27 лютого 2019 року
м. Київ
Справа № 910/7054/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,
за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.
за участю представників:
позивача - Петраш С.А.,
відповідача - Герасименко М.В.,
третьої особи - не з'явився
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2018 (Коротун О.М., Сулім В.В., Чорногуз М.Г.) та рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2018 (Кирилюк Т.Ю.) у справі № 910/7054/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Танаіс-Суми" про присудження до виконання обов'язку в натурі
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - Відповідач), Товариства з обмеженою відповідальністю "Танаіс-Суми" (далі - Третя особа) про присудження до виконання обов'язку в натурі шляхом передачі Позивачу оригіналів кредитного договору №Т14209И від 17.02.2014 та усіх інших документів, що підтверджують перехід права вимоги до Третьої особи за зазначеним кредитним договором, платіжні доручення, квитанції тощо та всі інші документи, які свідчать про їх виконання, на підставі договору поруки № 4Т14209И/П від 25.10.2016.
2. В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що Відповідач неналежним чином виконав зобов'язання за договором поруки № 4Т14209И/П від 25.10.2016, не передав належним чином завірені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, чим порушив положення статей 517, 556 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Короткий зміст оскаржуваного рішення, прийнятого судом першої інстанції
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.10.2018 у задоволенні позову відмовлено повністю.
4. Рішення суду мотивовано тим, що Позивачем на надано до матеріалів справи доказів в підтвердження встановлення дійсної (реальної) заборгованості на момент здійснення ним оплати; в матеріалах справи відсутні докази направлення Відповідачем на адресу Позивача письмової вимоги, як підстави виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором. Крім того, ні положеннями договору поруки, ні чинним законодавством України не передбачено обов'язку кредитора передати поручителю саме оригінали документів, що підтверджують зобов'язання боржника.
Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції
5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2018 залишено без змін з тих же підстав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. Позивач подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи Позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
7. Судом не враховано, що Позивач виконав зобов'язання за договором і Відповідач прийняв це виконання, а тому в силу статей 517, 556 ЦК України Відповідач має передати Позивачу відповідні документи.
8. Судом порушено статтю 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), чим позбавлено Позивача процесуальних прав, визначених частиною 1 статті 2, частиною 1 статті 46 ГПК України.
9. Судами не враховано, що за договором поруки передбачено перехід до Позивача всіх прав, а для переходу саме всіх прав мають бути надані Відповідачем належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки Боржника за кредитним договором, які до теперішнього часу не надані.
10. Суди не надали належної оцінки пункту 10 договору поруки та не дійшли вірного висновку про наявність факту виконання зобов'язання за договором поруки, що підтверджується платіжним дорученням №365 від 26.10.2016.
11. Аргументи суду про те, що чинне законодавство не передбачає можливість виникнення обов'язку про передачу саме оригіналів будь-яких документів є такими, що не містять посилань на жодну норму чинного законодавства України.
12. Суд першої інстанції відмовив в задоволенні клопотання Позивача про витребування доказів судом, проте задоволення такого клопотання та витребування вказаних у клопотанні документів забезпечило б об'єктивний, всебічний, законний розгляд справи та встановлення обставин, якими Позивач обґрунтовує свої вимоги.
13. В порушення пункту 3 частини 4 статті 238 ГПК України суд першої інстанції не зазначив мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
14. Суди першої та апеляційної інстанції упереджено відносячись до Позивача не дали оцінку недобросовісності Відповідача, щодо невиконання ним своїх зобов'язань, встановлених пунктом 10 договору.
15. Суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили повно та всебічно обставини справи, на які Позивач посилався як на підставу своїх вимог і заперечень (підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні), не встановили характер спірних правовідносин та, як наслідок, невірно застосували норми матеріального права до вирішення вказаних правовідносин, а тому їх висновки про відмову у задоволенні позовних вимог є помилковим.
Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу
16. Відповідач та Третя особа відзив на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
17. Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Позивачем (Поручитель) та Відповідачем (Кредитор) 25.10.2016 укладено договір поруки № 4Т14209И/П, предметом якого є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання Третьою особою (Боржник) своїх зобов'язань за кредитним договором №Т14209И, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.
