вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua
"28" лютого 2019 р. Cправа № 902/662/18
Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали
за позовом: Калинівської міської ради, м. Калинівка, Вінницька область
до: Калинівської центральної районної лікарні, с. Корделівка, Калинівський район, Вінницька область
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області, м. Вінниця
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Калинівської районної ради, м. Калинівка, Вінницька область
про стягнення 962 995,22 грн збитків
За участю секретаря судового засідання Кузьменко В.В.
За участю представників:
позивача: ОСОБА_1, довіреність № 02-1-1379 від 28.08.2018 дійсна до 28.08.2019; паспорт АВ № 078503 виданий Калинівським РВ УМВС України у Вінницькій області 10.12.1999.
відповідача: ОСОБА_2, головний лікар згідно витягу з ЄДРЮОФОП, НОМЕР_1 виданий Калинівським РВ УМВС України у Вінницькій області 17.10.2002.
третьої особи (ГУ Державної фіскальної служби у Вінницькій області): не з'явився.
третьої особи (Калинівської районної ради): ОСОБА_3, довіреність № 19-8-14 від 12.12.2018 дійсна до 31.12.2019; паспорт АВ № 639754 виданий Ленінським ВМ ВМВ УМВС України у Вінницькій області 17.03.2005.
18.10.2018 до суду надійшов позов Калинівської міської ради до Калинівської центральної районної лікарні про стягнення 962 995,22 грн збитків.
Згідно витягу з автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2018 вказану позовну заяву передано на розгляд судді Банаську О.О.
Ухвалою від 23.10.2018 позовну заяву № 02-1-1615 від 16.10.2018 залишено без руху.
07.11.2018 від позивача до суду надійшла заява № 02-1-1724 від 07.11.2018 про усунення недоліків позовної заяви.
В зв'язку з перебуванням судді Банаська О.О. у відпустці, на підставі розпорядження керівника апарату суду від 08.11.2018, здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 902/662/18 за результатами якого справу передано на розгляд судді Колбасову Ф.Ф.
Ухвалою суду від 13.11.2018 справу № 902/662/18 прийнято до провадження новим складом суду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні на 12.12.2018. Також даною ухвалою вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Крім того, вищезазначеною ухвалою залучено до участі у розгляді справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_4 управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області та на стороні відповідача ОСОБА_5 районну раду.
На підставі розпорядження керівника апарату суду від 19.11.2018 з метою передачі на розгляд раніше визначеному складу суду справи № 902/662/18, здійснено повторний автоматизований розподіл вищезазначеної справи, за результатами якого справу передано на розгляд судді Банаську О.О.
Ухвалою суду від 22.11.2018 справу № 902/662/18 прийнято новим складом суду до свого провадження.
29.11.2018 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 1518 від 28.11.2018, в якому останній просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.
04.12.2018 на адресу суду від представника Калинівської районної ради (третя особа) надійшли письмові пояснення № 01-18-112-272 від 03.12.2018 щодо заявлених позовних вимог.
10.12.2018 до суду від представника Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (третя особа) надійшов відзив на позовну заяву б/н та без дати (вх.канц. № 02.1-24/9726/18 від 10.12.2018).
В судовому засіданні 12.12.2018 з метою подання сторонами додаткових доказів відкладено підготовче засідання до 21.01.2019, про що постановлено ухвалу занесену до протоколу судового засідання.
21.01.2019 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та призначено судове засідання на 14.02.2019.
29.01.2019 до суду надійшла відповідь на відзив (від 25.01.2019 № 02-1-105) Калинівської міської ради.
08.02.2019 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив (від 04.02.2019 № 184).
14.02.2019 судом постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи для розгляду по суті на 20.02.2019.
20.02.2019 в судовому засіданні оголошено перерву до 28.02.2019 про що постановлено ухвалу занесену до протоколу судового засідання та повідомлено усіх учасників судового процесу під розпис.
