Україна
Донецький окружний адміністративний суд
12 березня 2019 р. Справа№200/2198/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Загацька Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька область, м.Маріуполь, вул. Зелінського, 27а) з позовними вимогами:
- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати недоотриманої пенсії за минулий період з 28.04.2018 року по 30.09.2018 року;
- зобов'язати відповідача здійснити виплату недоотриманої пенсії за минулий період з 28.04.2018 року по 30.09.2018 року.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що як внутрішньо переміщена особа перебуває на обліку відповідача, та відповідачем виплата пенсії за спірний період не здійснювалась. Позивач вважає зазначені дії відповідача протиправними, з огляду на те, що виплату пенсії було припинено не з підстав, передбачених ст. 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, вважає свої права на пенсійне забезпечення порушеними.
Відповідач надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву позивача, у якому заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, посилаючись на нормативно-правові акти з питань соціального забезпечення внутрішньо переміщених осіб. У наданому на адресу суду відзиві відповідач зазначив, що за виплата пенсії минулий період з 01.04.2018 року по 30.09.2018 року обліковується в органах та виплачується на умовах окремого порядку.
Ухвалою суду від 12.02.2019 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії ВВ № 689308, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.
Судом встановлено та не заперечується відповідачем по справі, що позивач є пенсіонером та перебуває на обліку управління як внутрішньо переміщена особа, згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 02.05.2018 року №0000527022.
Факт невиплати позивачу пенсії за спірний період підтверджено витягом з електронної пенсійної справи позивача та наданою відповідачем довідкою про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії від 11.03.2019 року.
Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів щодо прийняття відповідачем окремого рішення про припинення виплати пенсії, в порядку, передбаченому ст. 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву, спірними питанням у справі є правомірність припинення виплати пенсії позивачу в період з 28.04.2018 року по 30.09.2018 року .
Суд зазначає, що за наслідками апеляційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду набрало законної сили рішення Верховного Суду від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (Пз/9901/20/18) за позовом ОСОБА_2 до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень ч. 10 ст. 290 КАС України у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає:
1) ознаки типових справ;
2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм;
3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
У своєму рішенні від 03 травня 2018 року Верховний Суд дійшов висновку, що в контексті цієї зразкової адміністративної справи ознаками типових, визначених п. 21 ч. 1 ст. 4 КАС України справ, є такі (п. 113 рішення):
1) позивач у цій категорії справ є пенсіонер, якому/якій призначено пенсію згідно із Законом № 1058-ІV та який/яка є внутрішньо переміщеною особою;
2) відповідачем є територіальний орган Пенсійного фонду України, на пенсійному обліку якого перебуває позивач;
3) спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв'язку з припиненням територіальними органами Пенсійного фонду України виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з підстав, які не передбачені п. 1, 3- 5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV);
4) позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати неправомірними дії щодо припинення виплати пенсії та зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії).
Окрім того, Верховним Судом було визначено обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права. А саме - у п. 114 рішення зазначено, що висновки Верховного Суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких позивач:
1) є громадянином України;
2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи;
3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону № 1058-IV.
Поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем.
Відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.
На підставі досліджених матеріалів адміністративної справи № 200/2198/19-а суд доходить висновку, що вона відповідає ознакам типової справи, наявні обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права. Обставини, які виключають типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм - відсутні. Отже, зазначена справа розглядається як типова.
Суд зазначає, що в силу вимог ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Підстави припинення виплати пенсії передбачені нормами ст. 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, згідно яких виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Як встановлено судом на підставі наявних матеріалів справи та відзиву відповідача виплата пенсії позивачеві була припинена без прийняття відповідного рішення до з'ясування місця фактичного проживання, що не передбачено нормами ст. 49 Закону № 1058-IV.
Верховний Суд у постанові від 22 березня 2018 року (справа №243/6391/17) за результатом розгляду аналогічної справи дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття Пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами ст. 49 Закону № 1058-IV. Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, у разі смерті пенсіонера, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, в інших випадках, передбачених законом.
Матеріали справи не містять достатніх та переконливих доказів щодо існування визначених Законом підстав для припинення виплати пенсії. Крім того, у листи відповідача не заперечується право позивача на належні йому суми пенсії.
Також, слід підкреслити пріоритетність застосування положень ст. 49 Закону №1058-IV, тому, посилання відповідача у листі щодо правомірності припинення/невиплати пенсії на підзаконні нормативно-правові акти з питань соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, є безпідставними.
Окрім того, суд зауважує, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
У рішеннях Конституційного Суду України (від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
У даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що у такому випадку відповідач не може посилатися на відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій, оскільки порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, а відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій. Суд, відповідно до норм ст. 6 КАС України вирішує дану справу, зокрема, з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, який у своєму рішенні “Сук проти України” зазначив: “державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (див., з-поміж інших судових рішень, рішення у справі “Бурдов проти Росії” (Burdov v. Russia), згадане вище, пункт 35). Тому остаточна відмова національних органів у праві заявника на цю доплату за період, що розглядається, є свавільною і такою, що не ґрунтується на законі”.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Нормами ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на наведене, досліджені матеріали справи та зроблені судом висновки, на підставі положень ст. 162 КАС України, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача, а позов таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.
Ухвалою суду від 12.02.2019 року задоволено клопотання позивача та відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.
Враховуючи, що позов підлягає задоволенню повністю, відповідно до вимог ч.2 ст.133, ч. 1 ст. 139 КАС України судовий збір в сумі 768,40 грн. належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в дохід державного бюджету України.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, паспорт серії ВВ №689308) до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 недоотриманої пенсії за минулий період з 28.04.2018 року по 30.09.2018 року.
Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити виплату недоотриманої пенсії ОСОБА_1 за минулий період з 28.04.2018 року по 30.09.2018 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а) на користь Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 768,40 грн.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 12.03.2019 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Загацька Т. В.