11 березня 2019 року № 320/71/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 22.11.2018 №Ф-164886-51 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 15819,54 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 28 серпня 2006 року позивач перебував на обліку Головного управління ДФС у Київській області як фізична особа - підприємець. Цього ж року позивач вирішив припинити здійснення підприємницької діяльності, у зв'язку з чим звернувся до ДПІ в Яготинському районі Київської області та написав на ім'я начальника податкової інспекції відповідну заяву. Таким чином, позивач вважав, що вчинивши вказані дії він фактично припинив свою господарську діяльність. Однак, 19.12.2018 позивач отримав вимогу від 22.11.2018 №Ф-164886-51 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 15 819,54 грн.
На переконання позивача, оскаржувана вимога є необгрунтованою, оскільки з 2006 року він підприємницькою діяльністю не займався, а отже і обов'язок сплачувати єдиний внесок з 2006 року в нього відсутній.
Ухвалою судді від 08.01.2019 провадження у даній адміністративній справі відкрито, справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Встановлено відповідачу строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
13.01.2019 відповідач через службу діловодства суду подав письмовий відзив (а.с.18-20), в якому проти задоволення позову заперечив та просив суд відмовити у його задоволенні. Крім того зазначив, що вимога про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування сформована та надіслана позивачу у відповідності до норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон №2464-VI), а тому для задоволення позову немає підстав.
17.01.2019 від позивача через службу діловодства суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
30.01.2019 від представника відповідача через службу діловодства суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача в порядку письмового провадження.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду документів.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
28 серпня 2006 року ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа підприємець.
Основним видом діяльності за КВЕД визначено монтаж та встановлення збірних конструкцій.
Судом встановлено, що станом на 31.12.2018 року згідно інформаційної картки платника по коду класифікації доходів бюджету 71040000 “для фізичних осіб підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність” за позивачем рахувалась заборгованість у сумі 15819,54 грн. як недоїмка за єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, витяги з якої долучені до матеріалів справи (а.с. 21-22).
Головним управлінням ДФС у Київській області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу від 22.11.2018 №Ф-164886-51 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на 31.10.2018 в розмірі 15819,54 грн., з якої недоїмка складає 15819,54 грн.
Вважаючи безпідставним нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, а вимогу про сплату такою, що підлягає скасуванню, позивач з даним позовом звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України № 2464-VI .
Відповідно до вимог статті 1 Закону України №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
З 01.10.2013 року функції адміністрування єдиного соціального внеску передані від Пенсійного фонду України до Міністерства доходів і зборів України, яке перетворено шляхом реорганізації у ДФС України (Постанова КМУ від 21.05.2014 №160 «Про утворення Державної фіскальної служби»).
Законом України від 06.12.2016 №1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону України №2464, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2 ч.1 ст.7 Закону України №2464).
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Законом України від 21.12.2016 №1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 - 3200,00грн., з 1 січня 2018 року - 3723 грн.
Частиною п'ятою ст.8 Закону України №2464 для зазначеної категорії платників встановлена обов'язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.
Право на звільнення від сплати єдиного внеску у 2017-2018 роках за себе мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина четверта ст.4 Закону України №2464).
Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.
Враховуючи обов'язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов'язані сплатити до 09.02.2018 за звітний 2017 рік, щонайменше 8448грн. (3200.00*12*22%).
Крім того, з прийняттям Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій » внесені зміни до Закону України № 2464, що діють з 01.01.2018, зокрема щодо строків сплати зобов'язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування.
Так, з 01.01.2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону України №2464 категорії страхувальників, зобов'язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац третій ч.8 ст.9 Закону України №2464). Законом України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 - 3723,00 грн.
Відповідно, щоквартальний платіж складає 2457,18 грн. (3723,00*3*22%), поквартально:
До 19.04.2018р. - за 1 квартал 2018 року - 2457,18 грн.
До 19.07.2018р. - за 2 квартал 2018 року - 2457,18 грн.