В судове засідання 28.02.2019 представник третьої особи (Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області) не з'явився, причин неявки не повідомив, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином - під розпис у судовому засіданні, яке відбулось 20.02.2019, що підтверджується письмовою розпискою, яка міститься в матеріалах справи в якій зафіксовано повідомлення, зокрема, ОСОБА_6 (представник Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області ) про дату, час та місце наступного судового засідання.
З огляду на вказане при неявці третьої особи судом враховується наступне.
Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
У рішенні у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
У справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" Європейським судом з прав людини наголошено, що правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді.
Суд нагадує, що це роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).
До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).
Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання учасниками справи доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення останніми реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання третьої особи (Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області).
Розгляд справи здійснюється з фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
Як вбачається із позовної заяви в якості підстави позовних вимог про стягнення збитків Калинівська міська рада посилається на розташування та здійснення на її території діяльності Калинівською центральною районною лікарнею за фактичною адресою: вул.Чкалова, 6, м.Калинівка, Вінницька область.
За твердженням позивача з метою зміни порядку зарахування податку з доходів фізичних осіб з бюджету Калинівської міської ради на бюджет Калинівської районної ради рішенням останньої від 25.11.2016 затверджено статут Калинівської центральної районної лікарні у новій редакції з визначенням наступної адреси лікарні: вул.Київська, 19а, с.Корделівка, Калинівський район, Вінницька область.
Посилаючись на приписи ст.168 ПК України, ст.64 БК України, ст.ст.16, 22 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача 962 995,22 грн збитків, що становить 60 % від суми сплаченого в січні - квітні 2018 року податку з доходів фізичних осіб в розмірі 1 604 992,04 грн.
У відзиві на позовну заяву № 1518 від 28.11.2018 відповідач просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі із таких підстав:
- нормативне обґрунтування заявленого позову ґрунтується на положеннях податкового та бюджетного законодавства;
- позивачем не доведено, а відповідачем не допущено протиправної поведінки по відношенню до позивача і вина щодо сплати податку на доходи фізичних осіб не встановлена тощо (а.с.67-70, т.1).
У відповіді на відзив № 02-1-105 від 25.01.2019 позивач не погоджується із доводами відповідача вказуючи на таке:
- ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.05.2017 у справі № 802/610/17-а провадження у справі за позовом Калинівської міської ради до Калинівської центральної районної лікарні в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Калинівської районної центральної районної лікарні та стягнення на користь Калинівської міської ради 1 506 893,14 грн як суми заборгованості по перерахуванню ПДФО закрито із вказівкою на те, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства та роз'яснено позивачу, що даний спір підлягає вирішенню у порядку цивільної (господарської) юрисдикції;
- в діях відповідача наявні всі елементи складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна діяльність, яка полягає в тому, що відповідач з моменту прийняття рішення Калинівською районною радою № 168 від 25.11.2016 сплачує податки не за місцем здійснення своєї діяльності, а за місцем нової податкової адреси, яка не входить до складу Калинівської міської об'єднаної територіальної громади; шкідливий результат такої поведінки, які полягають у неотриманні доходів для бюджету Калинівської міської ради, які могли бути отримані у вигляді податку з доходів фізичних осіб; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, що полягає в сплаті ПДФО до районного бюджету, а не до міського внаслідок чого позивач недоотримав доходи, які мав би отримати; вина відповідача полягає у тому, що саме він вирішував порядок сплати ПДФО, яке мало бути сплачено до міського бюджету, натомість сплачено до районного бюджету тощо (а.с.118-120, т.1).
У запереченні на відповідь на відзив № 184 від 04.02.2019 відповідач не погоджуючись з доводами позивача наведеними у його відповіді на відзив вказує на недоведеність останнім належними, допустимими та достатніми доказами наявність цивільно-правового правопорушення та правомірність нарахування збитків (а.с.128-131, т.1).
У письмовому поясненні № 01-18-112-272 від 03.12.2018 третя особа (Калинівська районна рада) із заявленим позовом не погоджується вказуючи, що заявлені позивачем вимоги документального підтвердження не мають і будь-які розрахунки чи документи до позовної заяви про понесені витрати, які можна визнати збитками всупереч приписам ч.2 ст.80 ГПК України не долучено (а.с.79-81, т.1).
