Іменем України
12 березня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/576/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,
11.02.2019 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі - відповідач, УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області), в якому позивач просить суд: визнати дії відповідача щодо призупинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2017 та невиплати пенсії за період з 01.04.2017 по 01.08.2018 незаконними; зобов'язати відповідача виплатити пенсію позивачу за період з 01.04.2017 по 01.08.2018; допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що законних підстав для невиплати заборгованості по пенсії за спірний період не було, а дії відповідача не відповідають вимогам закону та нормам міжнародного права, що стало підставою для звернення позивача до суду.
Ухвалою суду від 22.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, визнано причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновлено позивачу строк звернення до адміністративного суду з даним позовом, відстрочено позивачу сплату судового збору в сумі 768,40 грн до ухвалення судового рішення у справі.
05.03.2019 від відповідача надійшов відзив на позов (арк. спр. 39-41), в обґрунтування якого останній послався на таке. 19.08.2014 позивач звернувся до відповідача з заявою про взяття на облік. З 01.08.2014 ОСОБА_1 було взято на облік, пенсія позивачу виплачувалась по 31.03.2017, а потім з 01.08.2018 і по теперішній час.
З 01.04.2017 виплату пенсії припинено з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України.
Відповідно до п.п. 4, 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, соціальні виплати припиняються у разі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та у разі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та у разі отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Відповідачем отримано інформацію з ГУПФУ в Луганській області (лист від 27.03.2017 № 3147/02) про відсутність за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб та про призупинення з 01.04.2017 виплати пенсій вказаним особам, до яких також віднесено позивача.
За даним фактом управлінням було винесено розпорядження від 27.03.2017 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2017.
Крім того, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та на підставі витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 20.06.2017 № 46 управлінням було прийнято рішення про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 За даним фактом управлінням також було винесено розпорядження від 06.07.2017 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1
За таких обставин, УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області вважає свої дії щодо припинення виплати пенсії позивачу правомірними.
04.06.2018 ОСОБА_1 звернувся до управління з заявою про поновлення виплати пенсії.
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 10.07.2018 № 98, за наслідками розгляду подання про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, вирішено соціальні виплати позивачу призначити. На підставі цього управлінням було поновлено виплату пенсії позивачу, яка виплачується по теперішній час.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365» орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи.
Тому пенсія з 01.06.2018 по 31.07.2018 року була нарахована позивачу і буде виплачена при відповідному фінансуванні. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період (в даному випадку це період з 01.04.2017 по 31.05.2018) обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМУ, який на теперішній час не прийнято.
Також відповідач зазначив, що відповідно до постанови Правління Пенсійного фонду України № 27-1 від 13.12.2018 з 01.01.2019 фінансування пенсійних виплат здійснюється головними управліннями Пенсійного фонду України, тобто фінансування пенсійних виплат в УПФУ м. Сєвєродонецьку Луганської області здійснюється головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області.
Управління повідомляє, що договори з ПАТ «Укрпошта» та уповноваженими банками на виплату і доставку пенсій на 2019 рік управлінням ПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області не укладались. Виходячи з вищезазначеного, відповідач повідомив, що з 01.01.2019 в частині зобов'язання виплатити пенсію, УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області не є належним відповідачем. Тому відповідач вважає свої дії правомірними.
Також посилаючись на частину другу статті 122 КАС України, зазначив, що позивач звернувся до суду 18.02.2019, хоча ставить питання про порушення своїх прав з моменту припинення пенсійних виплат, а саме - з квітня 2017 року. Позивач про порушення свого права, якщо він вважав його порушеним, повинен був дізнатися з квітня 2017 року з моменту припинення пенсійних виплат. Відповідно до статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Отже, про порушення свого права на призначення та виплату пенсії, як вважає позивач, останній повинен був дізнаватися 26 числа кожного місяця, за який йому не було виплачено пенсію. Тобто, на думку відповідача, позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду з даним позовом. На підставі викладеного відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, є пенсіонером та отримує пенсію за віком, є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, довідки від 04.06.2018 № 6031 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 (арк. спр. 8-13).
19.08.2014 позивач звернувся до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області із заявою про взяття на облік його пенсійної справи (арк. спр. 42).
Згідно з копією розпорядження від 03.09.2014 № 375 позивача взято на облік та призначено виплату пенсії за віком з 01.08.2014 (арк. спр. 42 зв.).
Розпорядженням УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 27.03.2017, керуючись листом ГУПФУ в Луганській області від 27.03.2017 № 3147/02, на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб, по яких надано інформацію СБУ щодо перевірки обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній території призупинено виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2017 року (арк. спр. 43).
