ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
28.02.2019Справа № 910/14828/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Бородині В.В., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Іпотека Кредит"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Ектра 2009"
2) ОСОБА_1
про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити дії
Представники:
від позивача: Русскіна О.В.;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи, на стороні позивача : Музичук Л.В.;
від третьої особи-1, на стороні відповідача: не з'явився;
від третьої особи-2, на стороні відповідача: не з'явився
Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Іпотека Кредит" (далі-відповідач) про:
1) визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги № б/н від 20.06.2014 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Іпотека Кредит";
2) відновлення становища, що існувало до порушення прав АТ "Дельта Банк", шляхом:
- визнання Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" кредитором за договором кредиту № К-6031 від 27.05.2010 року, із змінами та доповненнями, укладеним між АТ "Дельта Банк" та ТОВ "Ектра 2009";
- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Іпотека Кредит" повернути Публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" оригінали документів кредитної справи позичальника ТОВ "Ектра 2009" за договором кредиту № К- 6031 від 27.05.2010 року, що були передані на виконання договору про відступлення права вимоги від 20.06.2014 року, відповідно до Акту приймання-передачі документації до договору про відступлення права вимоги від 20.06.2014 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.06.2014 між позивачем та відповідачем був укладений договір про відступлення прав вимоги б/н, відповідно до якого Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" передало Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Іпотека Кредит" право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКТРА 2009" за договором кредиту № К-6031 від 27.05.2010 з урахуванням змін і доповнень, виконання зобов'язання за яким забезпечене іпотекою нерухомого майна за іпотечним договором від 07.06.2010, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ОСОБА_1. Проте, як зазначає позивач протоколом № 19 від 15.07.2015 року засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом № 67 від 11.03.2015 року, було затверджено результати перевірки, в ході проведення якої встановлено, що договір про відступлення прав вимоги № б/н від 20.06.2014 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Іпотека Кредит" є нікчемним, в силу п.п.1-3, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Тож, позивач зазначає, що спірний договір суперечить положенням ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 47, 49, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність", оскільки укладений без згоди куратора, яка була обов'язковою та здійснено відчуження майнових прав, за ціною, значно нижчою від звичайної (сума оплати майже на 63 % відрізняється від вартості майнових прав), що є підставою для визнання його недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 06.12.2018. Зокрема, залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Залучено до участі у розгляді справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ектра 2009" (третя особа-1) та ОСОБА_1 (третя особа-2).
30.11.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли письмові пояснення по справі, в яких Фонд зазначає, що договір про відступлення права вимоги від 20.06.2014 суперечить п.п. 1,2,3,7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому просить суд задовольнити позовні вимоги.
У судовому засіданні 06.12.2018 суд на місці ухвалив продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 10.01.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/14828/18 призначено на 14.02.2019.
05.02.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" надійшла заява по суті спору, в якій позивач додатково зазначає, що договір про відступлення права вимоги від 20.06.2014, містить ознаки договору факторингу, проте, банком укладений зазначений договір з юридичною особою, що не отримала ліцензії на здійснення ліцензованої послуги - факторингу.
07.02.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду представник позивача подав клопотання, відповідно до якого позивач долучає до матеріалів справи копії постанов Національного банку України № 560/БТ від 11.09.2014 «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та № 692/БТ від 30.10.2014 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних», проте вказані постанови мають гриф «БТ» - банківська таємниця, у зв'язку з чим позивач просить суд розгляд справи № 910/14828/18 проводити у закритому судовому засіданні.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2019 клопотання Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про розгляд справи у закритому судовому засіданні - задоволено. Розгляд справи № 910/14828/18 здійснюється у закритому судовому засіданні.
У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник третьої особи, на стороні позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представники відповідача та третіх осіб, на стороні відповідача у судове засідання не з'явилися, причин неявки суду не повідомили.
Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалами суду про дату, час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву відповідачем не подано, у судове засідання представників не направлено.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).
В силу положень ст. 10 зазначеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду від 09.11.2018, від 06.12.2018, від 10.01.2019 та від 14.02.2019 були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 13/135, проте, до суду повернулися конверти з ухвалами суду від 09.11.2018, від 06.12.2018, від 10.01.2019 та від 14.02.2019 з відмітками: «за закінченням встановленого строку зберігання».