Окрім того, у поясненні зазначено, що позивачем не вказано факту порушення відповідачем його прав, не надано доказів до заяви і тим самим засвідчено відсутність події спричинення збитків та причинного зв'язку з настанням негативних наслідків для позивача.
У відзиві № 4848/02-32-10-06-15 від 17.12.2018 третя особа (ОСОБА_4 управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області) посилаючись на приписи ч.ч.4, 5 ст.45, п.2 ст.64 БК України, ст.168 ПК України вказує, що суми податку на доходи, нараховані відокремленим підрозділом на користь фізичних осіб, за звітний період перераховуються до відповідного бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу, а відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе юридична особа або її відокремлений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід (а.с.93-95, т.1).
Із матеріалів справи слідує, що рішенням Калинівської районної ради 7 сесії 7 скликання від 25.11.2016 № 168 "Про затвердження статуту Калинівської центральної районної лікарні в новій редакції" затверджено Статут Калинівської центральної районної лікарні в новій редакції, відповідно до п. 1.4. якого місцезнаходження Калинівської центральної районної лікарні: 22445, Вінницька область, Калинівський район, с. Корделівка, вул. Київська, 19а (а.с.16-21, т.1).
Згідно наявного в матеріалах справи листа Калинівської ОСОБА_7 у Вінницькій області від 10.05.2018 № 642/10/02-08 Калинівською центральною районною лікарнею в січні-квітні 2018 року сплачено 1 604 992,04 грн податку на доходи фізичних осіб (а.с.15, т.1).
У матеріалах справи міститься постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 902/835/17 за позовом Калинівської міської ради до Калинівської центральної районної лікарні про визнання бездіяльності щодо несплати Податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) до міського бюджету Калинівської міської ради неправомірною та про зобов'язання відповідача сплачувати ПДФО, утриманий з доходів працівників, які працюють у приміщеннях лікарні, розташованих на території м. Калинівка Вінницької області, з грудня 2016 року до міського бюджету Калинівської міської ради (а.с.27-30, т.1).
Із змісту зазначеної постанови слідує, що фактично Калинівська центральна районна лікарня розташована та здійснює свою діяльність за адресою: м. Калинівка, вул. Чкалова, буд. 6, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ВН № 32 від 21.03.2000, довідкою Калинівською міської ради від 04.08.2017 № 4464 та ліцензією на медичну практику серії АГ № 602742 виданою Міністерством охорони здоров'я України 06.09.2011.
Також в матеріалах справи містяться постанова та ухвала Вінницького окружного суду від 15.05.2017 у справі № 802/610/17-а згідно яких прийнято наступні судові рішення:
- ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.05.2017 у справі № 802/610/17-а провадження у справі за позовом Калинівської міської ради до Калинівської центральної районної лікарні в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Калинівської районної центральної районної лікарні та стягнення на користь Калинівської міської ради 1 506 893,14 грн як суми заборгованості по перерахуванню ПДФО закрито із вказівкою на те, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства та роз'яснено позивачу, що даний спір підлягає вирішенню у порядку цивільної (господарської) юрисдикції (а.с.25-26, т.1);
- постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.05.2017 у справі № 802/610/17-а у задоволенні позову Калинівської міської ради до Калинівської центральної районної лікарні, Калинівської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Калинівської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області та зобов'язання відповідно до ПК України стягнути суму штрафних санкцій з Калинівської центральної районної лікарні за порушення правил перерахування податку на доходи фізичних осіб відмовлено повністю з мотивів відсутності податкового боргу у Калинівської центральної районної лікарні та відсутності ознак бездіяльності Калинівської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області (а.с.22-24, т.1).