Розпорядженням УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 06.07.2017 на виконання постанови КМУ від 08.06.2016 № 365 та на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 20.06.2017 № 46 припинено виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.08.2017 (арк. спр. 43 зв.).
З довідки від 01.03.2019 № 912, наданої УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області, встановлено, що з квітня 2017 року виплату пенсії позивачу припинено, остання виплата відбулася у березні 2017 року в розмірі 3841,00 грн. З серпня 2018 року виплату пенсії поновлено. З 01.04.2017 по 31.07.2018 пенсія в сумі 67581,00 грн нараховувалась, але не виплачувалась (арк. спр. 46 зв.).
Як зазначено відповідачем у відзиві, пенсія за період з 01.06.2018 по 31.07.2018 була нарахована позивачу і буде виплачена при відповідному фінансуванні Пенсійним фондом України. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, а саме: з 01.04.2017 по 31.05.2018, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Спірним питанням в даній справі є правомірність дій відповідача щодо невиплати заборгованості по пенсії за період з 01.04.2017 по 31.07.2018.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Статтею 291 КАС України визначено особливості провадження у типовій справі, зокрема, згідно з частиною третьою цієї статті при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Оскільки дана адміністративна справа є типовою до зразкової справи № 805/402/18, суд вважає за необхідне розглянути її у письмовому провадженні, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Згідно з статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно із частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Статтею 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», яка набрала чинності з 08 жовтня 2014 року, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено:
Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи».
Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509.
Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 31 грудня 2014 року такої довідки.
08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються […] територіальними органами Пенсійного фонду України […] за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:
Контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України», чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться. […]
Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:
Соціальні виплати припиняються у разі:
1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;
2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;
3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;
4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»;
5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
З вищеописаних норм чинного законодавства слідує, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду. Цим переліком передбачена можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
У свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 та від 08.06.2016 № 365 визначено умови призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам: знаходження внутрішньо переміщеної особи на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».
Як зазначено в розпорядженнях від 27.03.2017 та від 06.07.2017 призупинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2017 сталося внаслідок отримання листа ГУПФУ в Луганській області від 27.03.2017 № 3147/02 про відсутність за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб та про призупинення з 01.04.2017 виплати пенсій вказаним особам, до яких віднесено також позивача; на підставі інформації СБУ; на виконання постанови КМУ від 08.06.2016 № 365 та на підставі рішень Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Законом № 1058-VI не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як відсутність за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб, на підставі інформації СБУ, або на підставі рішень Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Суд звертає увагу, що право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України. Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04.09.2018 у справі № 805/402/18.
Також Верховний Суд у постанові від 03.05.2018 по справі № 805/402/18 наголосив, що Законом № 1058-VI не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як проведення верифікації за списками СБУ з підстав перевірки місця фактичного проживання.
Тобто припинення виплати пенсії позивачу відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.
Аргументи відповідача, про те що він зобов'язаний у свої діяльності керуватися постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, встановленим цими постановами порядком продовження та поновлення виплат, суд вважає безпідставними та відхиляє, з огляду на таке.
Як вже вище зазначено, підстави припинення виплати пенсії визначаються виключно законами України.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.
У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
За загальним правилом «закон» - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини.
У свою чергу нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому ними не можуть бути внесені будь-які зміни до законів.
Відповідно, встановлення постановами Кабінету Міністрів України інших підстав для припинення виплати пенсії, відмінних від визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, не є іншим випадком припинення виплати пенсії, передбаченим законом, у розумінні пункту 5 частини першої статті 49 цього Закону.
Таким чином, припинення виплати пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав є незаконним.
З огляду на все вищевикладене, судом встановлено, що позивач, починаючи з 01.04.2017 по 31.07.2018 не отримував пенсію з вини УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області.
Отже, суми пенсії, невиплачені позивачу з вини відповідача, мають бути виплачені йому за минулий час без обмеження будь-яким строком.
У відзиві на позов відповідач зазначає, що пенсія за період з 01.06.2018 по 31.07.2018 була нарахована позивачу і буде виплачена при відповідному фінансуванні Пенсійним фондом України.
Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).
Таким чином, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Також у відзиві на позов відповідач зазначив, що виплата заборгованості за період з 01.04.2017 по 31.05.2018 позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України", враховуючи наведене позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.
Суд вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного.
Так, за змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України) Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IVзазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу заборгованості з пенсії за період з 01.04.2017 по 31.07.2018.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, які слід задовольнити.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості по пенсії за період з 01.04.2017 по 31.07.2018, тому належним, правильним та ефективним способом захисту порушеного права буде визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за віком з 01.04.2017 по 31.07.2018, а також зобов'язання відповідача виплатити позивачу заборгованість з пенсії за віком за період з 01.04.2017 по 31.07.2018.