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч. 2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливость ознайомитись, з ухвалами суду від 09.11.2018, від 06.12.2018, від 10.01.2019 та від 14.02.2019 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що представники відповідача та третіх осіб, на відповідача були належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача та третіх осіб, на відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 28.02.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи на стороні позивача, Господарський суд міста Києва
27.05.2010 між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ектра 2009» (далі - позичальник) укладено договір кредиту № К-6031, умовами якого передбачено, що кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти, у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
Відповідно до п. 1.1.1. договору, надання кредиту буде здійснюватися на умовах визначених цим договором у сумі 1 000 000, 00 доларів США 00 центів, з кінцевим строком повернення заборгованості до 26.05.2013 включно, на умовах визначених цим договором, зі сплатою плати за користування кредитом:
- з 27.05.2010 по 26.05.2012 включно у розмірі 10 % річних;
- з 27.05.2012 по 26.05.2013 включно у розмірі 15 % річних.
Кредит надається позичальнику на поповнення обігових коштів.
Згідно п. 1.3. договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 07.06.2010, забезпеченням позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою (іпотекою) вимоги за цим договором, є іпотека майнових прав на отримання у власність квартири № 82, яка складається з 4-х кімнат загальною площею 200, 20 кв.м., що знаходиться на п'ятнадцятому поверсі корпусу А житлового будинку з підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1.
Додатковими угодами № 1 від 07.06.2010, № 2 від 29.11.2010, № 3 від 07.07.2011, № 4 від 16.08.2011, № 5 від 22.08.2011, № 6 від 03.10.2011, № 7 від 20.12.2011, № 8 від 20.01.2012, № 9 від 20.02.2011, № 10 від 20.03.2012, № 11 від 20.04.2012, № 12 від 25.05.2012, № 13 від 20.07.2012, № 14 від 08.08.2013 сторони вносили зміни до договору кредиту № К-6031 від 27.05.2010, зокрема позичальнику на поповнення обігових коштів надано кредит у сумі 2 654 631, 41 грн., зі сплатою процентів на користування кредитом у розмірі 27 % річних та кінцевим терміном повернення кредитним коштів - 31.12.2015.
З метою забезпечення виконання зобов'язання Товариством з обмеженою відповідальністю «Ектра 2009» (боржник) за кредитним договором № К-6031 від 27.05.2010, між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (далі - іпотекодавець) укладено іпотечний договір № К-6031/S-1 від 08.08.2013, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В., зареєстрованим в реєстрі за № 1065, відповідно до якого іпотекодавець передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених цим договором, нерухоме майно, а саме: квартира, загальною площею 200, 20 кв.м., житловою площею 118, 60 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності (бланк серії САЕ № 242106), виданого 03.02.2011 Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на підставі Наказу № 103-С/КІ від 27.01.2011 року.
Право власності на предмет іпотеки зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві 19.02.2013 за реєстраційним номером 10830480000, що підтверджується Витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний № 584925 від 19.02.2013, номер запису про право власності 170120.
Відповідно до п. 2.3. договору, вартість предмета іпотеки:
2.3.1. Ринкова вартість предмету іпотеки згідно із Звітом про оцінку майна, що наданий 02.07.2013 року суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Агентство Експертної Оцінки» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №11849/11 від 18.05.2011), станом на 02.07.2013 становить 25 731 773, 00 грн.
2.3.2. Заставна вартість предмету іпотеки за погодженням сторін становить 25 731 773, 00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.06.2014 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Іпотека Кредит" (далі - новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, умовами якого передбачено, що первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань Товариством з обмеженою відповідальністю "Ектра 2009" (далі - боржник) за договором кредиту № К-6031 від 27.05.2010 зі змінами та доповненнями внесеними: додатковими угодами № 1 від 07.06.2010, № 2 від 29.11.2010, № 3 від 07.07.2011, № 4 від 16.08.2011, № 5 від 22.08.2011, № 6 від 03.10.2011, № 7 від 20.12.2011, № 8 від 20.01.2012, № 9 від 20.02.2011, № 10 від 20.03.2012, № 11 від 20.04.2012, № 12 від 25.05.2012, № 13 від 20.07.2012, № 14 від 08.08.2013, а саме право вимоги щодо: повернення заборгованості за кредитом у розмірі 2 654 631, 41 грн.; повернення заборгованості за процентами в розмірі, який буде нарахований станом на дату здійснення новим кредитором оплати первісному кредитору ціни відступленого права вимоги у розмірі та у терміни визначені в п.п. 1.3., 1.4 цього договору.
