ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.02.2019Справа № 910/16499/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Купної В.В., розглянув матеріали господарської справи
за позовом акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Український науково-дослідний інститут природних газів акціонерного товариства "Укргазвидобування"
до товариства з обмеженою відповідності "Білтім"
про стягнення 900 206,40 грн.,
Представники сторін:
від позивача Бєлєвцова О.С. (довіреність № 2-464д від 28.12.18)
від відповідача Терновий О.В. (адвокат за ордером серії ЧК № 017170 від 17.08.2018)
Акціонерне товариство "Укргазвидобування" в особі філії Український науково-дослідний інститут природних газів акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідності "Білтім" (далі - відповідач) про стягнення 900 206,40 грн., з яких 628 592,40 грн. пені та 271 614,00 грн. штрафу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки № 177/09т-2017 від 03.11.2017 в частині повної та своєчасної поставки товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2018 відкрито провадження у справі № 910/16499/18, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10.01.2019.
10.01.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти періоду нарахування пені, визнав факт прострочення поставки товару, однак просив зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій на 70%.
У підготовчому засіданні 10.01.2019 оголошено перерву до 31.01.2019.
23.01.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечив проти зменшення розміру штрафних санкцій.
У підготовчому засіданні 31.01.2019 позивачем надано документи для долучення до матеріалів справи.
31.01.2019 суд оголосив протокольну ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті на 21.02.2019.
14.02.2019 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
У судовому засіданні 21.02.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача просив зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій.
У судовому засіданні 21.02.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:
03.11.2017 між товариством з обмеженою відповідності "Білтім" (далі - постачальник) та акціонерним товариством "Укргазвидобування" в особі філії Український науково-дослідний інститут природних газів (далі - покупець) укладено договір поставки № 177/09т-2017 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар, зазначений в специфікації, що додається до договору і є його невід'ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий товар.
Найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість договору вказується у специфікаціях (п. 1.2 договору).
Згідно з п. 3.1 договору ціна цього договору вказується в специфікації в гривнях з урахуванням ПДВ.
Відповідно до п. 5.1 договору строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоодержувачів вказується в специфікації.
Обсяг поставки товару визначається в рознарядках покупця та узгоджується до поставки товару. Відвантаження товару проводиться тільки після отримання постачальником рознарядки. Відвантаження товару без рознарядки забороняється. Рознарядка постачальнику може направлятись покупцем в електронному вигляді на електронну адресу (п. 5.2 договору).
Положеннями п. 5.3 договору встановлено, що датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару або видаткової накладної.
Відповідно до п. 6.3.1 договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором та специфікацією
У Специфікації № 1 від 03.11.2017 сторонами погоджено поставку автомобілю спеціального - лабораторія досліджень свердловин ЛСГ-10 на шасі КрАЗ-5233НЕ, за ціною 3 880 200,00 грн. з ПДВ, зі строком поставки протягом 2017,2018, але не пізніше 90 календарних днів з моменту отримання рознарядки.
Згідно з п. 7.11 договору у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строки, визначені у специфікації до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов'язань (п. 10.1 договору).
Обґрунтовуючи позов, позивач посилається на те, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання за договором в частині поставки товару в строки, встановлені договором, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 900 206,40 грн., з яких 628 592,40 грн. пені та 271 614,00 грн. штрафу.
Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, господарський суд виходив з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як встановлено судом, між позивачем та відповідачем укладено договір поставки, за умовами якого відповідач зобов'язався поставити обумовлений товар, а позивач - прийняти і оплатити такий товар.
У Специфікації № 1 сторони погодили, що загальна вартість товару, що поставляється, складає 3 880 200,00 грн., строк поставки - протягом 2017, 2018, але не пізніше 90 календарних днів з моменту отримання рознарядки.
07.11.2017 відповідачем отримано рознарядку позивача від 06.11.2017, в якій позивач просив в термін до 31.01.2018 відвантажити товар, що погоджений в специфікації № 1 до договору на загальну суму 3 880 200,00 грн.
Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
З урахуванням умов рознарядки кінцевий термін поставки відповідачем товару - 31.01.2018.
Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач поставку товару здійснив, однак допустив прострочення поставки товару, а саме погоджений сторонами товар постановлено 12.07.2018, що підтверджується Актом приймання-передачі № 11 від 12.07.2018 та видатковою накладною № РН-0000024 від 12.07.2018.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання за договором поставки № 177/09т-2017 від 03.11.2017 щодо постачання товару належним чином доведений, підтверджений матеріалами справи та не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Приписами частини 1 статі 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 6 та ст. 627 ЦК України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
З огляду на вищенаведені положення законодавства, сторони, керуючись принципом свободи договору за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення не грошового зобов'язання - порушення строків постачання продукції.
Пунктом 7.11 договору сторони погодили, що у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строки, визначені у специфікації до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При цьому, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.
У даному випадку суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд України та Верховний Суд, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 3-24гс12, від 09.04.2012 р. № 3-88гс11, у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16.
Перевіривши розрахунок штрафу та пені, наданий позивачем, суд встановив, що він є арифметично вірним, а тому з відповідача на користь позивач підлягають стягненню 628 592,40 грн. пені та 271 614,00 грн. штрафу.
У відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 70% до суми 263 083,56 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов'язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.
Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов'язань.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
Суд зазначає, що відповідачем не обґрунтовано та не доведено належними та допустимими доказами винятковості випадку, невідповідності розміру стягуваних штрафних санкцій (900 206,40 грн.) розміру завданих збитків (вартості несвоєчасно поставленого товару - 3 880 200,00 грн.).
Так, за змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України під розміром збитків слід розуміти суму, на яку нараховано неустойку, а не будь-яку іншу суму збитків.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі № 6-473цс16.
Посилання відповідача на затримку поставки у зв'язку з діями його контрагентів не є винятковим випадком для зменшення штрафних санкцій.
Враховуючи, що відповідачем в обґрунтування своїх вимог та заперечень не надано суду належних доказів щодо винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафу.
Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню повністю.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідності "Білтім" (03148, м. Київ, вул. Героїв Космосу, буд. 2-Б, ідентифікаційний код 34840653) на користь акціонерного товариства "Укргазвидобування" (04053, м. Київ, вулиця Кудрявська, б. 26/28; ідентифікаційний код 30019775) в особі філії Український науково-дослідний інститут природних газів акціонерного товариства "Укргазвидобування" (61010, м. Харків, Гімназійна набережна, 20; ідентифікаційний код ВП 00158764) 628 592,40 грн. (шістсот двадцять вісім тисяч п'ятсот дев'яносто дві грн. 40 коп.) пені, 271 614,00 грн. (двісті сімдесят одну тисячу шістсот чотирнадцять грн. 00 коп.) штрафу та 13 503,10 грн. (тринадцять тисяч п'ятсот три грн. 10 коп.) витрат зі сплати судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 12.03.2019.
Суддя О.Г. Удалова