18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
05 березня 2019 року м. Черкаси справа № 925/1340/18
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Буднік А.М., за участі представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - адвокат;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом публічного акціонерного товариства "АЗОТ" (м. Черкаси) до публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" (м. Черкаси) про стягнення 58 911 982,59 грн.
Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 58 911 982,59 грн., з яких 40 000 000,00 грн. неповернутої фінансової допомоги, 5 509 418,37 грн. пені, 10 861 742,30 грн. інфляційних, та 2 540 821,92 грн. 3 % річних на підставі договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 310-304 від 07.10.2016, укладеного між сторонами у справі.
Справа слухається за правилами загального позовного провадження.
В ході розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судові засідання жодного разу не з'явився. У відзиві на позовну заяву № 155/0903 від 10.01.2019 (а.с. 53-56) проти задоволення позовних вимог заперечує повністю, оскільки після визнання судом недійсною заяви від 07.11.2016 про зарахування зустрічних однорідних вимог, позивачем не було дотримано вимог ст. 530 ЦК України для встановлення нового строку виконання зобов'язання по поверненню фінансової допомоги. Це створило для відповідача ситуацію невизначеності і позбавило його можливості виконання обов'язку згідно договору у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги. Також відповідач просить суд застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення пені.
Суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами, оскільки згідно ст. 42 ГПК України участь у розгляді справи є правом, а не обов'язком учасника справи. Явка представників в засідання обов'язковою не визнавалася.
У відповідності до ст. 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Дослідивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає лише до часткового задоволення, виходячи з такого:
Як вбачається з матеріалів справи, 07.10.2016 між публічним акціонерним товариством "Азот" (далі - Позикодавець, позивач по справі) та публічним акціонерним товариством "Черкасиобленерго" (далі - Позичальник, відповідач по справі) укладено договір № 310-304 про надання безпроцентної поворотної фінансової допомоги (а.с. 14-15), у відповідності до якого Позикодавець передає Позичальнику грошові кошти без нарахування процентів за їх користування в розмірі, визначеному в п. 2.1. цього договору, а Позичальник зобов'язався повернути допомогу у визначений цим договором строк ( п. 1.1 договору).
Розмір допомоги становить 40 000 000,00 (сорок мільйонів гривень) ( п. 2.1. договору).
Позикодавець передає допомогу Позичальникові протягом 5-ти банківських днів з дати підписання цього договору ( п. 3.1. договору).
Строк повернення допомоги встановлюється до 31 жовтня 2016 року ( п. 4.2. договору).
Договір діє до 31 грудня 2016 року (включно), а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань по цьому договору ( п. 8.2. договору).
За доводами позивача, сторони не змінювали умови його договору, не визнавали його недійсним та не розривали за згодою сторін.
На виконання умов договору № 310-304 від 07.10.2016 позивачем перераховано відповідачу безпроцентну фінансову допомогу в розмірі 40 000 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 17601 від 07.10.2016 (а.с. 16). Заперечень проти неотримання вказаних коштів відповідач суду не надав.
Відповідно до п. 5.1. договору Позичальник зобов'язався повернути Позикодавцеві фінансову допомогу до 31.10.2016.
Станом на час звернення позивача з позовом до суду основна заборгованість за договором № 310-304 від 07.10.2016 про надання безпроцентної поворотної фінансової допомоги у сумі 40 000 000,00грн. відповідачем не сплачена, чим він порушив права позивача.
В силу приписів ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений строк у відповідності з вказівками закону, договору; одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
09.11.2016 позивачем на адресу відповідача було направлено заяву від 07.11.2016 № 202-09/68 (а.с. 17-18) про зарахування зустрічних однорідних вимог щодо всієї суми фінансової допомоги, оскільки у позивача перед відповідачем станом на 07.11.2016 виникла заборгованість за поставлену електричну енергію в розмірі 40 000 000 грн.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 29.11.2017 по справі 925/1219/17 ( а.с. 19-30), яке набрало законної сили, визнано недійсною угоду у формі заяви публічного акціонерного товариства "Азот" про зарахування зустрічних позовних вимог № 202-09/68 від 07.11.2016.
Строк повернення фінансової допомоги настав, доказів про її сплату відповідачем у справу не подано, тому позовні вимоги позивача в частині примусового стягнення неповернутої фінансової допомоги в розмірі 40 000 000,00 грн. підлягають до задоволення.
При цьому суд відхиляє доводи відповідача про те, що строк виконання цього зобов'язання після визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 07.11.2016 є невизначеним. Після визнання недійсною вказаної заяви строк виконання зобов'язання залишився таким же, як його визначав договір від 07.10.2016, бо сторони не змінювали цю умову договору. Зарахуванням зустрічних однорідних вимог зобов'язання може бути припинено, але не змінено строк його виконання, про що слід укладати додаткову угоду до договору. З моменту визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог відносини за договором між сторонами відновлюються і зобов'язання повинно бути виконано належним чином у відповідності до положень договору. При цьому немає підстав для застосування до правовідносин сторін ст. 530 ЦК України, оскільки строк виконання зобов'язання чітко визначено у п. 4.2. договору від 07.10.2016.
Позивач також просить суд стягнути з відповідача 10 861 742,30 грн. інфляційних втрат за період з 01.11.2016 по 30.11.2018 (а.с. 13) та 2 540 821,92 грн. як 3 % річних за період з 01.11.2016 по 13.12.2018 (а.с. 11).
