05 березня 2019 року 09 год. 30 хв.Справа № 280/380/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., перевіривши матеріали адміністративної справи за позовом
ОСОБА_1 (08112, АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1)
до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (69057, м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, буд. 2-Б; код ЄДРПОУ 41248629)
про визнання протиправною бездіяльності та стягнення невиплаченої пенсії,
28 січня 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії позивачу за період з 01 вересня 2014 року по 31 липня 2015 року та стягнути з відповідача на користь позивача кошти у сумі 17243,93 грн.
Ухвалою суду від 31 січня 2019 року вказану позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк для усунення її недоліків. 12 лютого 2019 року позивачем через канцелярію суду було подано документи на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою суду від 13 лютого 2019 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання на 05 березня 2019 року о 09 годині 30 хвилин.
Ухвалою суду від 05 березня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про проведення судового засідання з викликом (повідомленням) сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона є внутрішньо переміщеною особою, яка з середини 2018 року перебуває на обліку в територіальному пенсійному органі у місті Києві, де отримує пенсію за віком. До цього часу перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Вознесенівському районі м. Запоріжжя, правонаступником якого наразі є Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, а саме з 01 вересня 2014 року по 31 грудня 2016 року. Вказує, що їй було припинено виплату пенсії з підстав, що не передбачені статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Вважає, що припиненням виплати пенсії порушено право позивача на пенсійне забезпечення та просить позовні вимоги задовольнити.
04 березня 2019 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 8664), в якому зазначає, що позивача на облік до взято 19 грудня 2016 року, пенсію позивачу нарахована за період з 1 листопада 2014 року по 31 грудня 2016 року у розмірі 40750,61 грн. Виплату пенсії позивачу було зупинено на підставі пунктів 11, 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365. Зазначає, що 01 січня 2017 року позивача знято з обліку у зв'язку із зміною реєстрації місця проживання, а пенсійну справу направлено до Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, про що свідчить атестат від 27 червня 2018 року. Стверджує, що не може бути відповідачем по цій справі, оскільки позивач на цей час перебуває на обліку у Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
04 березня 2019 року через кабінет електронного суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 8657), в який зазначено, що твердження відповідача у відзиві не відповідають фактичним обставинам справи та не находять жодного підтвердження у законодавстві України.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Позивач є громадянкою України, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії ВА № 688565. Позивач є пенсіонером за віком, про що свідчить пенсійне посвідчення №1879700326.
Як убачається з наявних матеріалів справи, з 19 грудня 2016 року позивача взято на облік до відповідача. Із 1 листопада 2014 року по 31 грудня 2016 року позивачу нарахована пенсія у розмірі 40750,61 грн..
Позивача було взято на облік як внутрішньо переміщену особу згідно з довідкою Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенському району від 05 липня 2016 року № НОМЕР_2, фактичне місце проживання: 69035, АДРЕСА_2.
Для отримання пенсії позивачем у місцевому відділенні ПАТ "Державний ощадний банк України" було відкрито рахунки. Як стверджує позивач, на вказані рахунки з моменту їх оформлення і до подання позову не надійшло жодних виплат.
02 липня 2018 р. позивач звернувся із заявою до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району для надання інформації щодо причин скасування довідки від 05 липня 2016 року № НОМЕР_2.
Як убачається з листа від 18 липня 2018 року № К-0611-п/01-16 Управління соціального захисту населення по Вознесенівському районі підставою для скасування позивачу довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за якими внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.
Вказано також, що управлінням отримано лист від 07 серпня 2018 року № 0.64-25214/0/15-17 Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, в якому надано список осіб, які більше ніж 60 днів поспіль перебували на тимчасово непідконтрольній Україні території, що відповідно до пункту 3 статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" є підставою для скасування довідки як особам, які повернулись до покинутого місця проживання, в якому вказано прізвище ОСОБА_1.
У зв'язку з цим 16 серпня 2017 року рішенням Управління соціального захисту населення скасовано довідку про взяття на облік позивача згідно з пунктом 3 статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та пунктом 9 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08 червня 2016 року.
В подальшому рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району від 31 серпня 2017 року № 34 припинено соціальні (пенсійні) виплати.
02 липня 2017 року позивач звернувся із заявою до відповідача для надання розрахунку пенсії, що нарахована позивачу за період з 01 травня 2015 року по 05 липня 2016 р., та виплати (перерахувати) відповідну пенсію за даний період.
Як вбачається з листів відповідача від 18 липня 2018 року № 44/К-9/ВЕБ та 19 липня 2018 року № 436/К-10, у відповідача позивач не перебуває на обліку. Згідно з запитом № 523 від 05 червня 2018 року електрону пенсійну справу знято з обліку та надіслано разом із атестатом про зняття з виплати пенсії супровідним листом вих. № 11926/05 від 03 липня 2018 року до Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області. Для вирішення питань виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно особисто або через законного представника звернутися до Києво-Святошиннського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, на обліку якого позивач перебуває у цей час.
Як вбачається з позовної заяви, 04 квітня 2018 року Управлінням соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області позивачу видано нову довідку № 00005500218 про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи, в якій вказано нове фактичне місце проживання/перебування: 08112, АДРЕСА_1.