Відповідно до п. 1.3. договору, сторони домовились, що загальна ціна відступлення права вимоги за основним договором, що підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора становить 1 300 000, 00 грн. без ПДВ.
Згідно п. 1.4. договору, сторони домовились, що новий кредитор зобов'язаний сплатити на користь первісного кредитора ціну відступлення права вимоги за основним договором, зазначену у п. 1.3. цього договору не пізніше 19.12.2014 року.
За умовами п. 1.5. договору, сторони домовились, що право вимоги до нового кредитора переходить виключно після повної сплати останнім на користь первісного кредитора ціни відступлення права вимоги за основним договором.
Пунктом 3.1. договору передбачено, що первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредитору документи, що підтверджують право вимоги виконання зобов'язання боржником, а саме: оригінал основного договору із всіма змінами та додатками до нього, протягом п'яти робочих днів з моменту повної сплати новим кредитором ціни відступленого права вимоги у розмірі та у терміни визначені в п.п. 1.3.-1.4., п. 2.2. цього договору. Передача вищезазначених документів оформлюється актом прийому-передачі, що підписується повноважними представниками сторін.
Відповідно до п. 3.2. договору, первісний кредитор зобов'язаний сповістити боржника, шляхом направлення на адресу боржника відповідного цінного листа з описом вкладень, про здійснене відступлення новому кредитору права вимоги зобов'язань за основним договором, впродовж п'яти банківських днів з дня переходу права вимоги до нового кредитора.
Згідно п. 3.5. договору, з моменту повної оплати новим кредитором ціни відступленого права вимоги у розмірі та у терміни визначені в п.п. 1.3-1.4., п. 2.2. цього договору, первісний кредитор зобов'язаний протягом п'яти робочих днів укласти договір про розірвання іпотечного договору від 07.06.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Краковецькою А.М. зареєстрованим в реєстрі за № 1186.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 5.3. договору).
22.12.2014 Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Іпотека Кредит" складено та підписано акт прийому-передачі документації до договору про відступлення права вимоги від 20.06.2014, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв оригінали документів.
Разом з тим, 11.09.2014 Правлінням Національного банку України було винесено постанову №560/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" шляхом призначення куратора", якою, зокрема, вирішено призначити куратором позивача службовця Національного банку України Губенко С.М. для забезпечення виконання функцій згідно з повноваженнями, визначеними положенням №346 від 17.08.2012.
Постановою Правління Національного банку України №713/БТ від 06.11.2014 було внесено зміни до постанови №560/БТ від 11.09.2014 та пункт 1 названої постанови доповнено трьома новими абзацами такого змісту: "Залучити для здійснення особливого режиму контролю за діяльністю позивача таких фахівців управління нагляду за банками 1 та 2 груп Департаменту пруденційного нагляду Генерального департаменту банківського нагляду: ОСОБА_4, ОСОБА_5".
Постановою Правління Національного банку України від 30.10.2014 №692/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до категорії неплатоспроможних" серед іншого було вирішено:
- віднести позивача до категорії проблемних банків строком до 180 днів;
- для стабілізації діяльності позивача та відновлення його фінансового стану з дня прийняття цієї постанови до кінця строку, який визначений у п.1 цієї постанови, запровадити для позивача обмеження в його діяльності, зокрема, не здійснювати кредитних операцій, у тому числі бездокументарних операцій (гарантії, авалі, акредитиви), а також не надавати порук та інших зобов'язань; не передавати в забезпечення третім особам майно на активи банку без погодження з куратором банку.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 № 150, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №51 від 02.03.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким тимчасову адміністрацію у позивача запроваджено строком на 3 місяці з 03.03.2015 до 02.06.2015.
Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №71 від 08.04.2015 було запроваджено тимчасову адміністрацію у позивача на строк до 02.09.2015.
В подальшому рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №147 від 03.08.2015 було вирішено продовжити строк здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» по 02.10.2015 року включно.
Постановою Правління Національного банку України №664 від 02.10.2015 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта-Банк" вирішено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати позивача.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №181 від 02.10.2015 було розпочато процедуру ліквідації позивача з 05.10.2015 до 04.10.2017 включно.
Призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ "Дельта-Банк", визначені законом, зокрема ст. 37, 38, 47-51 Закону, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову Владиславу Володимировичу на два роки з 05.10.2015 року по 04.10.2017 року.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №619 від 20.02.2017 продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» на два роки по 04.10.2019 включно. Продовжено повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. строком на два роки по 04.10.2019 включно.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В. № 67 від 11.03.2015 року вирішено здійснити в АТ "Дельта Банк" перевірку правочинів (інших договорів), вчинених (укладених) АТ "Дельта Банк" протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Відповідно до витягу з протоколу № 19 від 15.07.2015 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом № 67 від 11.03.2015 року, до нікчемних правочинів віднесено - договір про відступлення права вимоги, укладений 20.06.2014 між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Іпотека Кредит», у якості нового кредитора, щодо передачі останньому права вимоги за договором кредиту № К-6031 від 27.05.23010 зі змінами та доповненням, укладений між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «Ектра 2009».
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Іпотека Кредит", Товариства з обмеженою відповідальністю «Ектра 2009» та ОСОБА_1 повідомлення № 5316 від 17.07.2015, № 5317 від 17.07.2015 та № 5318 від 17.07.2015 про нікчемність договору про відступлення права вимоги, укладеного 20.06.2014 між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Іпотека Кредит», у якості нового кредитора, щодо передачі останньому права вимоги за договором кредиту № К-6031 від 27.05.23010 зі змінами та доповненням, укладеним між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «Ектра 2009», що підтверджується описами вкладення у цінний лист.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що уклавши з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Іпотека Кредит" договір про відступлення права вимоги, банк відмовився від власних майнових вимог, що призвело до неплатоспроможності і неможливості виконання останнім грошових зобов'язань перед іншими кредиторами, що свідчить про наявність ознак нікчемності такого правочину визначеної п.п. 1, 2, 3, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.
Так, згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України, суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За змістом п.2.5.2 вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України, необхідно з урахуванням приписів ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст. 220, ч.2 ст. 228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст. 207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.
Такий висновок викладений Вищим господарським судом України і у п. 18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як встановлено судом вище, 20.06.2014 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Іпотека Кредит" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, за яким первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань Товариством з обмеженою відповідальністю "Ектра 2009" (далі - боржник) за договором кредиту № К-6031 від 27.05.2010 зі змінами та доповненнями внесеними: додатковими угодами № 1 від 07.06.2010, № 2 від 29.11.2010, № 3 від 07.07.2011, № 4 від 16.08.2011, № 5 від 22.08.2011, № 6 від 03.10.2011, № 7 від 20.12.2011, № 8 від 20.01.2012, № 9 від 20.02.2011, № 10 від 20.03.2012, № 11 від 20.04.2012, № 12 від 25.05.2012, № 13 від 20.07.2012, № 14 від 08.08.2013, а саме право вимоги щодо: повернення заборгованості за кредитом у розмірі 2 654 631, 41 грн.; повернення заборгованості за процентами в розмірі, який буде нарахований станом на дату здійснення новий кредитор оплати первісному кредитору ціни відступленого права вимоги у розмірі та у терміні визначені в п.п. 1.3., 1.4 цього договору.
Так, позивач зазначає, що вказаний договір є недійсним, оскільки загальна ціна права вимоги, що передається за договором відступлення була встановлена у розмірі 1 300 000, 00 грн., а загальна сума вимог, які виникли і нараховані за кредитним договором - 3 463 675, 81 грн., тобто такий правочин є нікчемним у розумінні п.3. ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).
Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Судом встановлено, що Постановою Правління Національного банку України № 150 від 02.03.2015 було віднесено Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 2 ст. Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», неплатоспроможний банк - банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність».
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 51 від 02.03.2015 було розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 03.03.2015 року по 02.06.2016 року включно.
Разом з тим, рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 147 від 03.08.2015 продовжено строк здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» по 02.09.2015 року включно.
Так, відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», встановлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Частиною 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється:
1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;
2) примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку);
3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку;
4) зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі;
5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.
Як передбачено п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій, повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Постановою правління Національного банку України № 664 від 02.10.2015 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» вирішено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати ПАТ «Дельта Банк».
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 181 від 02.10.2015 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» вирішено розпочати процедуру ліквідацію банку з 05.10.2015 по 04.10.2017 року включно. Призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича строком на два роки з 05.10.2015 по 04.10.2017 року включно.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Згідно з ч. 6 ст. 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Частинами 1, 2, 4 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Фонд: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.
