05 березня 2019 рокуЛьвів№ 857/2489/18
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.,
суддів Гінди О.М., Багрія В.М.
за участі секретаря судового засідання Смидюк Х.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року (суддя - Костецький Н.В., м. Львів, повний текст судового рішення складено 26 вересня 2018 року) у справі за адміністративним позовом Автогаражного кооперативу №15 Галицького району м. Львова до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішень та наказів,-
Автогаражний кооператив №15 Галицького району м. Львова 10.05.2018 звернувся до суду з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, у якому просив визнати протиправними та скасувати: рішення, видані Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області від 12.04.2018 №04/12-Д-1, від 12.04.2018 №04/12-Д-2, від 12.04.2018 №04/12-Д-3, від 12.04.2018 №04/12-Д-4, від 12.04.2018 №04/12-Д-5; накази, видані Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області від 12.04.2018 №04/12-Д-1, від 12.04.2018 №04/12-Д-2, від 12.04.2018 №04/12-Д-3, від 12.04.2018 №04/12-Д-4, від 12.04.2018 №04/12-Д-5. В обґрунтування позову вказує, що прийняті відповідачем рішення та накази є протиправними і такими, що прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки скасування реєстрації декларацій про початок виконання будівельних робіт та декларацій про готовність об'єкта до експлуатації відбулося за відсутності підстав, передбачених статтею 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон №3038-VI), зокрема відповідачем не наведено зазначення у таких деклараціях недостовірних даних, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року у справі №813/1965/18 заявлений позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач - Державна архітектурно-будівельна інспекція України, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що на підставі листа Сихівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області від 12.04.2018 №3854/40/09/2018, Департаменту ДАБІ у Львівській області стало відомо, що архітектурно планувальне завдання (АПЗ) на будівництво багатоквартирних житлових будинків із вбудованими приміщеннями та підземним гаражем на вул. Антонича - вул. Майданна у м. Львові не видавалось, звернень від фізичних чи юридичних осіб, щодо надання архітектурно планувального завдання за вказаною адресою не надходило, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки не видавались та звернень щодо їх надання не надходило, згідно із відповіді з управління Держгеокадастру у Львівській області встановлено що земельна ділянка по вул. Антонича - вул. Майданна у м. Львові відноситься до земель м. Львова та не надана у власність та користування. Відтак стверджує, що у позивача відсутній документ документ на право власності чи користування земельною ділянкою, а тому у відповідності до чинного законодавства України є усі підстави вважати будівництво вказаних об'єктів самочинним, а відповідно отримані позивачем документи на таке будівництво підлягають скасуванню.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його також оскаржила Львівська міська рада, яка із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо обов'язку відповідача проводити перевірку, за результатами якої складати акт перевірки, протокол, припис у відповідності до «Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 №553 (далі - Порядок №553), оскільки даний нормативно-правовий акт прийнятий на виконання статті 41 та 41-1 Закону №3038-VI, в той час, як відповідачем оскаржувані рішення та накази прийнято на виконання статті 39-1 Закону №3038-VI, на виконання яких прийнято «Порядок виконання підготовчих та будівельних робіт», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466 (далі - Порядок №466) та «Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461 (далі - Порядок №461), якими не передбачено проведення перевірок в порядку державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. Також наголошує, що земельна ділянка по вул. Антонича - вул. Майданна у м. Львові є власністю територіальної громади міста Львова, проте жодних рішень щодо передачі вищевказаної земельної ділянки у власність чи користування іншим особам Львівською міською радою не приймалось. Відтак, в декларації про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об'єкта до експлуатації були внесені недостовірні дані про правовстановлюючі документи на користування земельними ділянками комунальної власності територіальної громади м. Львова, в результаті чого вказані земельні ділянки незаконно вибули із володіння Львівської міської ради.
Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, прийнятим з врахуванням всіх обставини справи та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та представника Львівської міської ради, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 25.09.2013 за №ЛВ083132660571 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області зареєстровано подану Автогаражним кооперативом №15 Галицького району м. Львова декларацію про початок виконання будівельних робіт з будівництва житлового кварталу по вул. Майданній у м. Львові багатоповерхових житлових будинків із вбудованими приміщеннями на вул. Антонича-Майданна корпус №2, корпус №3, корпус №7, корпус №8 за г. п. Зазначена декларація містить відомості про те, що об'єкт будівництва належить до ІІІ категорії складності.
Надалі, 23.09.2015 за №ЛВ14315264978, 25.09.2015 за №ЛВ143152642152, 01.10.2015 за №ЛВ143152742164, 01.10.2015 за №ЛВ143152652230 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області зареєстровано декларації про готовність зазначеного об'єкта до експлуатації.