Пунктом 6 договору визначено, що Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі Кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору.
18. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Аналогічні положення викладено у статті 20 ГК України, відповідно до якої кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Відповідно до статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
За змістом статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно зі статтею 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
19. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Позивач на підтвердження факту перерахування Відповідачу грошових коштів на виконання умов договору №4Т14209И/П надав платіжне доручення № 365 від 26.10.2016 на суму 171 992 097,01 грн та виписки по рахунку за період з 26.10.2016 по 26.10.2016, як доказ виконання Позивачем зобов'язання за кредитним договором № Т14209И від 17.02.2014. При цьому суди встановили, що доказів в підтвердження встановлення розміру дійсної (реальної) заборгованості на момент здійснення оплати Позивачем не надано і будь-яких інших доказів в підтвердження виконання Позивачем умов договору саме в повному обсязі, судами не встановлено, з огляду на що, доводи касаційної скарги, викладені в пункті 7 постанови відхиляються.
20. Згідно з пунктом 10 договору Кредитор зобов'язаний у випадку виконання Поручителем обов'язку Боржника за кредитним договором передати Поручителю впродовж 5 робочих днів з моменту виконання обов'язку належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки Боржника за кредитним договором.
21. Відповідно до частин 1, 2 статті 556 ЦК України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
22. З огляду на наведене, враховуючи норми вказаного вище законодавства, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що ні положеннями частини 1 статті 556 ЦК України, ні умовами укладеного між сторонами договору № 4Т14209И/П не передбачено зобов'язання Кредитора передати Поручителю саме оригінали кредитного договору та договорів, які засвідчують обов'язок боржника виконати свої зобов'язання перед Поручителем, а тому доводи касаційної скарги, наведені в пункті 11 відхиляються.
23. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про присудження до виконання обов'язку в натурі, а саме передання Позивачу оригіналів кредитного договору №Т14209И від 17.02.2014 та усіх інших документів, що підтверджують перехід права вимоги до Третьої особи за зазначеним кредитним договором, платіжні доручення, квитанції тощо та всі інші документи, які свідчать про їх виконання, на підставі договору поруки № 4Т14209И/П від 25.10.2016.
24. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 01.03.2018 у справі №910/14023/17, від 04.04.2018 у справі №910/14024/17, від 04.04.2018 у справі №910/14034/17, від 19.02.2019 у справі №910/7059/18.
25. Доводи, викладені в пунктах 9, 10, 14 постанови колегією суддів відхиляються, оскільки предметом позовних вимог, які вірно встановлено судами попередніх інстанцій, є передача Позивачу оригіналів документів, а не їх копій, як визначено пунктом 10 договору поруки.
26. Щодо висновків, зроблених скаржником в касаційній скарзі та викладених в пункті 13 постанови, колегія суддів зазначає наступне.
26.1. Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
26.2. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
26.3. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
26.4. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов'язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі.
26.5. Отже, зважаючи на викладене, а також враховуючи зміст мотивувальної частини оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає посилання скаржника, наведені в пункті 13 постанови необґрунтованими.
27. Посилання скаржника, викладені в пунктах 8, 15 постанови Судом відхиляються з підстав, наведених у даній постанові суду. Крім того, слід звернути увагу, що під час прийняття оскаржуваних судових рішень у даній справі, судами попередніх інстанцій дотримано основні засади господарського судочинства та не було порушено процесуальні права сторін.
28. Щодо доводів касаційної скарги, наведених в пункті 12 постанови Суд зазначає, що судом першої інстанції в ухвалі від 07.08.2018 зазначено підстави, з яких суд відмовив в задоволенні клопотання Позивача про витребування доказів і колегія суддів не знаходить підстав вважати, що висновки, зроблені місцевим господарським судом є необґрунтованими або помилковими.
29. Таким чином, колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги Позивача на предмет законності судових рішень виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом на результат вирішення спору не впливають.
30. Наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.
31. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
32. З огляду на викладене вище, касаційна скарга Позивача задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.
Щодо розподілу судових витрат
33. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2018 у справі №910/7054/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Суховий В.Г.
Судді Берднік І.С.
Міщенко І.С.