20 лютого 2019 року м. Дніпросправа № 0840/2763/18
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дурасової Ю.В.,
суддів: Божко Л.А., Іванова С.М.,
секретар судового засідання: Комар Н.В.
за участю: представника позивача: Мар'єнко Вікторії Юріївни;
представника відповідача: Кравченка Михайла Вадимовича
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.11.2018 (суддя Лазаренко О.С., повний текст рішення складено 23.11.2018)
у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду заяв ОСОБА_1 та зміни причини звільнення з військової служби; зобов'язати відповідача внести зміни до наказу №68-РС від 02.12.2017, зазначивши причину звільнення з військової служби ОСОБА_1 за п.п.“б” п.1 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
Позов обґрунтовано тим, що наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 02.12.2017 № 68-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту. В той же час, 06.11.2017 госпітальна військово-лікарська комісія ВЧ НОМЕР_2 встановила наявність захворювання, пов'язаного із проходженням військової служби. Тобто, на момент звільнення позивача з військової служби вже було встановлено військово-лікарською комісією той факт, що наявні у ОСОБА_1 захворювання пов'язані із проходженням військової служби. Згідно п. 12.9 Наказу Міністра оброни України від 10.04.2009 № 170, за наявності декількох підстав для звільнення, крім підстав звільнення, ви значених підпунктом 1 п.35 Положення, військовослужбовці за бажанням обирають ту з підстав, за якою передбачаються найбільші права та пільги після звільнення. У зв'язку із цим, позивач стверджує, що декілька разів звертався до командування із заявою про внесення змін до наказу про звільнення ОСОБА_1 , зазначивши при цьому за станом здоров'я, які залишились без відповіді та задоволення. Вважає бездіяльність відповідача щодо невнесення змін до наказу про звільнення від 02.12.2017 № 68-РС неправомірною та такою, що порушує його законні права.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.11.2018 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що з подання на звільнення ОСОБА_1 вбачається, що з ним проводилась співбесіда, стаж пораховано, заперечення відсутні, при цьому із врахуванням того, що позивачем 02.10.2017 подано рапорт командиру в/ч НОМЕР_3 про звільнення з військової служби у запас як військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом, дію якого було продовжено понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації та який вислужив не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, припинення дії контракту правомірно та обґрунтовано було здійснено на підстав положень ч. 8 п.п. «ї» ст. 26 Закону України № 2232-ХІІ (під час дії особливого періоду).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, згідно якої останній просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повному обсязі. Вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що оскільки на момент звільнення позивач мав право на дві підстави для звільнення, то відповідно до Положення про проходження військової служби позивач мав право на обрання однієї із таких причин, однак відповідачем не надано права та можливості реалізувати своє право, адже стосовно даного питання після жовтня 2017 року жодних бесід не проводилось.
Відповідачем до суду апеляційної інстанції подано відзив на апеляційну скаргу, згідно якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вказує на те, що позовна заява не містить конкретного посилання на норми закону відповідно до якої позивач мав би право на звільнення за станом здоров'я, при цьому зазначено про те, що позивач посилається на норми законодавства, які є нечинні.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Надав пояснення, аналогічні викладеним в апеляційній скарзі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Надав пояснення, аналогічні викладеним у відзивів на апеляційну скаргу та поясненнях.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 16.03.2010 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
13.06.2015 наказом командира військової частини НОМЕР_3 № 126 відповідно до п. 8 ст. 23 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу” старшому прапорщику ОСОБА_1 техніку частини, продовжено строк військової служби понад встановлені строки на період з 13.06.2015 до оголошення демобілізації.
02.10.2017 ОСОБА_1 подано рапорт командиру в/ч НОМЕР_3 про звільнення з військової служби у запас як військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом, дію якого було продовжено понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації та який вислужив не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту.
02.12.2017 наказом командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” № 68-РС старшого прапорщика ОСОБА_1 , техніка транспортного відділу 331 складу топографічних карт звільнено з військової служби у запас за пунктом “ї” (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, крім випадків, визначених абз. 2 ч.3 ст.23 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
05.02.2018 ОСОБА_1 (після звернення з військової служби) звернувся до Командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” із заявою про внесення змін до наказу про звільнення, із зазначенням причини звільнення - “за станом здоров'я”.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Конституції України, Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, норми Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 року №3543-XII, норми Наказу Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, яким затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, норми Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом президента України від 10.12. 2008 № 1153/2008.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини.
Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснюється Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-ХІІ. Цим же Законом визначаються загальні засади проходження в Україні військової служби.
За змістом ч.1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” - військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Види військової служби визначені частиною шостою цієї ж статті, серед яких військова служба за контрактом осіб рядового складу.
Військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну або повну загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону (ч.1 ст. 19 Закону в редакції на час укладання ОСОБА_1 контракту).
Статтею 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” визначено перелік підстав для звільнення військовослужбовців з військової служби.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що пунктом “б” ч.2 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” встановлено, що звільнення зі служби проводиться, зокрема, військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - на підставах, передбачених частиною 6, з урахуванням випадків, визначених частиною 8 цієї статті.
Згідно з ч. 8 вказаної норми, під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці: 1) з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини:
а) жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу;
в) у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку;
г) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
ґ) через такі сімейні обставини або інші поважні причини:
- виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
- утримання жінкою (чоловіком) - військовослужбовцем повнолітньої дитини віком до 23 років, яка є інвалідом I чи II групи, якщо вона (він) не висловила (не висловив) бажання продовжувати військову службу;
- необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;
- наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років; утримання жінкою (чоловіком) - військовослужбовцем дитини - інваліда підгрупи А віком до 18 років, якщо вона (він) не висловила (не висловив) бажання продовжувати військову службу;
д) у зв'язку з проведенням організаційних заходів у порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, за умови завершення виконання визначених завдань;
е) через службову невідповідність осіб рядового, сержантського і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов'язків;
є) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України;
ж) які вислужили строк військової служби за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 цього Закону;
з) які досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду;
и) які є студентами, аспірантами чи докторантами денної форми навчання та були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Такі особи можуть продовжувати військову службу, якщо вони виявили таке бажання;
і) які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду;
ї) які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, крім випадків, визначених абзацом другим частини 3 статті 23 цього Закону.
Військовослужбовці також можуть бути звільнені з військової служби з підстав, передбачених пунктами "в", "г", "е", "є", "и" частини 6 та пунктами "в", "г", "е", "є" частини сьомої цієї статті.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 року №3543-XII встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Згідно з абзацами 4 - 6 статті 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Правова позиція з приводу дії особливого періоду в Україні вже була викладена Верховним Судом у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 813/1919/16.
Висловлюючи свою позицію у справі № 813/1919/16 Верховний Суд дійшов висновків про наступне.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303 було оголошено проведення часткової мобілізації. Саме з цим моментом відповідно до норм Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” законодавець пов'язує настання особливого періоду.
Згідно з абзацом 4 статті 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” завданням мобілізації є, зокрема, здійснення комплексу заходів, спрямованих на переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Отже, сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення такого стану, а тому колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що на даний час в Україні діє особливий період.
В даному випадку однією з умов завершення особливого періоду слід вважати припинення воєнного конфлікту, який зумовив його настання.
Відповідно до п. 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом президента України від 10.12. 2008 № 1153/2008 (далі за текстом - Положення № 1153/2008) звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
2) з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до прийняття рішення про демобілізацію - на підставах, передбачених пунктом 1 частини восьмої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
Враховуючи те, що в Україні продовжує дію особливий період, звільнення військовослужбовців з військової служби, в тому числі за контрактом, має здійснюватись на підставі ч. 8 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
Згідно з п. 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Матеріали справи містять рапорт позивача від 02.10.2017 року, в якому зазначено про звільнення з військової служби у запас за пунктом «а» частини 6 статті 26 з урахуванням підпункту «і» пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” як військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом, дію якого було продовжено понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації та який вислужив не менше 18 місяців з дати продовження дій контракту. В рапорті також зазначено, що від Міністерства оборони України забезпечений службовим житлом. Службу у військовому резерві проходити не бажає. Перед звільненням з військової служби бажає пройти обстеження військоволікарською комісією (а.с. 63).
Саме у відповідності з рапортом і був звільнений з військової служби позивач.
Пунктом 234 Положення № 1153/2008 передбачено, що перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
З військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом, перед їх звільненням проводиться бесіда з питань звільнення (п. 236 Положення № 1153/2008).
Матеріали справи містять подання на звільнення ОСОБА_1 , згідно якого вбачається, що з ним проводилась співбесіда, стаж пораховано, заперечень не має (а.с. 64-65).
Згідно з п. 237 Положення № 1153/2008 у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту видання наказу про звільнення та здача посади військовослужбовцем повинні бути здійснені не пізніше дня закінчення строку контракту, якщо інше не передбачено законодавством.
Враховуючи те, що позивачем 02.10.2017 подано рапорт командиру в/ч НОМЕР_3 про звільнення з військової служби у запас як військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом, дію якого було продовжено понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації та який вислужив не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, припинення дії контракту - відповідачем правомірно прийнято наказ №68-РС від 02.12.2017 року щодо звільнення позивача зі служби на підстав положень ч. 8 п.п. “ї” ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” (під час дії особливого періоду).
