ЄУН №336/4743/2018
пр.№ 2/336/328/2019
07 березня 2019 року м. Запоріжж
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого - судді Суркової В.П.,
при секретарі Аксьоновій О.А.,
з участю представника
позивача ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного судового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання колишньої дружини, -
Позивач звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача аліментів на її утримання в розмірі ј частини щомісячно, з дня звернення до суду. В обґрунтуванні позову посилається на те, що з 25.03.2000 року вона перебувала в шлюбі з відповідачем, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21.12.2016 року. На даний час вона не працює, є інвалідом ІІ групи від загального захворювання. Матеріальне становище позивача є вкрай нужденним, у зв'язку з чим вона потребує матеріальної допомоги. Відповідач матеріальної допомоги не надає, хоча має таку можливість, оскільки працює водієм, інших осіб на утриманні не має.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження, тощо) не застосовувалися.
У судовому засіданні представник за довіреністю ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позові, просив про його задоволення. При цьому на запитання суду пояснив, що відомості про розмір пенсії, яку отримує його довіритель, йому невідомі.
Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився повторно, причини неявки суду не повідомив. Надав відзив на позов, в якому просить про відмову у задоволенні позову. Свої заперечення мотивує тим, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що вона не забезпечена прожитковим мінімумом, тобто її пенсія, доходи від використання її майна, інші доходи є меншими прожиткового мінімуму.
За згодою представника позивача і у відповідності до статей 280 - 282 Цивільного процесуального кодексу України суд вважає за можливе провести заочний розгляд даної справи без участі відповідача на підставі наявних у справі доказів.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
З матеріалів справи встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 25 березня 2000 року, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2016 року (а.с. 2, 3).
Позивач є інвалідом другої групи внаслідок загального захворювання органів руху, що підтверджується довідкою МСЕК серії АД № 146415 від 08.11.2010 року, інвалідність встановлена безстроково. Перебуває на обліку в Шевченківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Запоріжжя відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується довідкою Шевченківського об'єднаного УПФУ м. Запоріжжя № 3161 від 28.08.2018 року.
Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Спірні правовідносини урегульовано положеннями ст. ст. 75-76 СК України.
Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той з подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом першої, другої чи третьої групи.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 76 СК України розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.
Частиною 4 ст. 75 СК України передбачено, що один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно правової позиції Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, висловленої у рішенні від 13.04.2016 року в справі № 6-3066цс15, коли особа отримує пенсію по інвалідності, що забезпечує її прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, її не можна вважати особою, яка потребує матеріальної допомоги.
Право на утримання після розірвання шлюбу регламентується статтею 76 СК України, за змістом якої розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу; після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу; особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.
Отже, право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України у справі №61111-цс/17 від 16 серпня 2017 року.
Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що аліментні зобов'язання на утримання одного з подружжя можуть бути призначені за наявності юридичних складових сукупності певних умов, а саме: перебування в зареєстрованому шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах після розірвання шлюбу (стаття 76 Сімейного кодексу України); непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового рівень матеріального забезпечення.
Таким чином, право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.
Відповідно до ст. 7 Закону України« Про Державний бюджет України на 2018 рік» з 01 липня 2018 року (на час звернення до суду) встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність, в розмірі 1435 гривень. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», з 01 січня 2019 року (на час розгляду справи) - 1497 гривень.
Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що вона не забезпечена прожитковим мінімумом, тобто її пенсія, доходи від використання її майна, інші доходи є меншими прожиткового мінімуму.
Окрім того, не доведена та обставина, що відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу.
Таким чином, суд вважає, що обов'язкові умови для стягнення аліментів на утримання непрацездатної дружини в розумінні Сімейного кодексу України відсутні, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 75, 76 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 12, 13, 81, 259, 263-265, 268, 280-282, 289 ЦПК України,
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання колишньої дружини відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, подану протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 11.03.2019 року.
Суддя В.П. Суркова