17 січня 2019 року 320/5749/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко" до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ніко" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.06.2018 №Ю-35917-17;
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.06.2018 №Ю-35917-17У.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок протиправних дій контролюючого органу щодо невиконання рішення суду, яке набрало законної сили, у ТОВ "Ніко" утворилась штучна заборгованість зі сплати єдиного внеску, на суму якої відповідач сформував спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Зокрема позивач зазначає, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 07.10.2015 у справі 810/1603/15 визнано безнадійною та списано заборгованість ТОВ "Ніко" з єдиного внеску, розмір якої становить 1377398,33 грн. Однак, зазначене рішення суду відповідачем ігнорується, внаслідок чого усі поточні платежі ТОВ "Ніко" направляються у рахунок погашення заборгованості, що рішенням суду визнана безнадійною.
Також, позивач зазначив, що формування відповідачем вимоги від 04.06.2018 №Ю-35917-17У також відбулось з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки вимога від 04.06.2018 №Ю-35917-17 не була вручена позивачу, що свідчить про те, що така вимога від 04.06.2018 №Ю-35917-17У не може вважатись узгодженою.
За наведених обставин, позивач вважає, що оскаржувані вимоги про сплату боргу підлягають скасуванню.
Відповідач проти позову заперечив, у відзиві на позовну заяву зазначив, що підставою для формування вимоги є наявність у платника ЄСВ недоїмки. Оскільки в інтегрованій картці ТОВ "Ніко" обліковується недоїмка у розмірі 1978024,31 грн., відповідач вважає, що мав достатні підстави для формування та направлення позивачу спірної вимоги.
Щодо посилань позивача на невиконання рішення суду, то відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що з огляду на технічні особливості роботи інформаційних систем органу доходів і зборів внести виправлення до системи обліку ЄСВ у той спосіб, що зазначений у рішенні суду є неможливим. Крім того відповідач вважає, що норми закону, якими керувався суд ухвалюючи зазначене судове рішення, втратили чинність, у зв'язку з чим у контролюючого органу відпали причини для його виконання.
Також, відповідач зазначив, що вимога від 04.06.2018 №Ю-35917-17 та узгоджена вимога від 04.06.2018 №Ю-35917-17У є однією і тією ж вимогою. При цьому, відповідач зауважив, що вказану узгоджену вимогу було передано до органів ДВС, оскільки позивачем не було оскаржено вимогу про сплату боргу від 04.06.2018 №Ю-35917-17 в установлені строки в адміністративному чи судовому порядку.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання на 14.12.2018.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.12.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.12.2018.
У судове засідання, призначене на 21.12.2018, з'явився представник відповідача.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, натомість подав до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.
При вирішенні питання про розгляд справи в порядку письмового провадження представник відповідача поклався на розсуд суду.
Враховуючи, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ніко" (код ЄДРПОУ 20390397) зареєстроване як юридична особа 18.08.1994 та знаходиться на податковому обліку в Вишгородській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Київській області як платник податків.
04 червня 2018 року Головним управлінням ДФС у Київській області було сформовано ТОВ "Ніко" вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-35917-17, якою контролюючий орган зобов'язав позивача погасити наявну у нього недоїмку з єдиного соціального внеску, розмір якої відповідно до інформаційних систем контролюючого органу становить 1978024,31 грн.
Також, Головним управлінням ДФС у Київській області було сформовано ТОВ "Ніко" вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.06.2018 №Ю-35917-17У, яка набрала чинності 06.08.2018 та була пред'явлена до виконання до Бородянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київський області.
Не погоджуючись з вказаними вимогами, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.
Листом ДФС України від 17.10.2018 №33750/6/99-99-11-02-02-25 скарга позивача залишена без розгляду з тих підстав, що:
- ГУ ДФС у Київський області станом на 31.05.2018 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.06.2018 №Ю-35917-17 в розмірі 1978024,31 грн.;
- скаржником узгоджено вищезазначену вимогу від 04.06.2018 №Ю-35917-17 в результаті оскарження та рішенням ДФС України від 30.07.2018 №24919/6/99-99-11-02-02-25 про результати розгляду скарги залишено без змін, а скаргу від 27.06.2018 №27/1 без задоволення;
- вимога про сплату боргу недоїмки від 04.06.2018 №Ю-35917-17У ГУДФС у Київський області сформована для подання до органу державної виконавчої служби.
За таких обставин, вимога про сплату боргу недоїмки від 04.06.2018 №Ю-35917-17У не може бути предметом оскарження в адміністративному порядку.