Відповідно до ч.3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;
9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.
Пунктом 2.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що за змістом частини другої статті 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.
Спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.
Відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Згідно ч. 1 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті (ч. 2 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб")
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В. № 67 від 11.03.2015 року вирішено здійснити в АТ "Дельта Банк" перевірку правочинів (інших договорів), вчинених (укладених) АТ "Дельта Банк" протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Відповідно до витягу з протоколу № 19 від 15.07.2015 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом № 67 від 11.03.2015 року, до нікчемних правочинів віднесено - договір про відступлення права вимоги, укладений 20.06.2014 між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Іпотека Кредит», у якості нового кредитора, щодо передачі останньому права вимоги за договором кредиту № К-6031 від 27.05.23010 зі змінами та доповненням, укладений між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «Ектра 2009».
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Іпотека Кредит", Товариства з обмеженою відповідальністю «Ектра 2009» та ОСОБА_1 повідомлення № 5316 від 17.07.2015, № 5317 від 17.07.2015 та № 5318 від 17.07.2015 про нікчемність договору про відступлення права вимоги, укладений 20.06.2014 між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Іпотека Кредит», у якості нового кредитора, щодо передачі останньому права вимоги за договором кредиту № К-6031 від 27.05.23010 зі змінами та доповненням, укладеним між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «Ектра 2009», що підтверджується описами вкладення у цінний лист.
Зі змісту зазначеного повідомлення вбачається що вказаний правочин за результатами перевірки комісії визнано нікчемним згідно з п. 1, 2, 3, 7 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а саме:
- позивач безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
- позивач до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
- позивач здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати роботи та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 % і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком) або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.
- позивач уклав правочин (договір), умови якого передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
Частинами 5 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що у разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни.
Як роз'яснено у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Згідно ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Поняття "звичайна ціна" визначена в пункті 14.1.71 Податкового кодексу України, відповідно до якого, - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.
Відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 "Про затвердження Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.
Судом встановлено, що умовами договору про відступлення права вимоги від 20.06.2014 сторони визначили, що новий кредитор набув права, зокрема на повернення боржником кредитних коштів у розмірі 2 654 631, 41 грн., при цьому, перевіркою встановлено, що загальний розмір заборгованості складає 3 524 550, 51 грн., з яких: 2 654 631, 41 грн.- заборгованість по тілу кредиту та 869 919, 10 грн. - заборгованість за процентами, в той же час ціна відступлення права вимоги за договором становить 1 300 000, 00 грн.
Пунктом 3 ч. 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема з тієї підстави, що банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.
Тобто у даному випадку ціна відступлення права вимоги є майже у три рази меншою, ніж заборгованість за договором кредиту, вимоги за яким відступлено на користь нового кредитора.
При цьому, суд зазначає, що за умовами п. 1.4. договору про відступлення права вимоги, сторони домовились, що новий кредитор зобов'язаний сплатити на користь первісного кредитора ціну відступлення права вимоги за основним договором, зазначену у п. 1.3. цього договору не пізніше 19.12.2014 року.
Пунктом 3.1. договору передбачено, що первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредитору документи, що підтверджують право вимоги виконання зобов'язання боржником, а саме: оригінал основного договору із всіма змінами та додатками до нього, протягом п'яти робочих днів з моменту повної сплати новим кредитором ціни відступленого права вимоги у розмірі та у терміни визначені в п.п. 1.3.-1.4., п. 2.2. цього договору. Передача вищезазначених документів оформлюється актом прийому-передачі, що підписується повноважними представниками сторін.
22.12.2014 Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Іпотека Кредит" складено та підписано акт прийому-передачі документації до договору про відступлення права вимоги від 20.06.2014, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв оригінали документів.
Однак, 11.09.2014 Правлінням Національного банку України було винесено постанову №560/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" шляхом призначення куратора", якою, зокрема, вирішено призначити куратором позивача службовця Національного банку України Губенко С.М. для забезпечення виконання функцій згідно з повноваженнями, визначеними положенням №346 від 17.08.2012.
