Справа № 826/18624/16 Суддя (судді) першої інстанції: Васильченко І.П.
04 березня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Епель О.В., секретар судового засідання Харитонова Х.Б., за участі позивача ОСОБА_2, представника відповідача Діанова О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати, -
28.11.2016 ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу від 08.11.2016 р. № 3590-о; поновлення на посаді, яка за своїми умовами праці, функціональними обов'язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною займаній ним станом на 08.11.2016 р., днем 08.11.2016 р., зобов'язання відповідача видати наказ про поновлення позивача на попередній роботі з 08.11.2016 р., та невідкладно допустити останнього до роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08.11.2016 р. по дату поновлення на роботі.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що під час його звільнення відповідачем були допущені порушення вимог трудового законодавства, зокрема, приписів частини другої статті 49-2 Кодексу законів про працю України щодо недотриманні обов'язку роботодавця запропонувати позивачу рівноцінну посаду.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2018 року позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 08.11.2016 р. № 3590-о «Про звільнення ОСОБА_2»; поновлено ОСОБА_2 на посаді в Державній фіскальній службі України, яка за своїми умовами праці, функціональними обов'язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною займаній ним станом на 08.11.2016 р., днем 08.11.2016 р. Стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу. В решті позову відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів та переконливих пояснень щодо відсутності можливості надати позивачу пропозиції рівноцінної посади державної служби відповідно до його кваліфікації.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимоги.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що позивачу при попередженні про наступне вивільнення було запропоновано наявні вакантні посади, від яких він відмовився, отже його звільнення відбулося відповідно до положень Закону України «Про державну службу» та Кодексу Законів про Працю України.
Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, яким підтримала висновки суду першої інстанції.
У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Справу розглянуто в межах аргументів апеляційної скарги відповідача.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач наказом голови Державної фіскальної служби України від 21.01.2015 р. № 174-о призначений на посаду заступника начальника відділу перевірки дотримання митного законодавства управління аналітичної роботи у сфері ЗЕД Департаменту аналізу ризиків та протидії митним порушенням Державної фіскальної служби України.
Зазначена посада відноситься до посад державної служби.
20.05.2016 р. позивача під власний підпис повідомлено про наступне вивільнення із займаної посади у зв'язку з скороченням штатної чисельності апарату та змінами у штатному розкладі Державної фіскальної служби України.
Одночасно вказаним попередженням зазначено, що вакантні посади відсутні.
08.11.2016 р. ОСОБА_2 запропоновано для переведення такі посади:
- провідного інспектора відділу електронного документообігу та архіву управління організації документування і роботи з документами Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури;
- провідного інспектора відділу документообігу вхідної кореспонденції управління організації документування і роботи з документами Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури;
- провідного інспектора відділу підтримки інформаційних процесів управління забезпечення інформаційних процесів та обробки даних Департаменту інформаційних технологій.
Позивач ознайомився із запропонованими посадами та відмовився від них, про що залишив відповідний запис на попередженні. У цій частині позивач наполягає, що для переведення відповідачем не було запропоновано усіх наявних вакантних посад, які існували в період з дня попередження і до дня її звільнення, та серед яких були наявними такі посади, які він міг би зайняти для подальшої роботи.
Наказу відповідача від 08.11.2016 р. № 3590-о ОСОБА_2 звільнено з займаної посади за п. 1 с.40 КЗпП України та за п. 1 ч. 1 . 7 Закону України «Про державну службу» у зв'язку зі зміною організації структури та скороченням штатної чисельності Державної фіскальної служби України.
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.
Відповідно до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України, який, зокрема, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності.
Відносини щодо підстав та порядку припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення врегульовані положеннями статті 87 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII (далі - Закон №889-VIII), згідно якої скорочення чисельності або штату державних службовців є самостійною підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення.
Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Згідно статті 83 зазначеного Закону державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення.
Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII передбачено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
За приписами до частини третьої статті 87 Закону №889-VIII процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Згідно з приписами частини першої та другої статті 49-2 Кодексу законів про працю України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці, а при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно (частина третя статті 49-2 Кодексу законів про працю України).
Згідно з матеріалами справи, ОСОБА_2 має повну вищу освіту відповідно до диплому серії НОМЕР_1 від 29.05.1997 р., виданого Українським транспортним університетом, за спеціальністю «організація перевезення на транспорті»; починаючи з 01.08.1997 р. позивач працював на посадах у Державній митній службі України; 21.08.2015 р. позивачу присвоєно чергове спеціальне звання радника податкової та митної справи ІІ рангу, згідно наказу № 2646-о.
З наявного в матеріалах справи штатного розпису на 2016 рік, вбачається, що на момент попередження позивача про наступне вивільнення вакантною рахувалась 1 посада у Департаменті організації протидії митним правопорушенням, разом з тим, одночасно з попередженням про наступне вивільнення зазначена посада позивачу для переведення не пропонувалась.
З наданого представником відповідача переліку (штатний розпис на 2016 рік) введено в штатний розпис по Департаментам 45 штатних посад, які також не пропонувались позивачу.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано доказів та переконливих пояснень щодо відсутності можливості надати позивачу пропозиції рівноцінної посади державної служби відповідно до його кваліфікації, тому дії (бездіяльність) відповідача, що полягають у пропонуванні позивачу не всіх вільних на час попередження про вивільнення посад, не можуть вважатися належним виконанням обов'язку щодо вжиття заходів до переведення працівника за його згодою на іншу роботу і є протиправними.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність наказу Державної фіскальної служби України від 08.11.2016 р. № 3590-о «Про звільнення ОСОБА_2», який підлягає скасуванню, та як наслідок протиправності наказу судом першої інстанції вірно задоволено позовні вимоги щодо поновлення ОСОБА_2 на посаді в Державній фіскальній службі України, яка за своїми умовами праці, функціональними обов'язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною займаній ним станом на 08.11.2016 р., днем 08.11.2016 р. та стягнення з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позивачем рішення суду не оскаржувалося.
Стаття 77 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткової обґрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів, враховуючи вищенаведене, зазначає, що всі наведені апелянтом аргументи є такими, що не заслуговують уваги, оскільки вони не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції і не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для її скасування.
Повний текст постанови виготовлено 07.03.2019 р.
Керуючись статтями 308, 309, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2018 року - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати.- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
Л.В. Губська
О.В. Епель