З'ясовуючи фактичні підстави виникнення в інтегрованій картці ТОВ "Ніко" заборгованості, на суму якої відповідачем сформовано спірну вимогу, судом встановлено, що місяцем, починаючи з якого у ТОВ "Ніко" почала обліковуватись недоїмка з ЄСВ, є листопад 2014 року.
Як вбачається з інтегрованої картки ТОВ "Ніко" з ЄСВ, станом на 31.10.2014 у позивача обліковувалась переплата зі сплати ЄСВ у розмірі 81832,50 грн.
Водночас 20.11.2014 в інтегрованій картці ТОВ "Ніко" контролюючим органом було збільшено недоїмку з ЄСВ на 959105,66 грн. Як на підставу збільшення недоїмки з ЄСВ у графі "опис операції" інтегрованої картки ТОВ "Ніко" з ЄСВ міститься посилання "збільшено недоїмки невизначений документ".
Судом з'ясовано, що на суму недоїмки у розмірі 959105,66 грн. контролюючим органом було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.12.2014 №Ю-35917-17, яку позивач оскаржив до суду.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 07.10.2015 у справі №810/1603/15 задоволений адміністративний позов ТОВ "Ніко" до Ірпінської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Ірпінської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 10.12.2014 №Ю-35917-17; зобов'язано Ірпінську ОДПІ ГУ ДФС у Київській області виключити з картки особового рахунку ТОВ "Ніко" суму збору з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 23.10.2014 по 30.11.2014 у розмірі 1377398,33 грн.; зобов'язано Ірпінську ОДПІ ГУ ДФС у Київській області визнати суму боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 1377398,33 грн. безнадійною та списати її в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання податкового боргу.
Київський окружний адміністративний суд у рамках справи №810/1603/15 встановив, що станом на 30.11.2014 за ТОВ "Ніко" виникла заборгованість через несплату збору з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 23.10.2014 по 30.11.2014.
При цьому Київський окружний адміністративний суд встановив, що до 01.12.2014 ТОВ "Ніко" було зареєстроване та здійснювало господарську діяльність за адресою: Донецька область, м. Макіївка, яке відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 №1053-р віднесено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
Задовольняючи позов, Київський окружний адміністративний суд виходив з того, що відповідно до абз. 2-4 пункту 9-4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 2010 №2464-VI платники єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, звільняються від виконання своїх обов'язків зі сплати єдиного внеску на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану, а недоїмка, що виникла у таких платників ЄСВ за цей же період, визнається безнадійною та підлягає списанню.
Постанова Київського окружного адміністративного суду від 07.10.2014 у справі №810/1603/15 набрала законної сили 20.01.2016.
Дослідивши інтегровану картку ТОВ "Ніко" з ЄСВ судом встановлено, що постанову Київського окружного адміністративного суду від 07.10.2014 у справі №810/1603/15 органом доходів і зборів виконано не було, внаслідок чого в інтегрованій картці ТОВ "Ніко" продовжувала обліковуватись недоїмка, у рахунок погашення якої контролюючий орган спрямовував усі поточні платежі, здійснені ТОВ "Ніко".
Наведені обставини учасниками справи не заперечуються.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати визначаються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У свою чергу недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Частиною 2 статті 25 Закону №2464-VI передбачено, що у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Згідно з частиною 3 статі 25 Закону №2464-VI суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Відповідно до частини 4 статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
Аналіз наведених вимог чинного законодавства дає підстави для висновку, що підставою для направлення платникові ЄСВ вимоги про сплату боргу (недоїмки) є наявність у суб'єкта господарювання узгоджених грошових зобов'язань з єдиного внеску, не сплачених до бюджету у встановлений законом строк.
У даному випадку судом встановлено, що заборгованість, на суму якої контролюючим органом сформовано спірну вимогу від 04.06.2018 №Ю-35917-17, виникла внаслідок спрямування контролюючим органом починаючи з листопада 2014 року поточних платежів, здійснених позивачем, у рахунок погашення заборгованості з ЄСВ, що почала обліковуватись в інтегрованій картці з 20.11.2014 та суму якої визнано безнадійною і виключено з інтегрованої картки на підставі постанови Київського окружного адміністративного суду №810/1603/15.
Отже, даними інтегрованої картки ТОВ "Ніко" підтверджується, що фактично заборгованість у позивача виникла внаслідок ігнорування відповідачем судового рішення, яким його зобов'язано списати заборгованість ТОВ "Ніко" та внаслідок зміни напрямку поточних платежів, здійснених позивачем, у рахунок погашення неіснуючого (визнаного судом безнадійним) боргу.
