в рішенні суду по справі №545/1592/18. Станом на 25.02.2019, після телефонного дзвінка на чергову частину Чутівського відділення Карлівського відділу ГУ НП в Полтавській області, стало відомо, що по згаданій заяві дані до ЄРДР не внесені, розслідування та перевірка фактів висловлених в заяві не проводиться.
Із вказаного ОСОБА_1 зробив висновок про небажання працівниками Чутівського відділення Карлівського відділу ГУ НП в Полтавській області проводити належним чином роботу пов'язану з розслідуванням фактів, порушенням вимог КПК України щодо належної реєстрації заяви про вчинення кримінального правопорушення та проведення слідчих дій, наслідок вчинення бездіяльності посадовими особами поліції та завданням збитків окремо взятим суб'єктам господарювання.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункту 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановлений законом".
Отже, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55 Конституції України.
Згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Вжитий у Кодексі адміністративного судочинства України термін "суб'єкт владних повноважень" означає: орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно частини першої та другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних перевезень; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову у цій справі є оскарження бездіяльності відповідача щодо не внесення заяв ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України, судоустрій, судочинство, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства визначаються виключно законами.
Згідно частини першої статті 1, частини першої статті 4 Кримінального процесуального кодексу України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.
Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України).
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено параграфом 1 глави 26 Кримінального процесуального кодексу України.
Так, за приписами пункту 1 частини першої статті 303 Кримінального процесуального кодексу України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
При цьому, згідно частини першої статті 306 Кримінального процесуального кодексу України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
Отже, правовідносини, щодо розгляду заяв про вчинення кримінального правопорушення за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними.
Спір, який виник між сторонами у справі, підлягає розгляду в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки захист прав заявника, з урахуванням обов'язковості дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, вимагав би від адміністративного суду, до якого надійшов такий позов, перевіряти та надавати оцінку обставинам, не властивим суду адміністративної юрисдикції, дотримання відповідачем приписів, встановлених Кримінальним процесуальним кодексом України, зокрема щодо порядку реагування органами Національної поліції України на викладену в заяві інформацію, її обробку та як наслідок вчинення подальших дій.
Враховуючи вимоги, наведені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Верховний Суд України неодноразово, зокрема, в постановах від 24 квітня 2012 року по справі № 21-989во10, від 16 вересня 2015 року по справі № 21-1666а15, вказував на те, що спори, які стосуються перевірки правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні, не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.
Також у рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року №6-рп/2001 зазначено, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської сфери.
Аналогічний висновок зроблено Конституційним Судом України у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, в якому зазначено, що з метою реалізації положень статті 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України.
Таким чином спір, який виник між сторонами в цій справі підлягає розгляду в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України.
При визначенні юрисдикції у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень має значення, в тому числі, і предмет спору. У разі, коли він виник чи пов'язаний з кримінальним провадженням, то на такі правовідносини юрисдикція адміністративних судів не поширюється.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 червня 2018 року по справі № 826/13340/15.
Керуючись статтями 2, 9, 19, 170, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності неправомірною.
Копію ухвали разом із позовною заявою та усіма додатками надіслати позивачу.
Роз'яснити позивачу, що даний спір належить розглядати за правилами Кримінального процесуального кодексу України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Суддя А.Б. Головко