Що стосується зави про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.
За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.
Щодо посилання відповідача на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом, суд зазначає, що ухвалою суду від 22.02.2019 визнано причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновлено позивачу строк звернення до адміністративного суду з даним позовом, оскільки позивач не отримував жодного рішення про припинення виплати пенсії з 01.04.2017, з якого б було можливим встановити підстави такого припинення.
Щодо посилань відповідача на те, що з 01.01.2019 управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області є неналежним відповідачем в частині зобов'язання виплатити пенсію, суд зазначає таке.
Механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями (далі - органи Пенсійного фонду), головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення), а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги (далі - одержувачі) в уповноважених банках визначено Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 (далі - Порядок № 1596).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 1596 виплата і доставка пенсій та грошової допомоги здійснюється уповноваженими банками на умовах, визначених цим Порядком, та на підставі договорів, що укладаються: між уповноваженими банками та органами соціального захисту населення або центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат; між уповноваженими банками та органами Пенсійного фонду, а у разі централізованого нарахування пенсій - між уповноваженими банками та головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та органами Пенсійного фонду, у разі централізованого фінансування пенсій - між уповноваженими банками та головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві.
Абзацами першим-третім пункту 12 Порядку № 1596 передбачено, що органи Пенсійного фонду та органи соціального захисту населення на підставі заяв, передбачених пунктом 10 цього Порядку, складають: списки на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - списки) згідно з додатком 2 у двох примірниках; опис списків на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - опис) згідно з додатком 3 у трьох примірниках.
Пунктом 13 Порядку № 1596 передбачено, що списки у двох примірниках за один день до початку кожного виплатного періоду, за який виплачується пенсія та грошова допомога, подаються органами Пенсійного фонду та органами соціального захисту населення відповідним установам уповноважених банків разом з двома примірниками описів. Списки подаються одночасно на паперових і магнітних (електронних) носіях, крім випадків, зазначених в абзаці третьому цього пункту. За договорами, зазначеними у пункті 3 цього Порядку, та за наявності технічних можливостей сторін цих договорів списки можуть подаватися в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису. Подання списків в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису обумовлюється в договорах, які укладаються згідно з пунктом 3 цього Порядку. Органи Пенсійного фонду та органи соціального захисту населення протягом місяця, за який виплачується пенсія та грошова допомога, можуть складати і подавати додаткові списки на зарахування пенсій та грошової допомоги одержувачам, які з різних причин не були внесені до основних списків, а також у разі перерахунків пенсій та грошової допомоги.
На підставі складених документів органи Пенсійного фонду та органи соціального захисту населення проводять протягом місяця за датами у межах виплатного періоду перерахування уповноваженим банкам коштів, необхідних для виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки одержувачів (абзац перший пункту 14 Порядку № 1596).
Постановою правління Пенсійного фонду України від 13 грудня 2018 року № 27-1 «Про невідкладні заходи щодо організації виплати пенсій у 2019 році» з метою забезпечення стабільного фінансування та виплати пенсій відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, для здійснення з 01 січня 2019 року фінансування пенсійних виплат головними управліннями Пенсійного фонду України у Вінницькій, Волинській, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській та Чернігівській областях, начальникам відповідних головних управлінь доручено забезпечити у порядку, встановленому законом, укладання договорів з публічним акціонерним товариством «Укрпошта» та банками, уповноваженими на право виплати пенсій через поточні рахунки.
Прийнята правлінням Пенсійного фонду України постанова від 13 грудня 2018 року № 27-1 «Про невідкладні заходи щодо організації виплати пенсій у 2019 році» не визначає порядок виплати пенсій та грошової допомоги саме головними управліннями Пенсійного фонду України в областях.
Окрім того, згідно з пунктом 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 41/26486, управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління (далі - управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд).
Відповідно до підпунктів 7, 8 пункту 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 41/26486, управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань: призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.
Отже, до повноважень управлінь Пенсійного фонду України в містах (у тому числі управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області) серед іншого віднесено забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Ухвалою суду від 22.02.2019 позивачу відстрочено сплату судового збору у розмірі 768,40 грн до ухвалення судового рішення в справі.
Відповідно до частини другої статті 133 КАС України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позовні вимоги фактично підлягають задоволенню повністю, лише з корегуванням способу захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 768,40 грн стягнути до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області.
Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2) до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (код за ЄДРПОУ 21792459, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за віком за період з 01 квітня 2017 року по 31 липня 2018 року.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії за віком за період з 01 квітня 2017 року по 31 липня 2018 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області до Державного бюджету України судовий збір у сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп.).
Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 пенсії за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.О. Свергун