Постановою Правління Національного банку України №713/БТ від 06.11.2014 було внесено зміни до постанови №560/БТ від 11.09.2014 та пункт 1 названої постанови доповнено трьома новими абзацами такого змісту: "Залучити для здійснення особливого режиму контролю за діяльністю позивача таких фахівців управління нагляду за банками 1 та 2 груп Департаменту пруденційного нагляду Генерального департаменту банківського нагляду: ОСОБА_4, ОСОБА_5".
Постановою Правління Національного банку України від 30.10.2014 №692/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до категорії неплатоспроможних" серед іншого було вирішено:
- віднести позивача до категорії проблемних банків строком до 180 днів;
- для стабілізації діяльності позивача та відновлення його фінансового стану з дня прийняття цієї постанови до кінця строку, який визначений у п.1 цієї постанови, запровадити для позивача обмеження в його діяльності, зокрема, не здійснювати кредитних операцій, у тому числі бездокументарних операцій (гарантії, авалі, акредитиви), а також не надавати порук та інших зобов'язань; не передавати в забезпечення третім особам майно на активи банку без погодження з куратором банку.
Відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу України органи державної влади України можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
Статтями 2, 6 Закону України "Про Національний банк України" передбачено, що Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті. Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цілей, визначених у частинах другій та третій цієї статті.
Відповідно до ст. 7-1 названого Закону Національний банк України за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, має право визначати тимчасові особливості регулювання та нагляду за банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, у тому числі особливості підтримання ліквідності банків, застосування економічних нормативів, формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за активними операціями банків, запроваджувати обмеження на їх діяльність, у тому числі обмежувати або забороняти видачу коштів з поточних та вкладних (депозитних) рахунків фізичних та юридичних осіб, а також обмежувати або тимчасово забороняти проведення валютних операцій на території України, зокрема операцій з вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей. Наявність ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, а також обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, підтверджується відповідним рішенням Ради з фінансової стабільності, повноваження якої визначаються указом Президента України.
Згідно зі ст. 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національного банку, що містять інформацію з обмеженим доступом, не підлягають опублікуванню та доводяться до відома юридичних та фізичних осіб, на яких поширюється їх дія.
Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначає Закон України "Про банки і банківську діяльність", згідно зі ст. ст. 66, 73, 75 якого Національний банк України здійснює регулювання банківської діяльності у формах адміністративного та індикативного регулювання. Здійснюючи адміністративне регулювання, Національний банк України встановлює вимоги та обмеження щодо діяльності банків.
Проблемний банк зобов'язаний у строк до семи днів повідомити Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, та на вимогу Національного банку України повідомляти його про хід виконання цих заходів.
Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних має право прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Національний банк України зобов'язаний не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Саме з урахуванням вищевикладених норм правлінням Національного банку України було прийнято постанови №560/БТ від 11.09.2014 "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" шляхом призначення куратора", №713/БТ від 06.11.2014 "Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 11 вересня 2014 року №560/БТ" та №692/БТ від 30.10.2014 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних".
Відповідно до п.п.4.8, 4.9 постанови Правління Національного банку України від 17.02.2012 №346 "Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства" (в редакції, чинній на момент призначення куратора позивачу) куратор банку здійснює посилений контроль за діяльністю банку шляхом проведення аналізу фінансової, статистичної звітності та іншої інформації, що надається банком до Національного банку, та/або перебуваючи безпосередньо в банку. Банк зобов'язаний забезпечити куратора, призначеного Національним банком, окремим приміщенням, що обладнане необхідними технічними засобами, з доступом до відповідних програмно-технічних комплексів банку для перегляду в режимі поточного часу всіх операцій банку та його клієнтів.
