Єдиний унікальний номер: 378/1354/18
Провадження № 2/378/38/19
"12" березня 2019 р. Ставищенський районний суд Київської області в складі:
головуючого - судді: Марущак Н. М.
за участю секретаря: Калиновської Л.В.,
позивача: ОСОБА_1,
її представника: ОСОБА_2,
представників відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в смт. Ставище Київської області клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Терен», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_5 господарство «Гай ЛТД», треті особи, Державна реєстраційна служба Ставищенської районної державної адміністрації, Головне управління Держгеокадастру у Київській області, про визнання недійсним договору оренди землі, стягнення неотриманого доходу у вигляді орендної плати та моральної шкоди,
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаною позовною заявою, просить суд:
- визнати недійсним договір оренди № 30 від 28 грудня 2012 року(Правочин) земельної ділянки з кадастровим №3224255100:03:001:0033, між Приватним Підприємством «Терен» в особі ОСОБА_3 та ОСОБА_6;
- стягнути з Приватного підприємства «Терен» за користування вищевказаною земельною ділянкою за період з 29.12.2012 по 31.12. 2018 - неотриманого доходу у вигляді орендної плати за використання земельної ділянки у сумі 53047,02 гривень, моральну шкоду в сумі 25000 грн. та
- стягнути з Приватного підприємства «Терен» судовий збір і витрати, пов'язані з розглядом справи: на професійну правничу допомогу у сумі 121492 грн. 50 коп., проведення почеркознавчого дослідження в сумі 7500 грн. та кошти за проведення майбутньої експертизи, виклики спеціаліста, свідків.
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, що належить Приватному підприємству «Терен» та заборони вчиняти певні дії на земельній ділянці, а саме обробляти вищевказану земельну ділянку, передавати її в суборенду.
В обґрунтування заяви зазначив, що накладення такого арешту необхідне длязабезпечення належного виконання рішення суду, а також унеможливлення відповідачем продажу майна, техніки та виведенням з рахунків грошових коштів, необхідних для виплати коштів за спричинення моральної, матеріальної шкоди та судових витрат.
Розглянувши вказану заяву, всебічно та повно дослідивши доводи представника позивача, заслухавши думку позивача, яка підтримала вказане клопотання, думку представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4, які заперечили проти задоволення клопотання через його безпідставність, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 3 ст.151 ЦПК України забезпечення позову за заявою осіб, які беруть участь у справі, допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, та забороною вчиняти певні дії.
Згідно з ч.1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.
При цьому, відповідно до вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Інститут забезпечення позову застосовується у цивільному процесі з метою забезпечення подальшого виконання судового рішення, як завершальної стадії судового процесу, у разі існування підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.
Відповідно до п. п. 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Разом із тим, позивачем не зазначено доводів та не надано відповідних доказів про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Як вбачається з позовної заяви, 29 грудня 2012 року в Управлінні Держкомзему у Ставищанському районі Київської області зареєстровано оспорюваний договір від 28 грудня 2012 року оренди земельної ділянки загальною площею 7,68 га з кадастровим №3224255100:03:001:0033, укладений між Приватним Підприємством «Терен» в особі ОСОБА_3 та ОСОБА_6.
Відповідно до вимог ст. 18 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 125, 126 ЗК України договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки по договору, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.
Отже, з моменту державної реєстрації оспорюваного договору ПП «Терен» набуло права орендаря земельної ділянки, тобто використання та здійснення господарської діяльності відповідно до цільового призначення та умов, визначених договором, який оспорюється.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у звязку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження господарюючого субєкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді приводить до незворотних наслідків.
Отже, при обранні заходів забезпечення позову суд повинен також врахувати необхідність збереження балансу прав і законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин та інших осіб.
Відповідно до діючого законодавства договір оренди землі передбачає обов'язок орендодавця - власника спірної земельної ділянки, за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння та користування на певний строк, а орендар зобов'язаний (і має право) використовувати цю земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Застосування такого засобу забезпечення позову, як заборона вчинення дій, направлених на використання та обробіток спірної земельної ділянки, передбачає не тільки позбавлення відповідача та інших заінтересованих осіб на весь час вирішення спору у суді права вільно користуватися й розпоряджатися вищевказаною земельними ділянками, а й фактичним використанням її, що перешкоджає здійсненню підприємницької діяльності особі, з якою спадкодавець ОСОБА_6 уклалв договір оренди, який на даний час оспорюється позивачем та є чинним.
Крім того, враховуючи обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову зазначеним позовним вимогам, суд вважає, що заходи забезпечення щодо заборони вчиняти вищевказані дії не стосуються предмету спору та жодним чином не можуть вплинути на хід виконання можливого майбутнього рішення суду про задоволення позову.
Так, як вказано вище, забезпечення позову покликане забезпечити належне виконання можливого рішення суду про задоволення позову, тобто вплинути на можливе утруднення його виконання чи сприяти уникненню можливості його невиконання.
Позовною вимогою є визнання недійсним договору та стягнення неотриманого доходу у вигляді орендної плати та моральної шкоди. Користування ділянкою жодним чином не впливатиме на виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Крім того, позивач у заяві про забезпечення позову просить накласти арешт на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно Приватного підприємства „Терен”, при цьому, не вказуючи, в якій банківській установі вони знаходяться, та у якому співвідношенні накладати арешт відповідно до заявлених вимог, на яке саме майно накласти арешт, підтвердження належності цього майна відповідачу.
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування та підтвердження їх доказами, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
За таких умов, суд приходить до висновку про відсутність підстав та ризиків, визначених ст.149 ЦПК України, для забезпечення позову.
Керуючись статтями ст.ст. 149-159, 260, 353, 354 ЦПК України, суд -
Відмовити в задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, що належить Приватному підприємству «Терен» та заборони вчиняти певні дії на земельній ділянці.
На ухвалу суду може бути подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду через Ставищенський районний суд Київської області протягом п'ятнадцяти днів з дня її оголошення.
Суддя Н. М. Марущак