Згідно з ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, доводів учасників справи з приводу даного спору та надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Як вбачається із змісту позовних вимог даний спір виник у зв'язку із сплатою відповідачем податку на доходи з фізичних осіб до районного бюджету сума якого, за твердженням позивача мала бути сплачена до міського бюджету, що свідчить про наявність у нього збитків у вигляді упущеної вигоди на суму 60 % від сплаченого відповідачем податку.
З урахуванням вказаного вище суд дійшов наступних висновків щодо вимог заявлених позивачем.
Порядок сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) до бюджету передбачено ст. 168 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), відповідно до якої ПДФО, утриманий з доходів резидентів, підлягає зарахуванню до бюджету згідно з Бюджетним кодексом України (далі - БКУ).
Відповідно до п. 2 ст. 64 БКУ ПДФО, який сплачується податковим агентом - юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) чи представництвом нерезидента - юридичної особи, зараховується до відповідного місцевого бюджету за її місцезнаходженням (розташуванням) в обсягах ПДФО, нарахованого на доходи, що сплачуються фізичній особі.
Підпунктом 168.4.3 п. 168.4 ст. 168 ПК України передбачено, що суми ПДФО нараховані відокремленим підрозділом на користь фізичних осіб, за звітний період перераховуються до відповідного бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу. У разі якщо відокремлений підрозділ не уповноважений нараховувати (сплачувати) ПДФО за такий відокремлений підрозділ, усі обов'язки податкового агента виконує юридична особа. ПДФО, нарахований працівникам відокремленого підрозділу, перераховується до місцевого бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу.
Юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням не уповноважених сплачувати ПДФО відокремлених підрозділів, відокремлений підрозділ, який уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) до бюджету ПДФО, за своїм місцезнаходженням одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів сплачує (перераховує) суми утриманого ПДФО на відповідні рахунки, відкриті в органах, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, за місцезнаходженням відокремлених підрозділів (п. п. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168 ПК України).
Так, п. п. 7.1 п. 7 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 за № 1588 визначено, якщо відповідно до законодавства в платника податків, крім обов'язків щодо подання податкових декларацій (розрахунків, звітів) та/або нарахування, утримання або сплати (перерахування) податків, зборів на території адміністративно-територіальної одиниці за своїм місцезнаходженням, виникають такі обов'язки на території іншої адміністративно-територіальної одиниці, то такий платник податків зобов'язаний стати на облік за таким неосновним місцем обліку у відповідному контролюючому органі.
Статті 117 та 118 Бюджетного кодексу України передбачають як заходи впливу за порушення бюджетного законодавства так і застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (частина 2 статті 20 ГК України).
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст. 16 цього ж Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права і інтересу. Отже, підставою звернення до суду є наявність порушеного, не визнаного або оспорюваного права та інтересу.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України та статтею 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 ЦК України).
До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа, передбачених ст. 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
У пункті 8 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України, збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Так, відповідно до ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення; при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти;
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Визначення поняття збитків наводяться також у частині другій статті 224 ГК України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до статті 1 ГК України, цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено способи захисту порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 4 ГК України, не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів.
До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у ст. 16 ЦК України, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.
Зазначений у ст. 16 ЦК України перелік способів захисту не є вичерпним, однак у разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення. Тобто, позивач повинен обрати саме такий спосіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.
За змістом ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Так, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Отже, Податковий кодекс України передбачає шляхи усунення порушень податкового, бюджетного законодавства.
Зокрема, ст.43 Податкового кодексу України врегульовано умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені.
У свою чергу приписами ст.ст.117, 118 Бюджетного кодексу України унормовано заходи впливу за порушення бюджетного законодавства та їх застосування.
Виходячи з положень ст. ст. 12, 21 ГПК України спір у даній справі, як по предмету спору (стягнення збитків), так і за суб'єктним складом підлягає розгляду в господарських судах.
Враховуючи положення статей 11, 16, 509, 623 ЦК України, обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання може випливати з договору (ст. 623 ЦК України) або закону.
