05 березня 2019 року 09 год. 00 хв.Справа № 280/518/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., перевіривши матеріали адміністративної справи за позовом
ОСОБА_1 (69002, АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1)
до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (69057, м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, буд. 2-Б; код ЄДРПОУ 41248629)
про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
06 лютого 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати дії відповідача щодо відмови у зарахуванні до загального стажу періоду роботи з 07 квітня 1988 року по 01 лютого 1991 року неправомірними;
- зобов'язати відповідача зарахувати до загального стажу період роботи з 07 лютого 1988 року по 01 лютого 1991 року, у зв'язку із чим перерахувати розмір пенсії за віком.
Ухвалою суду від 07 лютого 2019 року відкрито спрощене позовне провадження, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без виклику сторін, відповідно до приписів статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою суду від 05 березня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи з викликом (повідомленням) сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона перебуває на обліку у відповідача, як отримувач пенсії за віком. Зазначає, що при розрахунку пенсії відповідачем протиправно не враховано до стажу роботи період з 07 квітня 1988 року по 01 лютого 1991 року, оскільки запис № 16 у її трудовій книжні містить виправлення, а саме, в останній графі 92 р. виправлено на 91. Вважає такі дії відповідача протиправними та просить позовні вимоги задовольнити.
01 березня 2019 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 8441), в якому зазначає, що період роботи позивача з 07 квітня 1988 року по 01 лютого 1991 року не був включений з огляду на те, що в її трудовій книжці в даті наказу про звільнення (запис № 16) міститься виправлення та дата звільнення «1991» не співпадає з датою в наказі «1992 рік». Зазначає, що управління діяло в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1, 08 листопада 2018 року звернулась до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).
Разом із заявою нею були подані наступні документи: копія паспорта; копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру; копія трудової книжки, копія диплому про навчання; копія свідоцтва про народження дитини; копія свідоцтва про одруження; довідка ПАТ «Запорізький абразивний комбінат» № 57 від 02 жовтня 2018 року, архівна довідка № 04-25/Л-2062 від 25 вересня 2018 року.
Відповідачем при обчисленні стажу позивача враховано 26 років 10 місяців 17 днів.
Не врахований період роботи позивача з 07 квітня 1988 року по 01 лютого 1991 року.
08 січня 2019 року представник позивача звернувся до пенсійного органу із запитом щодо роз'яснення причин незарахування до загального стажу позивача вказаного періоду.
Листом від 18 січня 2019 року № 203/07 Олександрівський відділ Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя повідомив, що оскільки в трудовій книжці позивача в даті наказу про звільнення (запис № 16) з Учбово-курсового комбінату облпобудуправління міститься виправлення та дата звільнення «1991 рік» не співпадає з датою в наказі «1992 рік», тому зазначений період не враховано до страхового стажу для призначення пенсії.
Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За даними трудової книжки ОСОБА_1 серії БТ-І № 2342269 позивач була звільнена з посади майстра виробничого навчання Учбово-курсового комбінату облпобудуправління (наказ № 3 від 01 лютого 1991 року).
Як вже зазначалось вище, ОСОБА_1 було відмовлено у зарахуванні періоду роботи з 07 квітня 1988 року по 01 лютого 1991 року на посаді майстра виробничого навчання Учбово-курсового комбінату облпобудуправління.
Згідно статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХХІ від 05 листопада 1991 року основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Щодо посилання відповідача на пункт 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, як на підставу відмови позивачу у зарахуванні періоду роботи з 07 квітня 1988 року по 01 лютого 1991 року до стажу та необхідності підтвердження цього періоду роботи, оскільки в трудовій книжці містяться виправлення про ці періоди, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Судом встановлено, що у трудовій книжці позивача наявні записи про те, що у період з 07 квітня 1988 року по 01 лютого 1991 року ОСОБА_1 працювала (записи № 15-16) на посаді майстра виробничого навчання Учбово-курсового комбінату облпобудуправління. Вказаний запис у трудовій книжці не містить неточностей, запис зроблений чітко та без виправлень. Більш того, суд звертає увагу, що запис № 16 у трудовій книжці засвідчений печаткою підприємства, відповідальним працівником якого він внесений у вищевказану трудову книжку.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, суд вважає твердження відповідача про необхідність підтвердження позивачем періоду роботи з 07 квітня 1988 року по 01 лютого 1991 року на посаді майстра виробничого навчання Учбово-курсового комбінату облпобудуправління, безпідставним та таким, що не відповідає вимогам законодавства України.
Згідно пункту 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Крім того, суд вважає за потрібне звернути увагу, що записи у трудовій книжці ОСОБА_1 серії БТ-І № 2342269 відповідають вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року, в тому числі і підпунктам 2.6, 2.7, 2.8, 2.9.
Отже, відповідач відмовив позивачу у зарахуванні спірного стажу роботи всупереч статті 19 Конституції України, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.
Таким чином на підставі викладеного, суд дійшов висновку що дії відповідача щодо відмови позивачу у зарахуванні спірного стажу роботи, є протиправними, а тому позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо суми витрат, які позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частини 1, 2, 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1-5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України:
1. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
3. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
4. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
5. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З метою розподілу судових витрат позивач повинен подати до суду детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Таким чином, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.
Зважаючи на наявні в матеріалах справи документи, суд не вбачає підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача на користь позивача, оскільки, по-перше, їх розмір не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, а, по-друге, у позові позивачем не заявлено клопотання про стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу з відповідача на його користь.
Матеріалами справи встановлено факт сплати судового збору у розмірі 768 гривень 40 копійок, що підтверджується квитанцією від 30 січня 2019 року № 007040.01.009.080.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 (69002, АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (69057, м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, буд. 2-Б; код ЄДРПОУ 41248629) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя щодо відмови у зарахуванні до загального стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 07 квітня 1988 року по 01 лютого 1991 року неправомірними;
Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя зарахувати до загального стажу період роботи ОСОБА_1 з 07 лютого 1988 року по 01 лютого 1991 року, у зв'язку із чим перерахувати розмір пенсії за віком.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 (сорок) копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі виготовлено та підписано 05 березня 2019 року.
Суддя М.С. Лазаренко