Як стверджує позивач, вона в цей же день стала на пенсійний облік в управлінні Пенсійного фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області та з метою отримання пенсійних виплат відкрила відповідний рахунок у місцевому відділенні Ощадбанку.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідачів - Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Київської області, Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя задоволено у повному обсязі та вирішено:
стягнути з Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 54823 грн. 98 коп., що є пенсією за період з серпня 2015 р. по травень 2018 року;
стягнути з Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 3224 грн. 94 коп., що є пенсією за червень-липень 2018 року.
Але, оскільки за період з 01 вересня 2014 року по 31 липня 2015 року позивачем пенсія так і не отримана, вона вважає, що її права та інтереси порушено протиправною бездіяльністю відповідача, а тому звертається із цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) закріплено гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Згідно з вимогами частини 1 статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Як вбачається із статті 7 Закону № 1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою, та наявність рахунку в установах публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (пункт 1).
Відповідно до вимог статті 12 Закону № 1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Згідно з листом Управління соціального захисту населення по Вознесенівському районі від 18 липня 2018 року № К-0611-п/01-16 рішенням Управління соціального захисту населення 16 серпня 2018 року позивачу було скасовано довідку про взяття на облік згідно з пунктом 3 статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та пунктом 9 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08 червня 2016 року.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх … у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Надане вищевказаною статтею право детально регламентовано у Законах України № 1788-XII від 05 листопада 1991 року "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) та № 1058-IV від 09 липня 2003 р. "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV), зокрема, у статтях 1 і 8 відповідно.
Названими правовими нормами Законів визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених Законом № 1788-XII. Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого Законом № 1058-IV пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Позивач є громадянином України та відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV набула право на отримання пенсії за віком, яка була їй призначена пенсійним фондом, зазначений факт не є спірним у цій справі.
Підстави для припинення виплати пенсії передбачено частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, якими є: виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
Судом встановлено, що позивачу не виплачена нарахована пенсія за період з 01 вересня 2014 року по 31 липня 2015 року та їй було припинено її виплату 31 серпня 2017 року згідно з рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 34
Надаючи правову оцінку факту припиненню виплати пенсії позивачу, суд виходить з наступного.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
У частині 1 статті 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду. Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Згідно з наявною у матеріалах справи копією листа Управління соціального захисту населення по Вознесенівському району від 18 липня 2018 року виплату пенсії позивачу з 31 серпня 2017 року припинено у зв'язку із скасуванням 16 серпня 2017 року довідки внутрішньо переміщеної особи.
Водночас Законом №1058-IV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як скасування довідки внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до вимог статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закону №1382-IV) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.
Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.
У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Водночас, як встановлено судом, прийняте відповідачем рішення про припинення виплати позивачу пенсії не містить зазначення передбачених законом підстав для вчинення таких дій.
У листі від 18 липня 2018 року відповідач, як на підставу для припинення виплати пенсії позивачу, посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".
Однак, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статті 49 цього Закону.
Суд наголошує, що за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Водночас суд зазначає, що скасування довідки внутрішньо переміщеної особи чи відсутність підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова Кабінету Міністрів України №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.
Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з вересня 2014 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Крім того, суд зазначає, що згідно з вимогами частини 1 статті 46 Закону № 1058-IV визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
З урахуванням з'ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню. Доводи відповідача не приймаються судом до уваги виходячи з вищезазначеного.
Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд не приймає доводи відповідача, стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду з огляду на наступне.
Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів
Зміст наведеної норми свідчить про те, що Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами Кодексу адміністративного судочинства України, а й іншими законами України; обчислення строків звернення до суду щодо виплати або не виплати пенсії, припинення виплати пенсії обчислюється спеціальним Законом, яким є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
Системний аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія.
Із зазначеного вбачається, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення застосування до адміністративного позову шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України , має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком.
Аналогічну позицію щодо застосування строків звернення до суду у справах цієї категорії викладено в рішенні Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі №573/1759/17 (К/9901/3564/18), та від 03 травня 2018 року у справі №805/402/18 (№Пз/9901/20/18).
Враховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем протиправно було припинено виплату пенсії позивачу, протиправно не було поновлено позивачу виплату пенсії, а відтак порушено право позивача на отримання пенсії. Крім того, не дотримано вимог, передбачених частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені позивачем доводи не було спростовано відповідачем.
З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача була протиправною. Порушено право позивача на отримання пенсії, а відтак позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Частиною 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Матеріалами справи встановлено факт сплати судового збору у розмірі 768 гривень 40 копійок, що підтверджується квитанцією від 06 лютого 2019 року № 21.
Керуючись статтями 9, 77, 139, 243-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 (08112, АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (69057, м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, буд. 2-Б; код ЄДРПОУ 41248629) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення невиплаченої пенсії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2014 року по 31 липня 2015 року.
Стягнути з Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 17243,93 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 (сорок) копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі виготовлено та підписано 05 березня 2019 року.
Суддя М.С. Лазаренко