1Справа № 335/8600/18 2/335/257/2019
18 лютого 2019 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Рибалко Н.І., за участю секретаря судового засідання Мереуци М.А., позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позивач зазначає, що відповідач понад шість років не проживає у вказаній квартирі. Посилаючись на те, що вона є одноособовим власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. У вказаній квартирі зареєстровані: третя особа - ОСОБА_3 та відповідач - ОСОБА_2, який є племінником позивача. Відповідач більше 12 років не проживає за місцем реєстрації, з реєстраційного обліку добровільно не знявся, витрати по сплаті комунальних послуг не сплачує, у зав'язку з чим тягар по сплаті комунальних послуг лягає на позивача та позбавляє позивачку права оформити субсидію.
Посилаючись на викладене, позивач просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином рекомендованими листами із повідомленнями. Причини неявки у судове засідання відповідач не повідомив, відзив не надав. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності суду не надав.
Третя особа у судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
Суд, заслухавши думку позивача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, доходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що власником квартири за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, б.79 а, кв.51 є ОСОБА_1, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно ОП «ЗМБТІ» від 16.04.2004 року.
Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи №04-26/5-6551 від 12.07.2018 року у квартирі за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, б.79 а, кв.51 - зареєстрована ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується відповіддю Департаменту реєстраційних послуг ЗМР від 28.08.2018 року №01-17/01/5426.
У судовому засідання була допитана свідок ОСОБА_5, яка підтвердила, що відповідач ОСОБА_2 проживав за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3 у період навчання, майже 8 років назад. Після вказаного періоду відповідач за вказаною адресою не проживав та не проживає.
Отже, як встановлено судом з матеріалів справи та підтверджено поясненням свідка ОСОБА_5, наданими у судовому засіданні, відповідач у квартирі не проживає.
Добровільно відповідач з реєстрації місця проживання не знімається, чим створює позивачеві перешкоди у здійсненні права власності, які зокрема полягають у тому, що він змушений нести додаткові витрати на оплату комунальних послуг.
Згідно з положеннями ст. ст. 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Водночас відповідно до вимог ст. 7 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права на користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
Виходячи з того, що Закон України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права на користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 року у справі №6-57цс11, вирішення питання про зняття особи з реєстрації місця проживання залежить, зокрема від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України.
Відповідно до ст. 383 ЦК України власник має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і має право розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише на підставах, передбачених законом.
Згідно ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З вимог ст. 16 ЦК України вбачається, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу. Захист цивільних прав шляхом позбавлення особи права користування квартирою належить судам.
Отже, належним способом захисту є позбавлення особи права на користування житловим приміщенням.
Таким чином, у судовому засіданні було встановлено, що відповідач в квартирі не проживає понад передбачені законодавством строки, чим чинить перешкоди власнику квартири, - позивачу у здійсненні ним права власності. У зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, шляхом позбавлення відповідача права користування квартирою.
Позивач не заявляв вимог про стягнення судового збору, тому на підставі ст. 13 ЦПК України, суд залишає витрати по сплаті судового збору за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 4,11-13, 19, 259, 263, 265 , 279 274-279, 280-283 ЦПК України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити частково.
Позбавити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, права користування житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У відповідності до п.п. 15.5 п.15 ч. 1 Розділу ХШ «Перехідні Положення» ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Повне судове рішення складено 22.02.2019 року.
Суддя: Н.І. Рибалко