05 березня 2019 рокуЛьвів№ 857/47/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Довгополова О.М., Пліша М.А.
з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2018 року у справі № 817/1631/18 (суддя Недашківська К.М., м. Рівне, повний текст рішення складений 01 листопада 2018 року) за адміністративним позовом ОСОБА_1, законними представниками якого виступають ОСОБА_2 та ОСОБА_3, до Рокитнівського районного сектора Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
27 грудня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Рокитнівського районного сектора Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області, в якому просили: а) визнати протиправною відмову у видачі ОСОБА_1 у зв'язку з досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України № 2503 від 26.06.1992;
б) зобов'язати відповідача оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України № 2503 від 26.06.1992, без передачі будь-яких даних про дитину і про її батьків до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя, без відцифрованих відбитків рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР.
Позовні вимоги мотивовані тим, що законні представники неповнолітнього ОСОБА_1 звернулися до відповідача з письмовою вимогою видати їх дитині паспорт громадянина України у вигляді книжечки, без застосування засобів реєстру. Така вимога заявників обґрунтована релігійними переконаннями. За результатами розгляду заяв, вони отримали відповіді щодо неможливості оформлення та видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки, оскільки чинний порядок передбачає видачу документів у вигляді ID-карток. Однак, таку відмову батьки вважають протиправною, оскільки це є втручанням в їх особисте та сімейне життя, порушенням їх права на віросповідання.
Рішенням від 01 листопада 2018 року Рівненський окружний адміністративний суд позов задовольнив в повному обсязі.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте при неповному з'ясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального права.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на ті обставини, що між сторонами відсутні публічно-правові відносини, оскільки позивач не звертався до УДМС у спосіб та порядок визначений законодавством України, із заявою про отримання послуги по оформленню паспорта громадянина України та не надав документів необхідних для оформлення паспорта, незалежно від форми такого документа (ID-картка/книжечка).
Також зазначає, що з 01.11.2016 і до сьогодні (зокрема й на дату звернення позивача щодо оформлення йому паспорта) правове регулювання спірних відносин є таким, що для оформлення паспорта громадянина України в іншій формі, ніж ID-картка, вже немає законних підстав.
З огляду на викладене, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представники позивача не скористались правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 народився 15 грудня 2001 року, батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3.
21 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Рокитнівського районного сектору ДМС у Рівненській області із заявою про видачу йому паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки без внесення відомостей про нього до Єдиного державного демографічного реєстру. Ця заява мотивована тим, що через свої релігійні переконання позивач відмовляється від присвоєння йому цифрового ідентифікатора особистості у виді унікального номера запису в реєстрі, від зняття біометричної інформації щодо себе та її подальшого зберігання, використання, обробки в Єдиному державному демографічному реєстрі. Позивач просив оформити йому паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки.
Листом від 08 грудня 2017 року № 30/934 Рокитнівський районний сектор ДМС у Рівненській області надав відповідь, де зазначив, що оформлення паспортів громадянам України здійснюється відповідно до вимог Закону України ,,Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу та її спеціальний статус” від 20.11.2012 № 5492-VI, яким встановлено форму, зокрема, такого документа, як паспорт громадянина України, та вимоги/умови щодо його отримання. Зразок і технічний опис бланка паспорта громадянина України затверджено Постановою від 25.03.2015 № 302 ,,Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України”, відповідно до якої з 01 листопада 2016 року паспорт громадянина України виготовляється лише у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій. Тому законні підстави для виготовлення паспорта громадянина України в іншій формі чи іншим способом, ніж це встановлено Законом № 5492-VI та Постановою № 302, у Рокитнівського районного сектора УДМС відсутні.
Позивач не погодився з відмовою Рокитнівського районного сектора Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області та звернувся до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач прямо порушує права неповнолітнього сина позивачів - ОСОБА_4, передбачені статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, оскільки не оформлення йому паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки саме через його релігійні переконання, які не призводять до негативних наслідків тих чи інших людей, не спрямовані проти держави, обмежує його права, встановлені законом, і не є необхідними в демократичному суспільстві.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права та є вірними.
Так, частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України від 20.11.2012 № 5492-VI ,,Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” (далі - Закон № 5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).
Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 Закону № 5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1 ст. 21 Закону №5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис ,,Україна”; нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис ,,Паспорт”. На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис ,,Паспорт громадянина України”. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 ,,Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України” (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом пункту 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII;
з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (пункт 3 Постанови №302).
Пунктом 131 Постанови №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи .
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України ,,Про захист персональних даних” (далі - Закон №2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону №2297-VI).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Варто зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: ,,Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …”.
За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну ,,закон” є автономним, та до якості ,,закону” ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі ,,Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства” (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном ,,закон” … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам ,,доступності” та ,,передбачуваності”.
Таким чином, норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було ,,встановлене законом”) не було ,,необхідним у демократичному суспільстві” у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Крім того, перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження ,,нагальній суспільній потребі”, тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі ,,Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine” від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі ,,Groppera AG and Others v. Switzerland” від 28 березня 1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі ,,Х'ю Джордан проти ОСОБА_5 Британії” сформулював таку позицію: ,,Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю группу”.
Позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Дана правова позиція викладена в постанові ОСОБА_5 Верховного Суду від 19.09.2018 року у справі №806/3265/17.
Таким чином, аналізуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що відмова Рокитнівського районного сектора Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області в оформленні та видачі бланка паспорта громадянина України у формі книжечки неповнолітньому ОСОБА_4 з посиланням на релігійні переконання та відсутність необхідного обладнання є необґрунтованою, відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.
Наведенні обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322 , 325, 329 КАС України, суд,-
апеляційну скаргу управління Державної міграційної служби України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2018 року у справі № 817/1631/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Головуючий суддя ОСОБА_6
судді ОСОБА_7
ОСОБА_8
Повне судове рішення складено 11.03.2019.