Статтею 129 Конституції України (у редакції, чинній на момент набрання рішенням КОАС законної сили) передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент набрання рішенням КОАС законної сили) принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах, зокрема, є: верховенство права; обов'язковість судових рішень.
Згідно з статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Hornsby v. Greece" (Горнсбі проти Греції) від 19.03.1997, заява №18357/91, ЄСПЛ наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду.
Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень.
Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". До того ж Суд уже прийняв цей принцип у справах щодо тривалості судового провадження (див. останні рішення у справах "Ді Педе проти Італії" (Di Pede v. Italy) та "Заппія проти Італії" (Zappia v. Italy) від 26 вересня 1996 року, Reports of Judgments and Decisions 1996-IV, c. 1383 - 1384, п. 20 - 24 та с. 1410 - 1411, п. 16 - 20 відповідно).
У пункті 41 цього ж рішення ЄСПЛ зазначив, що вказані принципи набувають навіть більшої ваги в контексті адміністративного провадження при розгляді спору, результат якого має вирішальне значення для цивільних прав сторони. Ефективний захист сторони у такому судовому процесі та відновлення законності передбачають, що адміністративні органи зобов'язані виконати рішення цього суду. У зв'язку з цим Суд зазначає, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.
Беручи до уваги викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Оскільки постановою Київського окружного адміністративного суду від 07.10.2015 у справі №810/1603/15 визнано безнадійними та зобов'язано списати борг ТОВ "Ніко" з ЄСВ у розмірі 1377398,33 грн., невиконання якої мало наслідком утворення в інтегрованій картці ТОВ "Ніко" штучної заборгованості, суд дійшов висновку, що у відповідача не було підстав для формування та направлення позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.06.2018 №Ю-35917-17 у розмірі 1978024,31 грн.
Суд повністю відхиляє доводи та зауваження відповідача, якими він виправдовує бездіяльність контролюючого органу у питанні виконання постанови Київського окружного адміністративного суду від 07.10.2015 у справі №810/1603/15, суть яких зводиться до відсутності технічної можливості виконати зазначене рішення суду.
Суд зазначає, що обов'язок ГУ ДФС у Київській області як правонаступника обов'язків контролюючого органу, що був відповідачем у справі №810/1603/15, виконати рішення суду є безумовним і не залежить від технічних особливостей роботи його інформаційних систем, програмного забезпечення, кваліфікації технічних спеціалістів, що супроводжують його роботу, тощо.
Не заслуговують також уваги доводи відповідача щодо втрати чинності нормами про звільнення платників ЄСВ, які здійснюють діяльність у зоні АТО, від зобов'язань щодо сплати ЄСВ.
Відповідно до статті 58 Основного Закону України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп зазначено, що стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи в громадян упевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршено прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Надання зворотної сили законам суперечить духу правової держави.
Отже, незалежно від втрати чинності нормами, що встановлювали особливий порядок сплати ЄСВ для підприємств, що зареєстровані та здійснювали господарську діяльність на території проведення АТО, постанова Київського окружного адміністративного суду від 07.10.2015 у справі №810/1603/15 була та є обов'язковою до виконання.
Одночасно з цим суд зазначає, що ухвалюючи зазначене рішення, Київський окружний адміністративний суд керувався нормами пункту 9-4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VI.
Вказаним пунктом передбачено, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.
Суд зазначає, що положення пункту 9-4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VI на момент формування спірної вимоги від 04.06.2018 №Ю-35917-17 є чинними.
Отже, правове регулювання порядку сплати ЄСВ суб'єктами господарювання, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів у зоні АТО, з моменту ухвалення Київським окружним адміністративним судом постанови від 07.10.2015 у справі №810/1603/15 не зазнало жодних змін.
Посилання відповідача на положення інших законів, зокрема, від 24.12.2015 №911-VII, від 02.09.2014 №1669-VII зазначених висновків не спростовують, оскільки підстав їх застосовувати до спірних правовідносин немає. Суд зазначає, що відповідно до статті 2 Закону №2464-VI виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску.
З огляду на викладене у сукупності суд дійшов висновку, що відповідач без жодних правових підстав ухиляється від виконання рішення суду, яке набрало законної сили, внаслідок чого створив передумови для виникнення у позивача штучної заборгованості.
Таким чином, суд дійшов висновку, що формуючи спірну вимогу від 04.06.2018 №Ю-35917-17 контролюючий орган діяв недобросовісно та необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення (вчинення дії).
За таких обставин вимога про сплату боргу (недоїмки) від 04.06.2018 №Ю-35917-17 є протиправною та підлягає скасуванню.