Разом з тим, між сторонами відсутні зобов'язальні правовідносини, що регулюються Цивільним та Господарським кодексами України, а відтак відсутні підстави для стягнення збитків за договором.
При цьому позивачем не зазначено норму закону, що передбачає стягнення збитків за неправильне перерахування (розподіл) ПДФО.
Суд наголошує на тому, що помилки у сплаті (розподілі) ПДФО є підставою для застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства (ст.ст.117, 118 Бюджетного кодексу України) або ж притягнення до відповідальності встановленої Главою 10 Розділу ІІ Податкового кодексу України.
Відтак наведене позивачем обгрунтування позовних вимог в сукупності із нормами матеріального законодавства які зазначено в позовній заяві на переконання суду не можуть слугувати підставою для задоволення позову виходячи з наступних міркувань.
Невиконання особою податкових зобов'язань чи порушення приписів податкового або бюджетного законодавства не визнається Цивільним Кодексом України підставою для покладення на неї цивільно-правової відповідальності до якої відносяться збитки.
При цьому з огляду на вказане вище судом не надається юридична оцінка доводам відповідача щодо відсутності у його діях складу цивільного правопорушення позаяк відповідальність за допущені ним порушення не унормовано положеннями господарського та цивільного законодавства.
Отже заявлення позивачем позову про стягнення збитків який обґрунтовано положеннями ст.22 ЦК України не відповідає характеру спірних правовідносин.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа має право на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Так, згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Приписами пункту 4 статті 611 вказаного Кодексу унормовано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. У розумінні цієї статті Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відшкодування збитків є мірою цивільно-правової відповідальності, загальними умовами якої є протиправний характер поведінки особи, на яку передбачається покласти відповідальність, або настання інших, спеціально передбачених законом чи договором обставин.
Застосування цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності. Склад цивільного правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник; об'єктом - правовідносини по зобов'язаннях; об'єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері кредитора, протиправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону цивільного правопорушення складає вина, яка представляє собою психічне відношення особи до своєї протиправної поведінки і її наслідків.
Враховуючи наведені вище законодавчі норми суд приходить до висновку, що протиправною в розумінні зазначених норм визнається поведінка, яка порушує норми цивільного права, які містять певні заборони або імперативні правила.
У тій же мірі це відноситься і до відшкодування збитків, завданих у сфері господарських відносин.
За змістом ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Пунктом 1 ст.225 Господарського кодексу України встанволено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Згідно ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.4 ГК України не є предметом регулювання цього Кодексу відносини з приводу сплати податків, які врегульовані податковим законодавством.
Частиною 2 ст.1 ЦК України унормовано, що цивільне законодавство не регулює податкові відносини.
У сфері податкового (публічного права) можуть лише використовуватися юридичні конструкції цивільного чи господарського права, однак, правове регулювання податкових (фінансових) відносин здійснюється окремим спеціальним законодавством.
Враховуючи наведене вище суд дійшов висновку, що заявлений позов із наведених у ньому підстав задоволенню не підлягає.
Судові витрати зі сплати судового збору підлягають покладенню на позивача згідно з приписами ст.129 ГПК України.
28.02.2019 в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення із зазначенням про відкладення складання тексту повного судового рішення на строк не більше ніж на десять днів з дня закінчення розгляду справи.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову Калинівської міської ради до Калинівської центральної районної лікарні за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Калинівської районної ради про стягнення 962 995,22 грн збитків відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
3. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
4. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
5. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 11 березня 2019 р.
Суддя О.О. Банасько
віддрук. 6 прим.:
1 - до справи.
2 - позивачу - вул. В. Нестерчука, 47, м. Калинівка, Вінницька область, 22400.
3, 4 - відповідачу - вул. Київська, 19-а, с. Корделівка, Калинівський район, Вінницька область, 22445; вул. Чкалова, 6, м. Калинівка, Вінницька область, 22400.
5 - ГУ ДФС у Вінницькій області - вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100.
6 -Калинівській районній раді - вул. В. Нестерчука, 19, м. Калинівка, Вінницька область, 22400.