Водночас, після звільнення з військової служби позивач звернувся до Командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” із заявою від 05.02.2018 про внесення змін до наказу про звільнення з військової служби №68-РС від 02.12.2017 із зазначенням причини звільнення - “за станом здоров'я” (а.с. 18).
Позивач в заяві посилається на те, що йому первинно встановили ІІІ групу інвалідності та захворювання пов'язане з проходженням військової служби (надає копію МСЕК). Зазначає, що оскільки проблеми зі здоров'ям в нього виникли ще до його звільнення, то просить внести зміни до наказу про звільнення, а саме зазначити причину звільнення - за станом здоров'я (а.с. 18).
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що на час звільнення позивача з військової служби, а саме 02.12.2017 даних про стан здоров'я позивача не було, при цьому позивач не подавав рапорт про відстрочення його звільнення до одержання результатів військової лікарняної комісії, крім того, довідка МСЕК була надана позивачем вже після звільнення з військової служби.
Норми законодавства України не містять підстав, що надають можливість за зазначених умов вносити зміни до наказу про звільнення з військової служби.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність посилання позивача в обґрунтування позовних вимог на положення п. 12.9 Наказу Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170.
Так, Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Відповідно до п. 12.9 Наказу (в редакції на час звільнення позивача) документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до кадрового органу посадової особи, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби, у таких випадках звільнення: за підставами, передбаченими підпунктами "б" і "г" пункту 2 частини 3, пунктами "е", "є", "ж", "і", "й", "л" частини 6, пунктами "е", "є", "ж", "з", "ї" частини 7, підпунктами "б", "г", "д", "є" пункту 1, пунктами 2 та 3 частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"; за підставами, передбаченими підпунктами "а" і "ґ" пункту 2 частини третьої, пунктами "а", "б", "в", "д", "к", "м" частини шостої, пунктами "а", "б", "в", "д", "і" частини 7, підпунктами "а" і "ґ" пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", якщо звільнення відбувається за рішенням військовослужбовця.
При цьому, редакція п. 12.9 Наказу, на яку посилається позивач змінена Наказом Міністерства оборони № 181 від 19.03.2013.
Водночас, слід звернути увагу, що відповідно до п. 243 Положення № 1153/2008 після видання наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби підстава звільнення зміні не підлягає, якщо при звільненні не допущені порушення законодавства і не виникли нові обставини, пов'язані зі звільненням.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції при звільненні позивача не допущені порушення законодавства, а також не виникли нові обставини, пов'язані зі звільненням.
Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги про протиправну бездіяльність відповідача щодо невнесення змін у наказ № 68-РС від 02.12.2017 про зміну причини звільнення за п.п. “б” п.1 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” - за станом здоров'я - є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Частина 8 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” передбачає, що звільнення за станом здоров'я відбувається на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії.
Однак, на момент звільнення позивача з військової служби матеріали, які подавалися до звільнення містили медичну документацію від 13.10.2017 року, згідно якої ОСОБА_1 визначений як обмежено придатний до військової служби (а.с. 67-68).
Враховуючи те, що медична документація від 13.10.2017 року щодо стану здоров'я позивача складена ще до звільнення ОСОБА_1 (визначений як обмежено придатний до військової служби), у відповідача не було підстав для звільнення позивача за станом здоров'я.
Досліджуючи Довідку МСЕК, колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що зазначена довідка датована 28.12.2017 року, тобто коли позивач вже був звільнений з військової служби. Встановлена третя група інвалідності на строк до 01.01.2019 року з зазначенням - обмежено працездатний (а.с. 17). При подачі апеляційної скарги не надано документів про подальше встановлення інвалідності (а.с. 126).
На думку колегії суддів апеляційної інстанції звільнення позивача на підставі п.п. “б” п.1 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” є неможливим, оскільки відомості зазначені в Довідці МСЕК від 28.12.2017 року не є правовими підставами для звільнення позивача за станом здоров'я, оскільки з зазначеної довідки вбачається, що ОСОБА_1 обмежено придатний до військової служби, захворювання пов'язане з проходженням військової служби.
Саме такий висновок міститься в Постанові Верховного Суду від 14.11.2018 року справа №826/2178/17 (п. 46).
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову задоволення позовних вимог.
Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи позивача спростовуються доводами, викладеними відповідачем та нормами законодавства України, що регулює дані правовідносини.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
З огляду на результати апеляційного розгляду справи та характер спірних правовідносин, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.11.2018 - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.11.2018 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили 20.02.2019 та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 20.02.2019.
В повному обсязі постанова виготовлена 26.02.2019.
Головуючий суддя Ю.В. Дурасова
суддя С.М. Іванов
суддя Л.А. Божко