На куратора банку можуть покладатися такі повноваження: а) здійснювати постійний контроль за проведенням банком операцій; б) отримувати інформацію та ознайомлюватися з документами щодо проведення банком операцій і визначення рівня ризиків, на які він може наражатися; в) ініціювати встановлення порядку виконання банком та його відокремленими підрозділами початкових платежів з урахуванням наявності коштів на кореспондентському рахунку і змісту платежів, обрання способів організації управління черговістю початкових платежів (використовуючи засоби системи автоматизації банку, внутрішньобанківської міжфілійної платіжної системи банку, автоматизоване робоче місце "АРМ куратора банку", призначене для управління початковими платежами банку, що надсилаються до СЕП); г) ініціювати заборону на використання для розрахунків прямих кореспондентських рахунків; ґ) ініціювати переведення банку на модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку в СЕП, яка дає банку змогу здійснювати початкові платежі від імені відокремлених підрозділів або через внутрішньобанківську міжфілійну платіжну систему; д) ініціювати проведення нарад з керівництвом банку для отримання пояснень та інформації про вжиття банком заходів щодо усунення порушень і недоліків та забезпечення його фінансової стабільності; е) бути присутнім на: загальних зборах акціонерів, на засіданнях ради і правління банку з правом дорадчого голосу; засіданнях комітетів (в обов'язковому порядку кредитного комітету, комітету з питань управління активами та пасивами, тарифного комітету); нарадах керівництва, у тому числі щодо реструктуризації зовнішніх зобов'язань банку, та інших структурних підрозділів банку, у тому числі підрозділів внутрішнього контролю та аудиту банку; переговорах з інвесторами банку з питань продажу чи реорганізації банку, шляхів оздоровлення банку за рахунок коштів учасників; є) здійснювати контроль за своєчасним виконанням банком вимог (заходів), висунутих (застосованих) Національним банком до банку за результатами його діяльності, у тому числі за виконанням банком плану заходів з фінансового оздоровлення та/або прийнятих у письмовій угоді зобов'язань перед Національним банком; ж) інформувати керівництво служби банківського нагляду щодо результатів аналізу фінансового стану банку, а в разі виникнення негативних тенденцій і виявлення проблем у його діяльності, які можуть нести загрозу втрати ліквідності й платоспроможності та інтересам кредиторів і вкладників, оперативно готувати обґрунтовані пропозиції щодо подальших наглядових дій за цим банком; з) виконувати функції, пов'язані зі здійсненням контролю за використанням коштів, отриманих від Національного банку; и) звертатися до Національного банку з клопотанням про розгляд питання щодо застосування відповідного заходу впливу згідно з вимогами статті 73 Закону про банки до посадових осіб або осіб, які діють за їх дорученням, якщо вони перешкоджають здійсненню функцій куратора банку, зокрема створюють умови, за яких куратор не може повністю або частково здійснювати повноваження, покладені на нього Національним банком; і) виносити за межі банку копії документів, що можуть свідчити про факти порушення банком банківського законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку.
Відповідно до п.п.5.1, 5.3, 5.6 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України №346 від 17.08.2012 (далі - Положення) (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору), Національний банк має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку у випадках, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку, та/або в разі наявності хоча б однієї з таких ознак зазначених в п.5.1. Рішення про запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку, строк дії особливого режиму контролю за діяльністю банку та повноважень куратора банку, повноваження куратора банку, відміну/дострокову відміну запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку приймає Правління Національного банку. Куратор банку здійснює посилений контроль за діяльністю банку, перебуваючи безпосередньо в банку та/або шляхом проведення аналізу фінансової, статистичної звітності та іншої інформації щодо діяльності банку.
Наведене свідчить про те, що на час передачі документів за спірним договором відповідачу діяльність позивача була обмежена Національним банком України, у зв'язку з чим, зокрема, вчинення зазначених дій мало бути погоджено з куратором банку, однак, у матеріалах справи відсутні, а сторонами не надано докази, які б свідчили про те, що подальше виконання спірного договору було погоджено з куратором банку.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 18.06.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційний банк «Дельта», яке перейменоване на Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Іпотека Кредит" (клієнт) укладено договір банківського рахунку № 26/2017-59, умовами якого передбачено, що банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній валюті № 26507002000017 та отримує плату за обслуговування клієнта згідно з тарифами банку.
Відповідно до п.п.1, 7 ч.3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав, зокрема, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
Таким чином, укладення договору про відступлення права вимоги від 20.06.2014, фактично надало переваги відповідачу серед інших кредиторів (зокрема, вкладників) позивача, що прямо не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами банку, у зв'язку із чим договір про відступлення права вимоги містить ознаки нікчемності, визначені п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Крім того, суд зазначає, що відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
У статті 350 Господарського кодексу України факторинг визначений як передання чи зобов'язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.
У статті 1077 Цивільного кодексу України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Таким чином, у Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
З аналізу статей 512-518 Цивільного кодексу України можна зробити такий висновок щодо суб'єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.
Разом з тим, із частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України та частини п'ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб'єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.
У статті 350 Господарського кодексу України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.
У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України).
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України).
Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.
