06 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/1056/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,
за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Київської міської ради - Пилипчук І.І.,
Фізичної особи-підприємця Гарькавого Андрія Борисовича - Шайка С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2018 (у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Дідиченко М.А., Кропивна Л.В.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 (суддя Босий В.П.)
у справі за позовом Київської міської ради
до Фізичної особи-підприємця Гарькавого Андрія Борисовича
про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,
У лютому 2018 року Київська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Гарькавого Андрія Борисовича (далі - ФОП Гарькавий А.Б.) про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, орієнтовною площею 0,9 га на АДРЕСА_1 та повернення її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач самовільно займає земельну ділянку орієнтовною площею 0,9 га на АДРЕСА_1.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 у задоволенні позову Київської міської ради відмовлено повністю.
Місцевий суд мотивував свої висновки тим, що з моменту набрання рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2010 у справі № 35/521 законної сили (яким за відповідачем визнано право власності на відповідне нерухоме майно, розташоване у АДРЕСА_1) у відповідача виникло право на оформлення права користування тією частиною земельною ділянки, на якій розміщена належна відповідачу будівля, та частиною ділянки, яка необхідна для її обслуговування.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами, викладеними в рішенні місцевого суду.
Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, 08.10.2018 Київська міська рада звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 скасувати, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Вимоги касаційної скарги обґрунтовані тим, що оскільки Київською міською радою не приймалось жодного рішення щодо передачі відповідачу спірної земельної ділянки у власність чи користування, то спірна земельна ділянка є самовільно зайнятою, а тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
ФОП Гарькавий А.Б. подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить рішення та постанову судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 02.06.2005 між відповідачем (покупець) та Фондом приватизації комунального майна Дарницького району м. Києва (продавець) було укладено договір купівлі-продажу за № 2-2142, відповідно до п. 1.1 якого продавець передає, а покупець приймає у власність будівлі виробничої бази: столярний цех (літера А) площею 13,40 кв.м, будівля РККП (літера Б) площею 91,40 кв. м, бокси (літера В) площею 189,80 кв.м, загальною площею 294,60 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
12.12.2005 згідно з реєстраційним посвідченням НОМЕР_1 Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна зареєстровано за відповідачем право власності на будівлі виробничої бази (літери А, Б, В) загальною площею 294,6 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, про що здійснено запис в реєстрову книгу № 116п-102 за реєстровим № 7303п.
Протягом 2007-2008 років підприємцем за власні кошти та з власних матеріалів добудовано об'єкти нерухомого майна загальною площею 3 584,5 кв.м.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2010 у справі № 35/521, яке набрало законної сили, за відповідачем визнано право власності на нерухоме майно, а саме цілісний майновий комплекс загальною площею 3 584,50 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та складається з: будівля РККП (літера Б) площею 91,4 кв.м; бокси (літера В) площею 189,8 кв.м; споруда 1-й поверх бокси, 2-й поверх офіси (літера Г), площею 163,1 кв.м; споруда пилорами (літера Д) площею 521,1 кв.м; споруда складу (літера Е) площею 749,4 кв.м; споруда складу (літера Є) площею 451,1 кв.м; споруда складу (літера Ж) площею 325,7 кв.м; споруда складу (літера З) площею 464,5 кв.м; споруда складу (літера И) площею 182,0 кв.м; споруда авторемонтної майстерні (літера К) площею 96,3 кв.м, станція технічного обслуговування (літера Л) площею 350,1 кв.м.
Цілісним майновий комплекс після проведення чергової реконструкції додатково вводився в експлуатацію на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої Державною архітектурно-будівельною інспекцією України від 21.05.2014.
18.06.2014 відповідачем отримано свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно серії НОМЕР_3 (індексний номер 23155726).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 103962212 від 16.11.2017 майновий комплекс загальною площею 3 584,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться на земельній ділянці, що має кадастровий номер НОМЕР_2.
01.12.2017 посадовою особою Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації була проведена перевірка вимог земельного законодавства відповідачем при використанні земельної ділянки орієнтовною площею 0,9 га на АДРЕСА_1, за результатами якої було складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства №17-0109-02 від 01.12.2017, відповідно до якого на вказаній земельній ділянці розміщені будівлі та споруди (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 33487337, АДРЕСА_1), які знаходяться у приватній власності підприємця на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2010 у справі № 35/521, а також свідоцтва про право власності №23155726 від 18.06.2014. Відповідно до бази даних міського земельного кадастру земельна ділянка площею 0,9151 га за вказаною адресою, обліковується за Гарькавим А.Б. При цьому, рішень Київська міська рада, щодо передачі зазначеної земельної ділянки у власність (користування) не приймала, документи, що посвідчують право власності (користування) відповідачем такою земельною ділянкою, не зареєстровані.
Також, Департаментом земельних ресурсів на адресу відповідача відправлено листа № 17-0090-02 від 01.12.2017, у якій останній вимагав усунути порушення земельного законодавства в десятиденний термін.
Оскільки, ФОП Гарькавий А.Б. вимогу листа № 17-0090-02 від 01.12.2017 не виконав та не звільнив, на думку позивача самовільно зайняту земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан, шляхом звільнення від будівель та споруд, Київська міська рада звернулась до суду з даним позовом.
За змістом ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
У вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи, в силу закону, права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування. Отже самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї.
Згідно з ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).
Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 Земельного кодексу України).
Разом з тим, відповідно до ст. 120 ЗК України (в редакції, чинній станом на 12.12.2005) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
При цьому, відповідно до ст. 120 ЗК України (в редакції, чинній станом на дату отримання відповідачем свідоцтва про право власності на розташоване на спірній земельній ділянці нерухоме майно 18.06.2014) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Відповідно до положень ст. 377 ЦК України, ст.ст. 120, 125 ЗК України та принципу слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, Верховний Суд дійшов висновку, що у разі переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об'єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти нерухомості, у власності або користуванні.
Відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна. У таких випадках положення статті 212 ЗК України застосуванню не підлягають.
Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач правомірно на підставі договору купівлі-продажу № 2-2142 від 02.06.2005 (який не визнано недійсним), рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2010 у справі № 35/521, яке набрало законної сили, та свідоцтва про права власності на нерухоме майно серії НОМЕР_3 від 18.06.2014 (індексний номер 23155726) володіє нежитловими приміщеннями, розташованими на спірній земельній ділянці, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що за таких обставин спірна земельна ділянка, з урахуванням положень ст. 120 ЗК України, не може вважатись самовільно зайнятою.
Водночас оскільки Київською міською радою подано позов про звільнення всієї земельної ділянки орієнтовною площею 0,9 га, не розрізнивши при цьому, яка частина спірної земельної ділянки є самовільно зайнятою, а право на яку належить відповідачу відповідно до вимог закону, то позов про звільнення всієї земельної ділянки не підлягає задоволенню.
Крім того, у практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Вєренцов проти України", "Щокін проти України", "Сєрков проти України", "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Булвес" АД проти Болгарії", "Трегубенко проти України") напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.
Враховуючи зазначене, суди дійшли правомірного висновку про те, що зобов'язання відповідача в даному випадку в примусовому порядку звільнити земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд, фактично означає знесення належного відповідачу на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 902/889/16 та від 21.01.2019 у справі № 910/22093/17.
Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правомірності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд не вбачає підстав для їх зміни чи скасування.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 у справі № 910/1056/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Берднік
Судді К.М. Пільков
Ю.Я. Чумак