про залишення апеляційної скарги без руху
Справа № 240/4790/18
11 березня 2019 року
м. Вінниця
Суддя-доповідач Сьомого апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1, перевіривши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середньої заробітної плату за час вимушеного прогулу 74686,57 грн. та 3498,44 грн. компенсації,,
відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2019 року позов задовольнити частково.
Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.
Перевіривши додержання особою, яка подала апеляційну скаргу, вимог статей 295, 296 КАС України, суд дійшов висновку про залишення поданої апеляційної скарги без руху з таких підстав.
Вимоги до форми та змісту апеляційної скарги закріплені положеннями статті 296 КАС України.
Зокрема, положеннями частини шість вказаної статті визначено, що апеляційна скарга має містити, окрім іншого, обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження судом першої інстанції доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.
В даному ж випадку, апелянтом вказана вимога не дотримана, належне обґрунтування вимог апеляційної скарги відсутнє. При цьому, апелянтом не конкретизовано у чому саме полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права судом першої інстанції.
Наведений апелянтом перелік допущених судом першої інстанції помилок не може бути розцінений судом апеляційної інстанції як об'єктивна, повна та достатня підстава для перегляду рішення окружного суду в апеляційному порядку. Також, вказане не може бути взято до уваги як і належне обгрунтування апелянтом власної правової позиції у даній справі.
Окрім того, суд, враховуючи оскарження позивачем рішення Житомирського окружного адміністративного суду в повному обсязі, вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».
Відповідно до статті 1 цього Закону судовим збором є збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Водночас статтею 5 Закону України «Про судовий збір» установлено пільги щодо сплати судового збору, згідно з пунктом 1 частини першої якої від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (відповідно до преамбули цього Кодексу).
Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 Кодексу законів про працю України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Так, відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Як встановлено зі змісту апеляційної скарги, одним із питань вирішених судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні та яке є предметом оскарження у межах даної справи є питання стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.
З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові ОСОБА_3 Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №941/4518/16 (провадження 12-301гс18).
Таким чином, за подання апеляційної скарги позивачу необхідно сплатити судовий збір у розмірі, визначеному положеннями Закону України "Про судовий збір" стосовно вимог майнового характеру.
Зазначені недоліки можуть бути усунуті шляхом сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, із підтвердженням зарахування вказаної суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Банківські реквізити для сплати судового збору:
ОДЕРЖУВАЧ: УК у м. Вінниці (м. Вінниця), код платежу 22030101
Код ЄДРПОУ: 38054707
Банк: Казначейство України (ЕАП)
МФО: 899998
Р/р: 34311206081001
Згідно з ч.2 ст.298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Оскільки вказані судом обставини щодо невідповідності апеляційної скарги вимогам статті 296 КАС України створюють перешкоди для відкриття апеляційного провадження, апеляційну скаргу необхідно залишити без руху з наданням особі, яка подала апеляційну скаргу, строку для усунення виявлених недоліків.
Керуючись ст.ст. 169, 295, 296, 298, 325, 328, 329 КАС України, суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середньої заробітної плату за час вимушеного прогулу 74686,57 грн. та 3498,44 грн. компенсації, залишити без руху.
2. Запропонувати особі, яка подала апеляційну скаргу, в строк протягом десяти днів з дня отримання даної ухвали усунути виявлені недоліки апеляційної скарги, а саме привести останню у відповідність вимогам встановленим ст. 296 КАС України та надати докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги, у відповідному порядку та розмірі.
3. Роз'яснити особі, яка подала апеляційну скаргу, що в разі неусунення недоліків, зазначених в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху, апеляційна скарга буде повернута особі, яка подала апеляційну скаргу.
4. Копію цієї ухвали надіслати на адресу особі, яка подала апеляційну скаргу, рекомендованим листом.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач ОСОБА_1