Сквирський районний суд Київської області
Справа № 376/1074/18
Провадження № 2/376/268/2019
"20" лютого 2019 р. Сквирський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді - Клочко В.М.,
при секретарі судових засідань Щур Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сквира Київської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про скасування заборгованості по аліментах та зміну розміру аліментів, -
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтовує тим, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25.12.2002 року з нього на користь відповідача ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ј частини всіх видів його заробітку (доходу), та до досягнення дочкою повноліття. На виконання даного рішення було видано відповідний виконавчий лист. Водночас, між ним та ОСОБА_3 була досягнута усна домовленість про те, що він відмовляється від батьківських прав, щодо неповнолітньої ОСОБА_6, а відповідач відкличе виконавчий лист. Крім того, йому не було відомо про відкриття виконавчого провадження, він має незадовільний стан здоров'я, у зв'язку з чим не має змоги офіційно працевлаштуватись. В подальшому у державній виконавчій службі ним була отримана довідка розрахунок заборгованості з аліментів, згідно якої станом з 01.09.2012 року по 01.03.2018 року розмір заборгованості становить 61019,99 грн. На переконання позивача вказана заборгованість розрахована неправомірно, оскільки він не має постійного стабільного доходу, у зв'язку з хворобою, яка перешкоджає йому працювати на постійній основі та виконувати кваліфіковану працю. Саме тому заборгованість з аліментів у позивача виникла у зв'язку з тяжкою хворобою та тривалим безробіття. Вказані обставини щодо погіршення стану здоров'я та матеріального становища, а також наявність у позивача на утриманні неповнолітньої дитини, на переконання позивача, також свідчать про неможливість сплачувати аліменти у розмірі, визначеному рішенням суду. Саме тому просить зменшити розмір аліментів, які стягуються з нього на користь ОСОБА_3 на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25.12 2012 року з 1/4 частини його заробітку (доходу) на 1/6 частину заробітку (доходу), але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та до досягнення дитиною повноліття, а також звільнити від заборгованості з аліментів.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов в повному обсязі.
Представник відповідача адвокат - Голуб С.А. надала відзив на позовну заяву, який підтримала у судовому засіданні та зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_2 визнає частково, зокрема не заперечує, щодо зменшення розміру аліментів. Водночас, з іншими позовними вимогами відповідача не погоджується та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню. Оскільки, вважає необґрунтованими доводи позивача стосовно того, що позивач вважав, що надавав нотаріальну посвідчену заяву, у якій відмовлявся від батьківських прав та не заперечував щодо усиновлення дитини, насправді позивач, як батько дитини в березні 2012 року надав згоду на зміну прізвища дитини. Також, відповідач не погоджується з тим, що позивач не має постійного стабільного доходу, оскільки тривалий час хворів та має захворювання, які перешкоджають йому на постійній основі виконувати кваліфіковану працю і не знав про наявність виконавчого листа на виконанні в органах ДВС. Представник відповідача звернув увагу на ту обставину, що ОСОБА_3 неодноразово зверталась до Державної виконавчої служби зі зверненням щодо не виконання боржником ОСОБА_2 рішення суду, листом від 26.01.2012 року ДВС повідомила, що з 27.04.2007 року по 18.02.2009 року виконавчий документ перебував за місцем роботи боржника у ВАТ «Шамраївський цукровий завод» де стягувались аліменти із його заробітної плати. В подальшому боржник звільнився та на облік у районний центр зайнятості не став, пенсію не одержує та на обліку, як суб'єкт підприємницької діяльності не перебуває. Крім того, позивачем не надано належних доказів, щодо стану здоров'я, тощо.
Третя особа : ОСОБА_4 у судовому засіданні повідомила, що вона є дружиною позивача ОСОБА_2 та від спільного шлюбу мають дочку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, що є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів. Її чоловік тривалий час не працює, оскільки хворіє, а тому не має змоги працевлаштуватись. Фактично родину вона утримує за власні доходи, а тому просить звільнити ОСОБА_2 від заборгованості по сплаті аліментів.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах цивільної справи, суд дійшов до висновку, що у задоволенні пред'явленого позову належить відмовити частково з таких підстав.
Судом встановлено, що сторони по справі, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 08.08.2000 року по 22.01.2003 року перебували у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбно-сімейних відносин у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дочка ОСОБА_6.
14.02.2012 року відповідач ОСОБА_3 змінала своє прізвище на дошлюбне на ОСОБА_6.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20.12.2002 року було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) але не менше 1/2 неоподаткованого мінімуму доходів громадян починаючи з 11.12.2002 року і до досягнення дитиною повноліття та було видано відповідний виконавчий лист.
21.01.2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб.
22.12.2011 року ОСОБА_2 написав заяву, у якій зазначив, що відмовляється від батьківських прав, по відношенню до своєї малолітньої дочки ОСОБА_6.
23.12.2011 року ОСОБА_3 написала заяву до ВДВС Сквирського РУЮ про повернення виконавчого листа без виконання і згідно постанови державного виконавця від 29.12.2011 року виконавчий лист було повернуто стягувачу ОСОБА_3.