До 19.10.2018р. - за 3 квартал 2018 року - 2457,18 грн.
Статтею 6 Закону України №2464 визначено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок;
Відповідно до п.п.6,7 ст.13 Закону України №2464 та розділу VI Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Статтею 25 цього ж Закону визначено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Враховуючи вищевикладене, на підставі Закону України Закон №2464-VI та Інструкції № 449, контролюючим органом нараховано позивачу недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 15819,54 грн., оформлену вимогою №Ф-164886-51 від 22.11.2018 (а.с.8).
До вимоги увійшли:
- розрахункова сума єдиного внеску за 2017 рік в розмірі 8448 грн;
- єдиний внесок за І квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.;
- єдиний внесок за ІІ квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.;
- єдиний внесок за І квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.
Заперечуючи проти вимоги №Ф-164886-51 від 22.11.2018 позивач зазначає, що фактично припинив підприємницьку діяльність ще у 2006 році, однак доказів припинення підприємницької діяльності суду не надав.
Так, відповідно до ч.3 ст.46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.03.2003 №755-IV(в редакції чинній станом на 2006 рік)(далі - Закон України №755-IV) фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Державний реєстратор у день державної реєстрації припинення фізичної особи-підприємця у порядку, визначеному статтями 47-50 Закон України №755-IV, зобов'язаний надіслати відповідним органам статистики, державної податкової служби, пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем та відомості реєстраційної картки про проведення державної реєстрації припинення фізичної особи-підприємця (ст.51 вищезазначеного Закону).
Отже, з огляду зазначені норми Закону, припинення підприємницької діяльності пов'язано з позбавленням статусу підприємця внаслідок внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Натомість, згідно безкоштовного запиту Міністерства юстиції України (а.с.29-30) ОСОБА_2 лише 29.12.2018 було припинено підприємницьку діяльність як фізичної особи-підприємеця, що не заперечувалось позивачем в позовній заяві.
Таким чином, посилання позивача на те, що він мав наміри припинити підприємницьку діяльність у 2006 році фактично не підтверджені позивачем. Крім цього, відсутні докази того, що позивач відноситься до категорії осіб, звільнених від сплати єдиного соціального внеску.
Таким чином, наявність у позивача боргу по сплаті єдиного соціального внеску повністю підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема картками особового рахунку платника - фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування (а.с. 21-22).
Крім того, суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що вимога про сплату єдиного соціального внеску приймається лише на підставі документальної перевірки, за результатами якої складається акт та приймається рішення.
Згідно п.3 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Із зазначеного слідує, що обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється не лише на підставі актів перевірки, а і на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
Фіскальний орган веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.
При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина - літера “Ю” (вимога до юридичної особи) або “Ф” (вимога до фізичної особи), 2 частина - порядковий номер, 3 частина - літера “У” (узгоджена вимога).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис, - у фіскальному органі.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою) фізичній особі, якщо, зокрема, її вручено особисто такій фізичній особі.
Таким чином відповідачем було сформовано спірну вимогу у встановленому порядку та дотримані положення щодо порядку вручення оспорюваної вимоги позивачу, що підтверджується доказами в матеріалах справи.
Також, суд критично оцінює посилання позивача на те, що за відсутності факту отримання ним протягом останніх 12-ох років будь-якого доходу, у податкового органу були відсутні підстави для нарахування йому єдиного внеску.
Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2646-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, фізичні особи-підприємці, які застосовують спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.
Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету ОСОБА_3 Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач, приймаючи спірну вимогу №Ф-164886-51 від 22.11.2018, діяв відповідно до норм чинного законодавства України, та дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога №Ф-164886-51 від 22.11.2018 про сплату боргу (недоїмки) по єдиному соціальному внеску для фізичних осіб-підприємців у сумі 15819,54 грн. є законною та обґрунтованою, а тому, у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги - відмовити в повному обсязі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст судового рішення виготовлено 11.03.2019
Суддя Я.В. Горобцова
ОСОБА_4