12.04.2018 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області прийнято рішення: №04/12-Д-1 «Про скасування декларації про готовність об'єкта до експлуатації», відповідно до якого скасовано реєстрацію декларації від 01.10.2015 за №ЛВ143152652230 про готовність об'єкта до експлуатації; №04/12-Д-2 «Про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт», відповідно до якого скасовано реєстрацію декларації від 25.09.2013 за №ЛВ083132660571 про початок виконання будівельних робіт; №04/12-Д-3 «Про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт», відповідно до якого скасовано реєстрацію декларації від 01.10.2015 за №ЛВ143152742164 про готовність об'єкта до експлуатації; №04/12-Д-4 «Про скасування декларації про початок виконання будівельних робіт», відповідно до якого скасовано реєстрацію декларації від 23.09.2015 за №ЛВ14315264978 про готовність об'єкта до експлуатації; №04/12-Д-5 «Про скасування декларації про готовність об'єкта до експлуатації», відповідно до якого скасовано реєстрацію декларації від 25.09.2015 за №ЛВ143152642152 про готовність об'єкта до експлуатації. Вказані рішення прийняті відповідачем, зокрема, із врахуванням листа Сихівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області від 12.04.2018 №3854/40/09/2018, до якого були додані завірені копії документів із матеріалів кримінального провадження №12018140070000344 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 358, ч. 2 ст. 364, ч. 4 ст. 190 КК України, а саме; листи Департаменту містобудування Львівської міської ради від 02.04.2018 №2104-1255 та від 10.04.2018 №2401-вих-1431; Рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 24.02.2006 №226; архітектурно - планувальне завдання від 04.11.2007 №768; лист відділу у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 12.04.2018, а також розрахунок категорії складності об'єкта будівництва здійсненого ДП ДІПМ «Містопроект».
На підставі зазначених рішень 12.04.2018 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області видано накази: №04/12-Д-1 «Про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації», яким скасовано реєстрацію декларації від 01.10.2015 за №ЛВ143152652230 про готовність об'єкта до експлуатації; №04/12-Д-2 «Про скасування реєстрації декларації скасування декларації про початок виконання будівельних робіт», яким скасовано реєстрацію декларації від 25.09.2013 за №ЛВ083132660571 про початок виконання будівельних робіт; №04/12-Д-3 «Про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації», яким скасовано реєстрацію декларації від 01.10.2015 за №ЛВ143152742164 про готовність об'єкта до експлуатації; №04/12-Д-4 «Про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації», яким скасовано реєстрацію декларації від 23.09.2015 за №ЛВ14315264978 про готовність об'єкта до експлуатації; №04/12-Д-5 «Про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації», яким скасовано реєстрацію декларації від 21.09.2015 за №ЛВ143152642152 про готовність об'єкта до експлуатації.
Вважаючи оскаржувані рішення та накази відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що обов'язковою передумовою для скасування реєстрації декларацій про початок виконання будівельних робіт та декларацій про готовність об'єкта до експлуатації є проведення перевірки та оформлення її результатів у порядку, визначеному законодавством, однак оскаржувані позивачем накази та рішення щодо скасування реєстрації декларацій про початок виконання ним будівельних робіт, та декларацій про готовність об'єкта до експлуатації прийняті відповідачем без проведення перевірки та без оформлення її результатів. Відтак, за відсутності доказів проведення перевірки та складання відповідних документів за її наслідками, оскаржувані накази та рішення є неправомірними та підлягають скасуванню.
Разом з тим суд першої інстанції розглянув вказаний позов в порядку КАС України, виходячи з того, що даний спір є адміністративним. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав: фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
Так, відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).
Відповідно до пунктів 1-2 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: -хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або -хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або -хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини 4 статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини 2 зазначеної статті).
Згідно з частиною 1 статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між суб'єктом владних повноважень та суб'єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.
З установлених судом апеляційної інстанції обставин справи вбачається, що після реєстрації Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області декларацій про початок будівельних робіт та декларацій про готовність об'єктів до експлуатації, треті особи набули право власності на квартири у багатоповерхових житлових будинках із вбудованими приміщеннями на вул. Антонича-Майданна у м. Львові. Записи про таке право внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі чого третіми особами отримано відповідні свідоцтва про право власності. Витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, які підтверджують набуття третіми особами права власності на квартири у багатоповерхових житлових будинках із вбудованими приміщеннями на вул. Антонича-Майданна у м. Львові надані позивачем та знаходяться в матеріалах справи.
Таким чином, у результаті та на підставі оскаржуваних рішень суб'єкта владних повноважень, які, як зазначає позивач, є протиправними і такими, що прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, у третіх осіб винило речове право на квартири у збудованому будинку, тому цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові ОСОБА_1 Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №802/233/16-а, постанові ОСОБА_1 Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №815/1568/16, які в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Отже, суд апеляційної інстанції, враховуючи суть спірних правовідносин та їх суб'єктний склад дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі за позовом Автогаражного кооперативу №15 Галицького району м. Львова у зв'язку з тим, що він звернувся за захистом своїх цивільних прав, а тому справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. На підставі вищевикладеного колегія судів апеляційної інстанції дійшла до висновку про належність даного спору до судів загальної юрисдикції, адже саме вони на загальних підставах вирішують усі спори щодо захисту оспорюваних та порушених прав, які виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
В свою чергу, відповідно до частини 1 статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і, відповідно до частини 1 статті 319 КАС України, є підставою для скасування судового рішення із закриттям провадження у справі.
Керуючись ч.3 ст.243, 308, 310, 319, 321, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року скасувати.
Провадження у справі у справі за адміністративним позовом Автогаражного кооперативу №15 Галицького району м. Львова до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішень та наказів закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя ОСОБА_2
судді ОСОБА_3
ОСОБА_4
Повне судове рішення складено 11 березня 2019 року.