Частина 2 статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Доказів сплати інфляційних та 3% річних відповідачем у справу не подано.
Суд, перевіривши порядок нарахування Позивачем інфляційних та 3 % річних за калькулятором програми "Ліга-Закон", встановив правильність їх нарахування та задовольняє позов в цій частині.
Позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 5 509 418,37 грн. (а.с.12) за період з 01.11.2016 по 30.04.2017.
Дана вимога не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно п. 7.1. Договору, у випадку порушення Позичальником строку повернення допомоги, Позичальник зобов'язаний оплатити Позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки, від суми неповерненої допомоги у встановлений цим договором строк, за кожний день прострочення повернення допомоги.
Розрахунок пені позивачем зроблено вірно, формально її нарахування є правомірним за наслідками прострочення виконання грошового зобов'язання.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 14.05.2004 порушено провадження у справі № 01/1494 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго", пунктом шостим якої введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Згідно пункту 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції чинній з 19.01.2013, положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких відкрито після набрання чинності цим Законом.
З наведеного вбачається, що для розгляду справи щодо боржника в даному конкретному випадку необхідно застосовувати норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції чинній до 19.01.2013, оскільки він є спеціальним законом та є пріоритетним для застосування.
Відповідно до абзацу 6 статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції чинній до 19.01.2013, грошові зобов'язання, які виникають після порушення справи про банкрутство, є поточними вимогами.
Статтею 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції чинній до 19.01.2013, встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Згідно з абзацом 24 статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції чинній до 19.01.2013, мораторій на задоволення вимог кредиторів являє собою зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію.
Тобто, мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом.
Однак і у відповідності до ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції після 19.01.2013, мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань тощо.
Згідно ч. 1 ст. 19 вказаного Закону, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Отже, дія мораторію поширюється лише на ті вимоги до відповідача, які виникли до дня введення мораторію у 2004 році і не поширюються на боргові зобов'язання, які виникли за договором між сторонами від 07.10.2016.
Однак, у відповідності до ч. 6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У відповідності до п.1) ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Позивач нарахував пеню за період з листопада 2016 по квітень 2017 років, тобто в межах 6-місячного терміну її нарахування, однак з позовом про стягнення пені звернувся лише в грудні 2018 року, тобто, із простроченням річного терміну позовної давності для стягнення пені.
Відповідач просить застосувати до вимог позивача про стягнення пені строк позовної давності, що випливає зі змісту відзиву на позов (а.с. 56).
Позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.
За змістом ч. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Отже, якщо позивач довів наявність порушеного права, але пропустив строк позовної давності без поважних причин, то у позові слід відмовити саме з підстав пропуску строку позовної давності.
Суд відхиляє доводи представника позивача про те, що строк позовної давності пропущено з поважної причини, бо позивач склав та направив відповідачу заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог від 07.11.2016, яка була визнана недійсною лише судовим рішенням у справі № 925/1219/17 від 29.11.2017, залишеним в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018.
Позивач вказує, що протягом всього періоду з 07.11.2016 до 06.03.2018 у нього не було правових підстав для нарахування і стягнення пені з відповідача за неповернутою фінансовою допомогою.
Однак недійсність заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 07.11.2016 вже встановлена судовим рішенням, а господарська діяльність, в межах якої позивач і склав вказану заяву для припинення договірного зобов'язання, ведеться на страх і ризик суб'єкта господарювання (ст. 42 ГК України).
Оскільки в судовому порядку можуть бути захищені лише законні дії суб'єктів господарювання, то суд не може визнати період існування заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 07.11.2016 до моменту визнання її недійсною судовим рішенням у справі № 925/1219/17 як правомірну і об'єктивну перешкоду, що зумовила неможливість вчасного звернення позивача до суду за стягненням пені.
З цих підстав суд вважає, що позивач не довів поважності пропуску річного строку позовної давності для стягнення пені, а тому в цій частині вимог у позові слід відмовити.
На підставі викладеного, з відповідача на користь позивача слід примусово стягнути лише 40 000 000,00 грн. неповернутої фінансової допомоги, 10 861 742,30 грн. інфляційних втрат, 2 540 821,92 грн. як 3 % річних на підставі договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 310-304 від 07.10.2016.
В частині стягнення пені у позові слід відмовити через пропуск строку позовної давності.
Згідно ч. 9 ст. 129 ГПК України, оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати покладаються на відповідача повністю і з нього на користь позивача слід стягнути 616 700,00 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.
Керуючись ст. 238, 240 ГПК України, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" (ідентифікаційний код 22800735, м. Черкаси, вул. Гоголя, 285) на користь публічного акціонерного товариства "АЗОТ" (ідентифікаційний код 00203826, м. Черкаси, вул. Холодного Яру, 72) -- 40 000 000,00 грн. неповернутої фінансової допомоги, 10 861 742,30 грн. інфляційних, 2 540 821,92 грн. як 3 % річних на підставі договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 310-304 від 07.10.2016 та 616 700,00 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.
3.В частині стягнення пені у позові відмовити.
Наказ видати.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів.
Повне судове рішення складено 11 березня 2019
Суддя Н.М. Спаських