Україна
Донецький окружний адміністративний суд
27 лютого 2019 р. Справа№200/1246/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грищенка Є.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - відповідач, Управління) про визнання дію щодо припинення пенсії з березня 2018 року протиправною, зобов'язання відновити нарахування та виплату пенсії на загальних підставах з 01 березня 2018 року по 31 липня 2018 року з нарахуванням втрати частини доходу. Також позивач просив суду допустити до негайного виконання присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
В обґрунтування позову зазначає, що з 2014 року звернулась до управління із заявою про переведення пенсійної справи з ПФУ м. Донецьк. В лютому 2016 року позивач зареєстрував місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1 та отримував пенсію на загальних підставах не маючи статусу внутрішньо переміщеної особи. Однак виплату пенсії було припинено з 01 березня 2018 року.
Після того як позивач звернувся до Управління із заявою про поновлення пенсії та надав довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи виплату пенсії було поновлено з серпня 2018 року, однак заборгованість за період з березня 2018 року по липень 2018 року не виплачена.
ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 16.11.2018 року № 5242-В-02 повідомлено, що виплата пенсії за минулий період буде здійснена після затвердження відповідного порядку.
Позивач вважає дії Управління протиправними та такими, що порушують його конституційні права.
На підставі викладеного позивач просив суд визнання дію щодо припинення пенсії з березня 2018 року протиправною, зобов'язання відновити нарахування та виплату пенсії на загальних підставах з 01 березня 2018 року по 31 липня 2018 року з урахуванням втрати частини доходу.
Ухвалою суду від 28 січня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Станом на 27 лютого 2019 року відзиву відповідачем до суду не надано.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1) є громадянкою України, ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт серії ВВ 302979, виданий 03 лютого 1998 року), пенсіонером, що підтверджується пенсійним посвідченням №58442/18.
Відповідно до довідки від 17 жовтня 2018 року № 14737 позивача було взято на облік як внутрішньо переміщену особу.
Відповідач ОСОБА_3 об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42172734) є суб'єктом владних повноважень органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошове утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).
Судом встановлено що позивач перебуває на обліку в Бахмутсько-Лиманському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та отримує пенсію за віком.
17 лютого2016 року позивач здійснив реєстрацію місця проживання за фактичною адресою перебування на території, підконтрольній українській владі, а саме: с. Крива Лука, вул. Пролетарська, 3.
Пенсія виплачена до 01 березня 2018 року. Після звернення відповідача до управління із заявою про відновлення виплати пенсії, надавши довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи виплата пенсії була поновлена з серпня 2018 року. Зазначений факт знайшов своє відображення у листі відповідача на запит позивача. (а.с. 15)
Сторонами не спростовується факт, що позивач перебуває на обліку в Бахмутсько-Лиманському об'єднаному управління Пенсійного фонду України Донецької області, у зв'язку з чим, відповідно до частини 1 статті 78 КАС України, даний факт не підлягає доказуванню.
Отже, спірним питанням у справі є правомірність невиплати позивачу за період з 01 березня 2018 року по 31 липня 2018 року.
Згідно статті 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Стаття 4 Закону № 1058-ІV визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 статті 49 Закону 1058-ІV, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009); у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Отже, Законом № 1058-ІV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як на підставі звірки з даними управління праці та соціального захисту населення. Відповідач, при роз'ясненні причини призупинення виплати пенсії не послався на Закон та його норму, що передбачає припинення виплати пенсії.
Між тим, відповідач не вказав, яка з обставин, визначених наведеною нормою Закону, стала підставою для невиплати позивачу пенсії. Також відповідачем не вказано будь-якої іншої норми закону, яка б визначала таку підставу невиплати вже призначеної пенсії, як ненадання особою, місце проживання якої зареєстроване на території, яка підвідомча відповідачу, довідки про взяття на облік особи або відмови у реєстрації внутрішньо переміщеної особи, яка винесена управлінням соціального захисту населення, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.
Посилання Управління у листі від 16.08.2018 р. № 304/В-01-01-08 на положення Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» суд не приймає до уваги, з огляду на наступне. Вказані постанови не є законом, а є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем, а тому право позивача на отримання пенсії було безпідставно порушено відповідачем. Отже, зазначені відповідачем підстави не є належними для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 Закону № 1058-ІV.
При таких обставинах суд, виходячи з пріоритетності норм, застосовує вимоги ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та не приймає до уваги доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Стаття 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачає, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
З аналізу наведених норм, суд приходить до висновку, що питання поновлення виплати пенсії належить до виключної компетенції територіального органу Пенсійного фонду шляхом прийняття відповідного рішення.
Суд звертає увагу, що протокол комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, не є таким рішенням у розумінні частини першої статті 46 Закону № 1058-IV.
Відповідно до встановлених у справі обставин, суд приходить до висновку, що нездійснення відповідачем виплати позивачу раніше призначеної пенсії є безпідставним.
Щодо позовних вимог про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 46 Закону України від 09 липня 2000 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. При цьому компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок компенсації).
Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців; виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону № 1058-IV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі органом ПФ України) добровільно чи на виконання судового рішення.
Відповідно до статті 4 Закону № 2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушене відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 522/535/17 (адміністративне провадження № К/9901/964/18 К/9901/969/18), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
На підставі наведеного суд приходить до висновку про відсутність підстав для зобов'язання відповідача виплатити компенсацію у зв'язку з втратою частини доходів.
Відповідно до ст. 2 КАС України адміністративні суди перевіряють при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, чи прийняті (вчинені) вони, в тому числі і пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) та з урахуванням принципу верховенства права. Відповідач користуючись наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різними способами та засобами для дотримання своїх зобов'язань, взагалі не врахував ступінь втрати однієї сторони, в нашому випадку позивача, його конституційного права на майно, права здатності користуватися своїм житлом та приватним життям, що можна визначити як не прийнятне для органу владних повноважень, а відповідно, такими діями перевищено втручання органа владних повноважень в права та свободи позивача.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
За таких обставин, беручи до увагу всі надані сторонами докази в їх сукупності суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 січня 2019 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору у розмірі 768,40 грн. до ухвалення судового рішення.
Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Приймаючи до уваги, що позов задоволено частково, у порядку ст. 139 КАС України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин судовий збір у розмірі 384,20 грн. підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету України та у розмірі 384,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь Державного бюджету України.
На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42172734) щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1) за період з 01 березня 2018 року по 31 липня 2018 року.
Зобов'язати ОСОБА_3 об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42172734) відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1) за період з 01 березня 2018 року по 31 липня 2018 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Звернути до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42172734) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 копійок.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 27 лютого 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя Грищенко Є.І.