Справа № 522/16306/16-а
Провадження № 2-а/522/186/19
28 лютого 2019 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого - судді Шенцевої О.П.,
при секретарі Соболевій О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання частково противоправним та скасування розпорядження, -
До суду у порядку адміністративного судочинства звернулась ОСОБА_1, яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2 з позовом до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання частково противоправним та скасування розпорядження.
У судовому засіданні представник третьої особи ОСОБА_6 подав до суду заяву про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що справу не належить розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти закриття провадження по справі.
Представник відповідача заяву про закриття провадження по справі підтримав, просив її задовольнити.
Суд, вивчивши матеріали справи, дійшов висновку про те, що заява третьої особи є обґрунтованою та підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративне судочинство - це діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Пункт 1 ч. 1 ст. 19 КАС України встановлює, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Питання віднесення окремих категорій справ до адміністративної юрисдикції деталізовано у Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів».
У п. п. 2, 3 Постанови зазначено, що для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватно-правовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.
Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом положень КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Однак, суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Основними ознаками норм публічного права є регулювання цими нормами відносин між нерівними, юридично підпорядкованими один-одному суб'єктами, а також застосування імперативного методу регулювання відносин між суб'єктами права.
Тобто, визначаючи у спірних правовідносинах публічно-правовий характер, та, відповідно, вирішуючи питання щодо можливості їх вирішення в порядку адміністративного судочинства, необхідно з'ясувати наявність підпорядкованості одного учасника правовідносин іншому, яка має місце під час здійснення органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій, зокрема, можливість застосування однією зі сторін імперативного методу регулювання питань, що відносяться до предмету адміністративного позову.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Вирішуючи питання, до юрисдикції якого суду належить розгляд справи, необхідно враховувати характер спірних правовідносин, права та інтереси, за захистом яких звернувся позивач.
Відповідно до частини 2 статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Статтею 172 ЦК України встановлено, що територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, вважаючи, що відповідачем було порушено житлові (цивільні) права недієздатної ОСОБА_2 , оскільки остання не може внаслідок цього проживати у квартирі, яка знаходиться у її користуванні.
Таким чином, спір у даній справі пов'язаний із захистом цивільного права.
Скасування оскаржувального розпорядження не може на даний час поновити права позивача, оскільки зазначена квартира була приватизована та відчужена за відплатним договором.
В аспекті встановлених фактичних обставин справи предметом вирішення у справі є не спір про оскарження рішення органу місцевого самоврядування, пов'язаного з реалізацією компетенції такого органу у сфері управління, а правовідносини, які виникли у зв'язку із реалізацією певними суб'єктами права на майно.
Згідно із ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Відповідно до цього спори, що виникають з приводу захисту прав власності, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 19 ЦПК України розглядаються у порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 10 ч. 2. ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Оскільки, позовні вимоги заявлені з приводу захисту цивільних прав, такі вимоги, відповідно, потребують застосування цивільно-правових засобів захисту і підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, що, в свою чергу, виключає їх розгляд в порядку адміністративного судочинства.
Крім того, згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12.10.1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 27.06.2018 року у справі № 815/6945/16, від 17.07.2018 року у справі № 0811/3990/12, від 16.05.2018 року у справі № 911/4111/16, від 21.03.2018 року у справі № 184/2470/13, від 30.05.2018 року у справі № 523/16876/14-а дійшла висновку, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції, відповідно до висновків Великої Палати ВС, є суть (зміст та характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин та стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права або інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені або можуть бути спричинені рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
За викладених обставин правовідносини, які склалися між сторонами, не є публічно-правовим спором і не підпадають під визначення справи адміністративної юрисдикції і компетенція адміністративних судів на цей спір не поширюється, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу влади, у зв'язку з чим в даному випадку адміністративний суд не є «судом, встановленим законом».
Таким чином, незважаючи на те, що відповідачем у справі є суб'єкти владних повноважень, вказаний спір за своїм характером не є публічно-правовим, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про необхідність закрити провадження у справі та роз'яснити позивачу право на звернення до суду у порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд, -
Закрити провадження по справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання частково противоправним та скасування розпорядження.
Роз'яснити позивачу, що цей спір повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Ухвала може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.
Суддя