Згідно з частиною першою статті 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Також розмежування зазначених договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України«Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Як зазначено судом вище, за договором про відступлення права вимоги від 20.06.2014 Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Іпотека Кредит" набуло право вимоги належного виконання зобов'язань Товариством з обмеженою відповідальністю "Ектра 2009" (далі - боржник) за договором кредиту № К-6031 від 27.05.2010 зі змінами та доповненнями, а саме право вимоги щодо: повернення заборгованості за кредитом у розмірі 2 654 631, 41 грн.; повернення заборгованості за процентами в розмірі, який буде нарахований станом на дату здійснення новим кредитором оплати первісному кредитору ціни відступленого права вимоги у розмірі та у терміни визначені в п.п. 1.3., 1.4 цього договору.
В той же час, відповідно до п. 1.3. договору, сторони домовились, що загальна ціна відступлення права вимоги за основним договором, що підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора становить 1 300 000, 00 грн. без ПДВ.
За таких обставин АТ «Дельта Банк» (первісний кредитор) уступив грошову вимогу до ТОВ "Ектра 2009" (боржника) в обмін на грошові кошти в сумі 1 300 000, 00 грн, які ТОВ "Фінансова компанія "Іпотека Кредит" (новий кредитор) зобов'язався сплатити первісному кредитору, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу.
Суд зазначає, що аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18).
Таким чином, враховуючи наведене вище, суд зазначає, що за своєю правовою природою договір про відступлення права вимоги за кредитним договором № К-6031 від 27.05.2010, укладений 20.06.2014 року Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (первісний кредитор) з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Іпотека Кредит" (новий кредитор) є договором факторингу,
Проте, як вбачається, з листа Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 243/16-9 від 17.01.2019, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Іпотека Кредит" не отримувало ліцензії на надання фінансових послуг у Держфінпослуг/Нацкомфінпослуг.
За таких обставин, на підставі наведеного вище, суд дійшов висновку, що оспорюваний правочин вчинений з порушенням норм чинного законодавства України, а тому такий договір про відступлення прав вимоги № б/н від 20.06.2014 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Іпотека Кредит", підлягає визнанню недійсним.
Крім того, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 ЦК України).
Судом встановлено, що на виконання умов договору про відступлення прав вимоги № б/н від 20.06.2014 первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв права вимоги за договором кредиту №К-6031 від 27.05.2010 із всіма змінами та доповненнями до нього, укладеним позивачем з ТОВ "Ектра 2009" та передано оригінали кредитного договору з усіма змінами та доповненнями до нього, що підтверджується актом приймання - передачі документації від 22.12.2014 до договору по відступлення права вимоги від 20.06.2014.
Відтак, вимога позивача про зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Іпотека Кредит" повернути Публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" оригінали документів кредитної справи позичальника ТОВ "Ектра 2009" за договором кредиту № К- 6031 від 27.05.2010 року, що були передані на виконання договору про відступлення права вимоги від 20.06.2014 року, відповідно до Акту приймання-передачі документації до договору про відступлення права вимоги від 20.06.2014 року також підлягає задоволенню.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, враховуючи викладені вище положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги вставлені фактичні обставини справи, а також те, що договір про відступлення права вимоги від 20.06.2014 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Іпотека Кредит" з порушенням вимог чинного законодавства України, суд визнає позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги № б/н від 20.06.2014 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 36-Б, ідентифікаційний код - 34047020) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Іпотека Кредит" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 13/135, ідентифікаційний номер - 35141063).
3. Визнати Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 36-Б, ідентифікаційний код - 34047020) кредитором за договором кредиту № К-6031 від 27.05.2010 року, із змінами та доповненнями, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ектра 2009".
4. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Іпотека Кредит" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 13/135, ідентифікаційний номер - 35141063) повернути Публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 36-Б, ідентифікаційний код - 34047020) оригінали документів кредитної справи позичальника Товариства з обмеженою відповідальністю "Ектра 2009" за договором кредиту № К- 6031 від 27.05.2010 року, що були передані на виконання договору про відступлення права вимоги від 20.06.2014 року, відповідно до Акту приймання-передачі документації до договору про відступлення права вимоги від 20.06.2014 року.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Іпотека Кредит" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 13/135, ідентифікаційний номер - 35141063) на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 36-Б, ідентифікаційний код - 34047020) 5 286 (п'ять тисяч двісті вісімдесят шість) грн. 00 коп. - судового збору.
6. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено: 11.03.2019
Суддя Щербаков С.О.