Щодо вимог позивача про визнання протиправною та скасування вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.06.2018 №Ю-35917-17У, суд зазначає наступне.
Як стверджує позивач, він не отримував від відповідача вимоги від 04.06.2018 №Ю-35917-17 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 1978024,31 грн., а тому вважає, що дії відповідача щодо формування вимоги від 04.06.2018 №Ю-35917-17У та направлення її до органів ДВС є неправомірними.
Так, відповідно до пункту 4 Розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція), після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається в органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис,- в органі доходів і зборів.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.
Так, ДФС України в листі від 17.10.2018 №33750/16/99-99-11-02-02-25 зазначає про здійснення узгодження вимоги від 04.06.2018 №Ю-35917-17 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 1978024,31 грн., а саме на рішення ДФС України від 30.07.2018 №24919/6/99-99-11-02-02-25 за скаргою позивача від 27.06.2018 №27/1.
Однак, суд не бере такі доводи контролюючого органу, оскільки вони спростовується наступними обставинами.
Так, зокрема, рішення ДФС України від 30.07.2018 №24919/6/99-99-11-02-02-25 було прийнято за результатами розгляду скарги позивача саме на вимогу від 12.06.2018 №Ю-35917-17 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 1978024,31 грн., а не вимоги від 04.06.2018 №Ю-35917-17.
Крім того, предметом скарги позивача від 27.06.2018 №27/1 була саме вимога від 12.06.2018 №Ю-35917-17 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 1978024,31 грн., а не вимога від 04.06.2018 №Ю-35917-17.
Також, судом встановлено, що відповідно до конверту та відстеження поштового пересилання поштових відправлень, відправлення №0820501525399 відправлено відповідачем 14.06.2018 о 19 год. 22 хв. та вручено позивачу 20.06.2018 о 14 год. 53 хв.
При цьому, в даному конверті заходилась вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 1978024,31 грн. від 12.06.2018 №Ю-35917-17, яка на теперішній час оскаржується позивачем в судовому порядку в межах справи №810/4126/18.
Отже, наведене свідчить, що вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 1978024,31 грн. від 04.06.2018 №Ю-35917-17, на підставі якої винесена вимога від 04.06.2018 №Ю-35917-17У та пред'явлена до виконання до органів державної виконавчої служби, позивачу не направлялась та не вручалась.
При цьому, під час розгляду справи відповідач не надав суду належних доказів того, що вказана вимога від 04.06.2018 №Ю-35917-17 направлялась та була вручена позивачу.
На підставі вище зазначеного, суд звертає увагу на положення п.п.21.1.1 п. 21.1 ст.21 ПК України, яким визначено, що посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.
Так, відповідно до пункту 4 Розділу VI Інструкції №449, при формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера "У" (узгоджена вимога).
В третій частині літера "У" (інформація щодо узгодження вимоги) проставляється у разі надсилання:
платнику узгодженої вимоги внаслідок процедури оскарження;
вимоги до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства відповідно до цієї Інструкції.
Пунктом 5 Розділу VI Інструкції №449 у разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгодженої в результаті оскарження суми боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення органу доходів і зборів або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності).
Орган доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня узгодження вимоги (набрання нею чинності):
вносить вимогу про сплату недоїмки до Єдиного державного реєстру виконавчих документів та пред'являє її до виконання в порядку, встановленому законом (після початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів);
надсилає її в порядку, встановленому законом, до органу державної виконавчої служби (до початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів).
Враховуючи те, що під час розгляду справи було встановлено невручення (не надсилання) позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 1978024,31 грн. від 04.06.2018 №Ю-35917-17, суд приходить до висновку, що така вимога від 04.06.2018 №Ю-35917-17У не може вважатись узгодженою (не набула чинності).
Відтак, наведене свідчить, що у відповідача були відсутні правові підстави для формування вимоги з літерою "У", тобто вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.06.2018 №Ю-35917-17У та направлення її до виконання до органів державної виконавчої служби, а тому така вимога від 04.06.2018 №Ю-35917-17У є протиправною та підлягає скасуванню.
Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 29670,36 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 16.11.2018 №492. Доказів понесення інших витрат суду не надано.
Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДФС у Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 04.06.2018 №Ю-35917-17.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 04.06.2018 №Ю-35917-17У.
Стягнути на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Ніко" (код ЄДРПОУ 20390397) сплачений судовий збір у розмірі 29670,36 грн. (двадцять дев'ять тисяч шістсот сімдесят грн. 36 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Балаклицький А. І.