13.03.2012 року ОСОБА_2 написав заяву, у якій вказав, що не заперечує проти зміни прізвища його дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
31.05.2012 року відділом РАЦС Білоцерківського міського управління юстиції Київської області було видано повторне свідоцтво про народження ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 де батьком зазначений ОСОБА_2
13.08.2012 року державним виконавцем ВДВС Сквирського РУЮ повторно була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження, щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 народилась дочка ОСОБА_8
22.01.2016 року ОСОБА_13 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_5 у родині ОСОБА_13 та ОСОБА_3 народився син ОСОБА_15.
Установленим судом фактам відповідають сімейні правовідносини, які регулюються ст. 51 Конституції України, ст.ст. 3,18,27 Конвенції про права дитини, ст.5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 180-184, 191 СК України.
Статтею 51 Конституції України передбачені права дітей на матеріальне утримання з боку батька та права на їх повноцінне життя та всебічний розвиток.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають із вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 року і відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
У п.26 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" та п.23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України №2" наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджено кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 Постанови ПВС України від 12.06.2009 року №2 "Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції").
У Преамбулі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, підписаної Україною 21.02.1990 року, ратифікованої 27.02.1991 року і 27.09.1991 року набула чинності для України, зазначено, що Організація Об'єднаних Націй в Загальній декларації прав людини проголосила, що діти мають право на особливе піклування і допомогу; в сім'ї як основному осередку суспільства і природному середовищі для зростання і благополуччя всіх її членів і особливо дітей мають бути надані необхідні захист і сприяння, з тим щоб вони могли повністю покласти на себе зобов'язання в рамках суспільства; дитина має бути повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві та вихована в дусі ідеалів, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй, і особливо в дусі миру, гідності, терпимості, свободи, рівності і солідарності.
Статтею 26 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці визнають за кожною дитиною право користуватися благами соціального забезпечення, включаючи соціальне страхування, і вживають необхідних заходів щодо досягнення повного здійснення цього права згідно з їх національним законодавством. Ці блага в міру необхідності надаються з урахуванням наявних ресурсів і можливостей дитини та осіб, які несуть відповідальність за утримання дитини, а також будь-яких міркувань, пов'язаних з одержанням благ дитиною чи від її імені.
Згідно із ст.ст. 180-184, 191 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття. У разі ухилення батьків від виконання цього обов'язку кошти на утримання дітей стягуються з матері, батька дитини в частці від їх доходу і (або) у твердій грошовій сумі за рішенням суду. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Згідно п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 року №3, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.2 ст.197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Вказана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом. За наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених статтею 197 СК України умов - повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості..
За правилами ч.1 та ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Всупереч цьому, суд вважає доводи позивача стосовно наявності у нього численних тяжких хвороб, які перешкоджають йому працювати на постійні основі та виконувати кваліфіковану працю, необґрунтованими та надуманими у зв'язку з тим, що не підтверджені документально ( відсутній висновок МСЕК, щодо встановлення групи інвалідності, висновок лікаря, тощо.).
Враховуючи зазначене, на переконання суду позивач не обґрунтував належними та допустимими доказами свої вимоги щодо звільнення від сплати заборгованості за аліментами.
На даний час позивач є працездатним, йому не встановлено інвалідності, з визначенням міри втрати здоров'я та ступеня обмеження життєдіяльності, в тому числі щодо обмеження можливості працювати чи працювати у спеціально створених для цього умовах.
За таких обставин, позивач не позбавлений можливості працевлаштуватись та належним чином виконувати свій батьківський обов'язок щодо утримання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
При вирішенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо зменшення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 1/4 частини від його заробітку (доходу), але не менше ніж 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до 1/6 але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
У відповідності до вимог ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За змістом ч.1 ст.192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено за рішенням суду за позовом платника у разі зміни його матеріального або сімейного стану, погіршення здоров'я та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Так, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів, матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Тоді як значене погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для вимоги про зменшення розміру аліментів.
У відповідності до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом ч.1 та ч.2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
При цьому, обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає також до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.
Зокрема, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Таким чином, суд, приймає до уваги доводи позивача про те, що на даний час він одружений та має на утриманні неповнолітню дочку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, а тому вважає, що позовні вимоги, в частині зменшення розміру аліментів підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.180, ч.1 ст.192, ч.1 ст.194, ч.2 ст.197 СК України, ч.1 ст.13, ч.1 ст.15, ч.1 та ч.2 ст.16, ч.1 та ч.6 ст.81, п.2 ч.1 ст.258, ч.1-ч.2 ст.259, ст.263-265, ст.268 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про скасування заборгованості по аліментах та зміну розміру аліментів задовольнити частково.
Зменшити розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25.12.2012 року з 1/4 частини його заробітку (доходу) на 1/6 частину заробітку (доходу), але не менше ніж 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та до досягнення дитиною повноліття.
В решті позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: